Аустеніт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кристалічна структура аустеніту: атоми заліза (сірі) утоворюють кубічну гранецентровану ґратку, а атоми вуглецю (сині) розташовуються у міжвузлових положеннях
Фази залізовуглецевих сплавів.

Аустені́т (за ім'ям англійського металурга Вільяма Робертса-Остіна; 18431902) — одна з структурних складових залізовуглецевих сплавів, твердий розчин вуглецю (до 2,03%) й легуючих елементів у гамма-залізі.

Кристалічна ґратка — гранецентрована кубічна .

Відзначається високою густиною, помірною твердістю, зниженою пружністю, значною міцністю та високою в'язкістю, немагнітний.

У сталі та чавуні зазвичай стійкий лише при температурі, вищій від критичної точки А1 (див. Діаграма стану сплавів залізо-вуглець), що лежить близько 723°C.

Залежно від швидкості охолодження сталі аустеніт при температурі, нижчій від точки А1, перетворюється в інші структурні компоненти. Внаслідок додавання до сталі мангану, нікелю, хрому та інших елементів у ній при звичайній (кімнатній) температурі може зберігатися в суміші з мартенситом деяка кількість сталого, т. з. залишкового аустеніту.

Залишковий аустеніт можна одержати також у вуглецевій сталі внаслідок гартування. Сталь, легована достатньо великою кількістю вищезгаданих елементів, може мати при кімнатній температурі структуру, що складається переважно з аустеніту. Такі сталі називають аустенітними сталями або сталями аустенітного класу.

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Хільчевський В. В. Матеріалознавство і технологія конструкційних матеріалів: Навчальний посібник.  К.: Либідь, 2002. — 328 с. — ISBN 966-06-0247-2
  • Лахтин Ю. М. Основы металловедения. — М.: Металлургия, 1988. — 320 с.
  • Линчевский Б. В., Соболевский А. Л., Кальменев А. А. Металлургия черных металлов — М.: Металлургия, 1986. — 360 с.

Посилання

[ред. | ред. код]