Ассирійці в Ірані

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ассирійці в Ірані
Прапор
Зображення
Ассирійські християни з озера Урмія на північному сході Персії у своїх традиційних костюмах.
Країна  Іран
Кількість населення 20 000 осіб
Мова комунікації Ассирійська новоарамейська мова і перська

Ассирійці в Ірані (сир. ܐܬܘܪܝܐ ܕܐܝܼܪܵܢ‎; перс. آشوریان ایران‎), або іранські ассирійці — етнічна та мовна меншина в сучасному Ірані. Ассирійці Ірану розмовляють ассирійською новоарамейською мовою, що походить від східних діалектів староарамейської мови з елементами аккадської мови, і є християнами східного обряду, які належать переважно до Ассирійської Церкви Сходу, а також до Стародавньої Церкви Сходу, Ассирійської церкви п'ятидесятників, Халдейської католицької церкви та Ассірійської євангельської церкви.[1]

Вони поділяють спільну історію та етнічну ідентичність, що ґрунтується на спільних мовних, культурних і релігійних традиціях, з ассирійцями в Іраку, ассирійцями в Туреччині та ассирійцями в Сирії, а також з ассирійською діаспорою.[1]

До ісламської революції 1979 року ассирійська громада в Ірані налічувала приблизно 200 000 осіб.[2] У 1987 році в Тегерані проживало близько 50 000 ассирійців.[3] Однак після революції багато ассирійців покинули країну. Насамперед вони мігрували до Сполучених Штатів. Іранський перепис 1996 року налічував лише 32 000 ассирійців.[1] Поточні оцінки ассирійського населення в Ірані складаються з 7000 разом членів Ассирійської церкви Сходу та Халдейської католицької церкви на додаток до менш ніж 10 000 членів Ассирійської євангельської церкви.[4]

Столиця Ірану Тегеран є місцем проживання більшості іранських ассирійців; однак приблизно 15 000 ассірійців проживають на півночі Ірану, в Урмії та різних ассирійських селах в околицях.[1] Слід зазначити, що серед ассирійської діаспори ассирійці, які проживають у Каліфорнії та Росії, як правило, походять з Ірану.[5]

Конституція Ісламської Республіки Іран, ратифікована в 1979 році, визнає ассірійців релігійною меншиною та етнічною меншиною і зберігає за ними одне місце в Ісламській консультативній асамблеї, парламенті Ірану.[1] Станом на 2004 рік, це місце зайняв Йонатан Бетколіа, який був обраний у 2000 році та переобраний на парламентських виборах 2004 року.

У 2010 році було підраховано, що в історичному центрі міста Урмія залишилося лише близько 5000 ассирійців.[6]

Історія

[ред. | ред. код]
Ассірійці виробляли масло в Персії

Ассирійська присутність в Ірані сягає 4000 років у давнину, і Ассирія була залучена в історію Стародавнього Ірану ще до прибуття сучасних іранських народів у регіон приблизно за 1000 років до нашої ери. Під час Староассирійської імперії (бл. 2025—1750 рр. до н. е.) і Середньоассирійської імперії (1365—1020 рр. до н. е.) ассирійці правили частинами доіранського північного та західного Ірану. Новоассирійська імперія (911—605 рр. до н. е.) підкорила іранських персів, мідійців і парфян разом із стародавніми доіранськими еламітами, каситами, маннеями та гутами, а також іранськими кіммерійцями Малої Азії та скіфами Кавказу.[7] Батьківщина ассирійців в Ірані традиційно була смуга вздовж західного берега озера Урмія від району Салмас до рівнини Урмія.[8]

Після падіння Ассирії між 612 і 599 рр. до н. е., після десятиліть громадянської війни, після чого послідував напад союзу колишніх підвладних народів: мідян, персів, вавилонян, халдеїв, скіфів та кіммерійців. Ассирійці стали невід'ємною частиною імперії Ахеменідів (як і сама Ассирія), займаючи важливі військові, громадські та економічні посади, а перси Ахеменідів, провівши століття під пануванням Ассірії, перебували під значним впливом ассирійського мистецтва та архітектури, створили свою імперію на основі ассирійських страдицій і вважали себе наступниками великих ассирійських царів. Ассирійці досі існували на північному заході регіону під час Парфянської імперії (160 р. до н. е. — 223 р. н. е.) та імперії Сасанідів (224—650 рр. н. е.), а також протягом Середньовіччя, де сім'я лікарів Бухтішу була у великій пошані у перських царів.

На момент перепису 1976 року в Ірані було близько 200 000 ассирійців.[8] Багато з них емігрували після революції 1979 року, але, за оцінками, щонайменше 50 000 все ще перебували в Ірані в 1987 році.

У 1900 році ассирійці нараховували понад 76 000 осіб у північно-західному Ірані, що становило понад чверть населення азербайджанської провінції та було найбільшою немусульманською більшістю в Урмії. З 300 сіл навколо Урмії 60 були виключно ассирійськими і 60 були змішаними селами з ассирійськими, вірменськими та азербайджанськими громадами. Проте, до 1918 року на захід від озера Урмія було задокументовано понад 115 ассирійських сіл.[7]

Ассирійські християнки моляться в церкві Март Мар'ям в Урмії, Іран.

Під час ассирійського геноциду, який відбувся під час Першої світової війни, Османська армія разом із союзними курдськими та арабськими ополченнями вздовж персько-турецького та персько-іракського кордону здійснила релігійно та етнічно мотивовану різанину та депортацію неозброєних ассирійських мирних жителів (та вірмен) як у горах, так і на багатих рівнинах, що призвело до загибелі щонайменше 300 000 ассирійців.[9] Вважається, що цей геноцид, який розпочався у 1914 році, розпочався з проголошенням османами «джихаду», очевидно, виключно через етнічні та релігійні розбіжності з ассирійцями через їхню віру в християнство, але насправді існувало прагнення поширити свою «священну війну» за межі ассирійських територій, щоб поширити османський вплив.[10]

Османи вже здійснили масові вбивства кількох ассирійських племен у 1843—1845 роках з метою захоплення їхніх споконвічних земель і включення їх до складу Османської імперії. Серед цих племен були, зокрема, тіярі, тхума, джилу і баз, які відмовилися підкоритися османському командуванню. За даними Британських рад, лише за цей час було вбито 10 000 ассирійців. Жінок і дітей забирали в полон, а ассирійських лідерів виганяли з османських військ. Ассирійців змушували переходити, наприклад, у католицизм або російське православ'я, щоб отримати допомогу від росіян, французів чи британців.[10]

Лише в 1914 році вони напали на десятки сіл і вигнали всіх мешканців району Гавар. Ассирійці оборонялися і деякий час успішно відбивали подальші напади під керівництвом Ага Петроса, захопивши контроль над більшою частиною регіону Урмія і розгромивши в процесі османські війська та їхніх курдських і арабських союзників. Однак нестача боєприпасів і припасів, головним чином через вихід Росії з війни, а також розпад союзних вірменських сил призвели до їхнього падіння. Переважна більшість, оточені, позбавлені постачання і відрізані від світу, ассирійці зазнали жахливої різанини. Серед них — депортація ассирійців поблизу османсько-перського кордону в січні 1915 року, а також вторгнення кількох ассирійських племен, розташованих у горах Хаккарі. Ця територія вже зазнала численних масових вбивств у 1840-х роках.[10]

До літа 1918 року майже всі ассирійці, що вижили, втекли до Тегерана або до існуючих ассирійських громад чи таборів для біженців в Іраку, таких як Бакуба. Місцеві курди та араби скористалися нагодою останніх фаз Першої світової війни, щоб пограбувати ассирійські будинки, вбити мирних жителів. Критичне вбивство, яке посіяло паніку в ассирійській громаді, сталося, коли курдські ополченці під керівництвом Аги Ісмаїла Сімко вбили патріарха Шимуна XIX Беньяміна 3 березня 1918 року під приводом запрошення його на переговори, хоча ассирійський лідер Малік Хошаба вимагав помстився Сімко, атакувавши та пограбувавши його цитадель, змусивши курдського лідера тікати, рятуючи своє життя.[8]

Релігійні громади

[ред. | ред. код]
Халдейська католицька церква св. Йосифа, Тегеран

Більшість ассирійців в Ірані є послідовниками Ассирійської Церкви Сходу, а меншість у 3900 осіб дотримується Халдейської Католицької Церкви.[11] Деякі також дотримуються протестантських деномінацій, таких як Ассирійська євангельська церква, Ассирійська церква п'ятидесятників і, можливо, російське православ'я через російську церковну місію в Урмії протягом 1900-х років.

Розподіл

[ред. | ред. код]

Церкви

[ред. | ред. код]
Церква Март Мар'ям в Урмії
Церква Мар Тома в Урмії.
  • Ассирійська п'ятидесятницька церква — Керманшах — 1955 рік
  • Церква Св. Йосипа (Мар Йозеп) — Тегеран (вул. Форсат) — 1950 р
  • Церква св. Томаса (Мар Тома) (fa) — Тегеран (Амірабад) — 1967 р.

Відомі ассирійці з Ірану

[ред. | ред. код]
  • Ганнібал Алхас, поет і художник
  • Евін Агассі, музикант
  • Рамона Амірі, Міс Світу Канада 2005
  • Ашшурбаніпал Бабілла, актор, театральний режисер, драматург і художник
  • Стівен Бейташур, гравець MLS
  • Патрік Бет-Девід, підприємець, автор і YouTuber
  • Джордж Біт Атанус розробив нинішній ассирійський прапор у 1968 році.
  • Родина Бухтішу, відомі лікарі середньовіччя
  • Бенейл Даріуш, боєць ММА
  • Джек Дуглас, телеведучий
  • Епрайм Ешаг, співробітник Wadham College, Оксфорд
  • Олександр Л. Джордж, Грем Х. Стюарт Почесний професор політології Стенфордського університету
  • Мар Юханнан Семаан Іссаї, архієпископ Ассиро-Халдейського митрополита Тегерана
  • Джордж Малек-Йонан забезпечив ассирійцям місце в іранському парламенті
  • Розі Малек-Йонан, актриса, письменниця та активістка
  • Юнан Новзарадан, ассирійсько-американський лікар і телеведучий ("Моє 600-фунтове життя ")
  • Ендрю Девід Уршан, євангеліст і автор

Див. також

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д Hooglund, (2008).
  2. ↑ Iran: Assyrian Policy Institute. Assyrian Policy Institute. Процитовано 29 липня 2020.
  3. ↑ ASSYRIANS IN IRAN i. The Assyrian community ( – Encyclopaedia Iranica. www.iranicaonline.org. Процитовано 20 травня 2020.
  4. ↑ Iran. United States Department of State (амер.). Процитовано 20 травня 2020.
  5. ↑ Nisan, Mordechai (2015). Minorities in the Middle East: A History of Struggle and Self-Expression, 2d ed. McFarland. с. 191. ISBN 9780786451333.
  6. ↑ Nicholas al-Jeloo, Evidence in Stone and Wood: The Assyrian/Syriac History and Heritage of the Urmia Region in Iran.
  7. ↑ а б Settling Into Diaspora: A History of Urmia Assyrians in the United States (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 4 січня 2018. Процитовано 7 січня 2015.
  8. ↑ а б в Iran A Country Study By Federal Research Division — Page 128
  9. ↑ David Gaunt, «The Assyrian Genocide of 1915», Assyrian Genocide Research Center, 2009
  10. ↑ а б в Travis, Hannibal (2011). The Assyrian Genocide, a Tale of Oblivion and Denial. Forgotten Genocides: Oblivion, Denial and Memory. Philadelphia: University of Pennsylvania Press. с. 125.
  11. ↑ As of 2014, when combining the populations of all the Iranian diocese together, there are 3,900 followers http://www.catholic-hierarchy.org/rite/dch2.html
  12. ↑ Yonan, Gabriele. Assyrer_heute_Kultur_Sprache_Nationalbew. Academia.edu (нім.).

Список літератури

[ред. | ред. код]
  • Hooglund, Eric (2008). The Society and Its Environment. У Curtis, Glenn E.; Hooglund, Eric (ред.). Iran: A Country Study. Area Handbook Series (вид. 5th). Washington, D.C.: United States Government Printing Office. с. 81–142. ISBN 978-0-8444-1187-3.

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Eden Naby, «The Assyrians of Iran: Reunification of a ‘Millat,’ 1906—1914» International Journal of Middle East Studies, 8. (1977) pp. 237–249
  • Eden Naby, "The Iranian Frontier Nationalities: The Kurds, the Assyrians, the Baluch and the Turkmens, "Soviet Asian Ethnic Frontiers, ed.by McCagg and Silver (New York, Pergamon Press, 1979).
  • Eden Naby, "Christian Assyrian Architecture of Iran, " News — Harvard University Center for the Study of World Religions (Spring 1998) vol. 5, no. 2, p. 7, 10.
  • Eden Naby, "Ishtar: Documenting the Crisis in the Assyrian Iranian Community, " MERIA 10/4 (2006)https://web.archive.org/web/20090124055153/http://meria.idc.ac.il/journal/2006/issue4/Naby.pdf
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Ассирійці_в_Ірані