Аян (село)
село Аян | |
---|---|
рос. Аян | |
Країна | Росія |
Суб'єкт Російської Федерації | Хабаровський край |
Муніципальний район | Аяно-Майський |
Поселення | Аянське |
Код ЗКАТУ: | 08206000001 |
Код ЗКТМО: | 08606403101 |
Основні дані | |
Час заснування | 1843 |
Населення | 967 осіб (2010[1]) |
Площа | 679 км² |
Поштовий індекс | 682571 |
Телефонний код | +7 42147 |
Географічні координати: | 56°28′07″ пн. ш. 138°11′12″ сх. д. / 56.468611111111° пн. ш. 138.18666666667° сх. д. |
Водойма | Охотське море |
Відстань | |
До центру регіону (км): - фізична: - залізницею: - автошляхами: |
1 447 — — |
Вебсторінка | ayanspamr.khabkrai.ru |
Мапа | |
| |
|
Ая́н (рос. Аян) — село, центр Аяно-Майського району Хабаровського краю, Росія. Адміністративний центр Аянського сільського поселення. Розташоване на мисі Льготному на березі затоки Аян Охотського моря, за 1 447 км на північ від Хабаровська. Населення — 967 осіб (2010; 1326 у 2002 році[2]), 73 % з яких — росіяни.
Село засноване 1843 року представником Російсько-американської компанії Дмитром Орловим[3] як початковий пункт нового тракту, який мав з'єднати Якутськ з охотським узбережжям з метою перевезення вантажу оленячим транспортом. Шлях, який отримав назву Амгино-Аянський тракт, пролягав через Нелькан, Аїм, Усть-Маю і Амгу. Тракт побудований в 1844—1845 роках. В 1845 році в Аян переїхала Охотська факторія Російсько-американської компанії. В 1846 році поселеня отримало статус порту. Після благоустрою, налагодження поштового зв'язку тощо в 1852 році тракт був офіційно відкритий. Швидко пожвавилась торгівля. Але дуже швидко нова дорога прийшла в занепад і в 1867 році тракт було офіційно закрито. На початку 1880-х почались регулярні пароплавні рейси Аян—Владивосток, у результаті чого тракт було знову відкрито, а громадське життя відновилось.
Під час Громадянської війни 1917—1923 років Аян став ареною бойових дій. Відгукнувшись на заклик Якутського повстання про допомогу, 6 вересня 1922 року в Аян на двох пароплавах прибуває Сибірська добровільна дружина генерала Анатолія Пепеляєва. Залишивши в селі гарнізон, вона по Амгино-Аянському тракту рушила в бік Якутська. Після розгрому, Сибірська добровільна дружина разом з Якутською народною армією під керівництвом генерала Пепеляєва повернулася в Аян 1 травня 1923 року. 17 червня того ж року в Аян вступив червоний загін під керівництвом Степана Вострецова, перед яким Сибірська добровільна дружина капітулювала. У 1924—1925 роках Аян контролювала Тунгуська республіка. В селі встановлені пам'ятник червоноармійцям, які загинули за радянську владу в 1924 році і погруддя Степана Вострецова.
Після приходу радянської влади в селі з 10 грудня 1930 року розташовується адміністративний центр новоствореного Аяно-Майського району Охотського (Евенського) національного округу[4].
Село знаходиться на значній відстані від інших населених пунктів. До села йшов Аянський тракт. До переліку крайових автошляхів входять 08 ВП РЗ 08К-4 «Аян—Нелькан», 08 ВП РЗ 08А-2 «Під'їзд до аеропорту села Аян »[5].
Із зовнішнім світом пов'язано цілорічно повітряним сполученням з розташованого за 12 кілометрів по дорозі на південь аеродрому, з ґрунтовою злітно-посадковою смугою довжиною 1150 метрів. У літній період є сполучення морським транспортом.
Працює мобільний зв'язок (МТС, Beeline, МегаФон).
- ↑ Всероссийская перепись населения 2010: Хабаровский край — Федеральна служба державної статистики РФ (рос.)
- ↑ Чисельність населення за національністю в Хабаровському краї — проєкт «Lingvarium» (рос.)
- ↑ И. С. Зонн, А. Г. Костяной. Аян // Охотское море. Энциклопедия. — Москва : «Международные отношения»[ru], 2009. — С. 24. — ISBN 978-5-7133-1354-9. (рос.)
- ↑ Охотский (Эвенский) национальный округ / Справочник по истории Коммунистической партии и Советского Союза 1898—1991. [Архівовано 11 травня 2010 у Wayback Machine.]. (рос.)
- ↑ Перечень автомобильных дорог общего пользования регионального или межмуниципального значения, относящихся к собственности Хабаровского края, утвержденный постановлением Правительства Хабаровского края от 17 мая 2007 г. № 100-пр. (рос.)
- На Вікімапії [Архівовано 25 серпня 2011 у WebCite]