Архіпелаг особливого призначення
| Автор | Сергій Шевченко |
|---|---|
| Дизайн обкладинки | Сергій Шевченко |
| Країна |  Україна |
| Мова | українська |
| Тема | Соловецька трагедія, репресії в СРСР |
| Жанр | нариси, статті |
| Місце | Київ |
| Видавництво | Фенікс |
| Видано | 2006 |
| Сторінок | 368, 32 арк. іл. |
| Тираж | 1 000 |
| ISBN | 966-651-327-7 |
«Архіпела́г особли́вого призна́чення» — збірка історичних нарисів і статей українського письменника Сергія Шевченка.
В основі творів — розсекречені архівні документи спецслужб України і Російської Федерації, матеріали музейних фондів та приватних колекцій. Видання ілюстроване фотознімками Соловків, Карелії, інших місць, де функціонували установи ГУЛАГу[1].
Перша частина книжки має назву — «Пам'ять Соловків». Архіпелаг особливого призначення — це, на думку автора, і біломорські острови, які в'язні називали «Радянським Союзом у мініатюрі», і сам СРСР, що був комуністичним архіпелагом планетарного виміру. І якщо світова історія, за висловом Гейне, «лежить під кожним надгробком», то історія СРСР — ще й у численних розстрільних ямах… Свідчення цього — долі Мирослава Ірчана, Ґео Шкурупія, Василя Вражливого-Штанька, Матвія Яворського, Михайла Полоза, Ничипора Миколенка, Миколи Зайця та деяких інших знаних діячів українського «розстріляного відродження». Автор розкриває невідомі сторінки біографій деяких фігурантів сфабрикованої чекістами справи 1930-х років «Весна», розповідає про поїздки в 1990-х і 2000-х роках українських прочан до меморіалів жертвам репресій, створеним у Карелії (урочище Сандармох) та на Соловках.
Друга частина книжки — «Мозаїка червоної епохи» — це штрихи до портрета СРСР: трагічні сторінки епопеї будівництва Біломорканалу, Голодомор-геноцид 1932—1933 років, таємниці скарбів Києво-Печерської лаври, розповіді про радянських розвідників Павла Макарова і Миколу Кузнецова, Кучино — останній заповідник ГУЛАГу. З подій недалекого минулого — Чорнобильська катастрофа очима КГБ.
Як член редколегії 3-томника «Остання адреса: до 60-річчя соловецької трагедії» (1997—1999) автор «Архіпелагу…» очолював експедиції, що віднайшли в архівах ФСБ РФ унікальні документи про політв'язнів-українців, надрукував про них низку газетних статей — це все стало частиною творчого доробку, який переріс у книжки.
Більша частина тиражу збірника «Архіпелаг особливого призначення» надійшла до мережі публічних бібліотек як соціально значуще видання. Ця книжка логічно продовжує творчий проєкт 2001 року — збірник публіцистики «Українські Соловки», виданий у співавторстві з істориком Дмитром Вєдєнєєвим. За серію статей, покладених в основу «Українських Соловків», секретаріат Національної спілки журналістів України визнав Сергія Шевченка переможцем у конкурсі професійної майстерності в номінації «Журналістська акція» (постанова секретаріату НСЖУ від 14.05.2004)[2].
- В первой части «Архипелага…» речь идет о лагерях на Севере России, месте массовых расстрелов — урочище Сандормох в Карелии, судьбах украинских политузников-соловчан…
В сборнике помещены статьи о провокаторе Антоне Биленьком-Березинском, о трагических судьбах фигурантов дела 1930-х годов «Весна», о паломничестве украинцев в Карелию и на Соловки в наше время, а также интервью с Николаем Малышко — соавтором установленного в урочище Сандормох Казацкого креста «Убиенным сынам Украины»[3] (рос.).
«Під час нічного обшуку в оселі Гео Шкурупія на вулиці Короленка, 51, було вилучено чужу записку: „Сьогодні я сяду на бюст Сталіна (Сосо Джугашвілі). Ол. Влизько“. На допиті підслідний пояснив, що папірця написав глухуватий письменник Влизько, який колись в Одесі напідпитку сів на бюст Леніна. Слідчий долучив до кримінальної справи цю „записку-памфлет на т. Сталіна“ як „документ, що характеризує Шкурупія“ (вчасно, мовляв, не заявив про „контрреволюційну витівку“ і зберігав записку „мерзенного контрреволюційного змісту“).
Долучили до справи й витяг з листа, надісланого Шкурупієм до Німеччини (автор пропонував редакції берлінської газети надрукувати його оповідання „У долині річки Іро“). Підшили, вклавши до конвертика, і знайдений сином письменника чужий партквиток на прізвище якогось Бродського (розшукати власника цього документа слідчому нібито не вдалося).
Решта звинувачень — голослівні, наклепницькі заяви „сознавшегося“ Олекси Влизька і провокатора Антона Біленького-Березинського (того і того згодом засудять і розстріляють). Останній давав розлогі брехливі показання, „приписав“ Гео Шкурупія, з яким лише раз бачився, до міфічної київської терористської групи (Косинка, Влизько, Микола Любченко, Шкурупій). Спільно із двома такими ж осередками у Харкові київська група нібито готувала напад на урядову трибуну під час урочистостей. Об'єкти теракту — Павло Постишев і шеф НКВД Всеволод Балицький…»
За збірник «Архіпелаг особливого призначення» його автора відзначено Премією імені Івана Франка у галузі інформаційної діяльності (2007)[4][5].
- ↑ Сайт газети «День». Україна Incognita. Сергій Шевченко. Архіпелаг особливого призначення. Архів оригіналу за 3 січня 2015. Процитовано 3 січня 2015. [Архівовано 2015-01-03 у Wayback Machine.]
- ↑ Автори «Столиці» — в когорті кращих! Столиця, № 22 (525), 28 травня — 3 червня 2004. — С. 2.
- ↑ Сайт Solovki Encyclopaedia: solovki.ca Книга о Соловках. Архів оригіналу за 28 серпня 2011. Процитовано 1 лютого 2012. [Архівовано 2011-08-28 у Wayback Machine.]
- ↑ Сайт «Телекритика». Визначено цьогорічних лауреатів премії імені Івана Франка в галузі інформаційної діяльності. Архів оригіналу за 3 січня 2015. Процитовано 3 січня 2015.
- ↑ КМО «Меморіал» вітає Сергія Шевченка. Архів оригіналу за 3 січня 2015. Процитовано 3 січня 2015. [Архівовано 2015-01-03 у Wayback Machine.]
- Сергій Шевченко. Архіпелаг особливого призначення. — К.: Фенікс, 2006
- Людмила Мех. За «Українськими Соловками» — «Архіпелаг…» // Український лідер, 12.02.2007
- Віктор Шпак. Архіпелаг особливого призначення у дослідженнях журналіста // Урядовий кур'єр, 23.02.2007
- Шевченко С. В. Соловецький реквієм. — К.: Експрес-Поліграф, 2013. — C. 589
- СоловкиЭнциклопедия (Solovki Encyclopedia). Автор книг о Соловках — лауреат премий Украины [Архівовано 18 грудня 2014 у Wayback Machine.]. (рос.)