Ачкіназі Ігор Веніамінович
| Ачкіназі Ігор Веніамінович | |
|---|---|
| Народився | 25 червня 1954  Сімферополь, Українська РСР, СРСР |
| Помер | 10 березня 2006 (51 рік) Сімферополь, Україна |
| Країна | .svg){kind=small} Українська Радянська Соціалістична Республіка Україна |
| Діяльність | історик, археолог, етнолог |
| Alma mater | СДУ (1981) |
| Галузь | історія, етнографія і археологія |
| Заклад | Інститут сходознавства НАН України |
| Науковий ступінь | кандидат історичних наук (2000) |
| Науковий керівник | Q107587375? |
Ігор Веніамінович Ачкіназі (рос. Ачкинази Вениамин Моисеевич; нар. 25 червня 1954, Сімферополь — пом. 10 березня 2006, Сімферополь) — радянський та український історик, археолог та етнолог-кримознавець.
Народився 25 червня 1954 року в Сімферополі в сім'ї чоботаря[1]. Батько — Веніамін Мойсейович (Борис Михайлович) Ачкіназі (1927—1992), за походженням кримчак, випускник історичного факультету Сімферопольського державного університету імені М. В. Фрунзе (1976), ініціатор створення і перший голова (1989—1992) Кримського товариства кримчаків «Къримчахлар»[2][3][4]. Мати — росіянка[5].
У 1981 році закінчив Сімферопольський державний університет імені М. В. Фрунзе[3]. У 1980—1985 роках працював у Відділі археології Криму Інституту археології АН УРСР, брав участь у археологічних дослідженнях. У 1986—1989 роках був співробітником відділу охорони пам'яток Кримського облвиконкому, де розробив методику паспортизації пам'яток археології. У 1989 році почав працювати в науково-дослідницькій лабораторії Сімферопольського державного університету, в якій розпочав дослідження з історії та культури кримчаків. З 1992 року працював у Кримському відділенні Інституту сходознавства імені А.Ю. Кримського НАН України[1].
28 січня 2000 року в Києві захистив кандидатську дисертацію на тему: «Кримчаки (Проблема формування спільності та її етнічна історія до 1913 р.)» (науковий керівник — кандидат історичних наук, доцент А. Г. Герцен)[6]. Брав участь у наукових конференціях з проблем історії Криму, юдаїки та релігієзнавства. Мав понад 85 наукових публікацій, зокрема з історії та етнокультури народів Криму[3].
Помер 10 березня 2006 року в Сімферополі[1][7].
Був одним із організаторів та членів правління Кримського республіканського культурно-просвітницького товариства кримчаків «Къримчахлар»[1]. У 1992 році в Сімферополі очолив першу після Другої світової війни кримчацьку релігійну організацію «Къагал аКодеш за ритуалом Кафи»[8]. У 2004 році в Сімферополі спільно з Юрієм Пуримом ініціював створення Історико-етнографічного музею кримчаків[9].
30 квітня 2004 року за розпорядженням Ради міністрів Автономної Республіки Крим увійшов до складу робочої групи з вивчення питань, пов'язаних з відновленням історичної топоніміки Криму[10].
У 2004 році удостоєний премії імені Євсея Пейсаха, заснованої в 1990 Кримським республіканським фондом культури, що вручається «за краще дослідження в галузі історії та культури кримчацького народу»[3][11].
- У 2015 році ім'я Ігоря Веніаміновича Ачкіназі присвоєно Народному історико-етнографічному музею кримчаків[9].
- На будинку в Сімферополі на вул. Мічуріна, де жили В. М. та І. В. Ачкіназі, встановлено меморіальну дошку[12].
- У квітні 2021 року було презентовано документальний фільм «Династія кримчаків Ачкіназі», присвячений Борису Михайловичу (Веніаміну Мойсейовичу) Ачкіназі та членам його родини. Документальний фільм знято за грантової підтримки Державного комітету у справах міжнаціональних відносин Республіки Крим з ініціативи товариства «Къримчахлар»[13].
- ↑ а б в г Завадская И. А. Памяти И. В. Ачкинази : [арх. 21 січня 2021] / И. А. Завадская, А. И. Айбабин[ru]. — Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии. — 2006. — Вип. XII. — С. 724—728.
- ↑ Дрига І. Ачкіназі Борис (Веніамін) Моїсейович. — С. 36.
- ↑ а б в г Дрига І. Ачкіназі Ігор Веніамінович. — С. 36.
- ↑ Ачкинази Вениамин Моисеевич // Российская еврейская энциклопедия / Главный редактор Г. Г. Брановер[en]. — М.: Российская академия естественных наук, Российско-израильский знциклопедический центр «ЭПОС»
- ↑ Велвл Чернин. Из крымских тетрадей. Очерки полевых исследований суб-этнических групп евреев Крымского полуострова. — Тель-Авив, Герцлия, 2019. — С. 79. — ISBN 978-965-92845-1-1.
- ↑ Ачкіназі І. В. Кримчаки (Проблема формування спільності та її етнічна історія до 1913 р.) : автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. — К., 1999. — 21 с.
- ↑ Зинько В. Н. Памяти И. В. Ачкинази. — Историческое наследие Крыма. — 2006. — № 12—13. — С. 216.
- ↑ Пидгайко В. Г. Крым. Православная энциклопедия. — М. : Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2015. — Т. XXXIX. — С. 93—146. — ISBN 978-5-89572-033-2.(рос.)
- ↑ а б Ефремова, Светлана (17 липня 2019). Подрастающий музей маленького народа с большой историей. Крымские известия. Процитовано 23 серпня 2020.
- ↑ О рабочей группе по изучению вопросов, связанных с восстановлением исторической топонимики Крыма. Верховна Рада України. Законодавство АР Крим. Процитовано 23 серпня 2020.
- ↑ Решение правления Крымского фонда культуры // Их именами названы. — Симферополь : Таврия, 1991. — С. 5. — (Неизвестный Крым. История в лицах) — ISBN 5-7780-0485-0.
- ↑ Династия крымчаков Ачкинази на YouTube
- ↑ В Госкомнаце Крыма прошла презентация документального фильма, посвященного династии крымчаков семьи Ачкинази. gkmn.rk.gov.ru. 16 квітня 2021. Архів оригіналу за 18 грудня 2021. Процитовано 18 грудня 2021.
- Сходознавство і візантологія в Україні в іменах: біобібліогр. слов / упоряд.: Е. Г. Циганкова, Ю. М. Кочубей, О. Д. Василюк ; редкол.: Матвєєва Л. В. (голов. ред.) [та ін. ]. — К. : Ін-т сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАНУ, 2011. — 260 с. — ISBN 978-966-02-6137-2.Шаблон:Anc-end
