Астрономічні радіоджерела

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Астрономічні радіоджерела — об'єкти, що перебувають у космічному просторі і мають потужне випромінювання в радіодіапазоні. Такі об'єкти належать до найбільш екстремальних і високоенергетичних процесів у всесвіті. Радіоджерела досліджують шляхом реєстрації космічного радіовипромінювання за допомогою радіотелескопів[1]. Дослідження таких радіоджерел є предметом радіоастрономії.

Історія відкриття

[ред. | ред. код]
Радіокарта небосхилу, отримана Ґроутом Ребером в 1944 році[2]. Чітко видно центральні ділянки Чумацького Шляху і яскраві радіоджерела Стрілець А, Лебідь А, Кассіопея A, Великого Пса і Корми[3].

Перший радіосигнал позаземного походження був випадково виявлений американським радіоінженером Карлом Янським у 1932 році[4][5]. Згодом Янський з'ясував, що джерелом випромінювання була центральна ділянка нашої галактики[6][7]. Перший огляд «радіонеба» був зроблений Ґроутом Ребером в 1941 році. І вже в 1944 році Ребер опублікував перші радіокарти небосхилу[2]. Після цього вчені по всьому світу почали інтенсивно досліджувати небесні об'єкти в радіодіапазоні.

Космічні радіоджерела

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Курильчик, 1986, с. 533.
  2. а б Reber G. Cosmic Static. — Astrophys. J., November, 1944. — Т. 100. — С. 279—287.п
  3. Кип Торн. Чёрные дыры и складки времени. — М. : Издательство физико-математической литературы, 2007. — С. 323—325. — 616 с. — ISBN 9785-94052-144-4.
  4. Jansky K. G. Directional Studies of Atmospherics at Hight Frequencies. — Proc. IRE, 1932. — Т. 20. — С. 1920—1932.п
  5. Джон Д. Краус. Радиоастрономия. — М. : Советское радио, 1973.п
  6. Jansky K.G. Electrical disturbances apparently of extraterrestrial origin. — Proc. IRE, 1933. — Т. 21. — С. 1387—1398.п
  7. Jansky K.G. A note on the source of interstellar interference. — Proc. IRE, 1935. — Т. 23. — С. 1158—1163.п
  8. В.В. Фомичев, И.М. Черток. Радиоизлучение Солнца.
  9. Радиоизлучение Солнца // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
  10. Железняков В. В. Радиоизлучение Солнца и планет. — М. : Наука, 1964.
  11. Кротиков В Д, Троицкий В. С. Радиоизлучение и природа луны. — УФН, декабрь 1963. — Т. 81.
  12. Изучение радиоизлучения Луны [Архівовано 22 вересня 2020 у Wayback Machine.] // astraltravel.ru [Архівовано 22 лютого 2011 у Wayback Machine.]
  13. а б в г Рудницкий Г. М. Радиоизлучение Луны, планет и малых тел Солнечной системы [Архівовано 2013-06-16 у Wayback Machine.] // Астрономическое наследие [Архівовано 14 липня 2011 у Wayback Machine.]
  14. Рудницкий Г. М. Межзвездная среда и области звездообразования в Галактике [Архівовано 30 січня 2011 у Wayback Machine.] // Астрономическое наследие [Архівовано 14 липня 2011 у Wayback Machine.]
  15. а б Рудницкий Г. М. Дискретные галактические радиоисточники [Архівовано 31 січня 2011 у Wayback Machine.] // Астрономическое наследие [Архівовано 14 липня 2011 у Wayback Machine.]

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
  • Алексей Левин. Слушая Вселенную. Элементы. Архів оригіналу за 7 квітня 2012. п