Бабінець Анна Володимирівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бабінець Анна Володимирівна
Народилася12 червня 1984(1984-06-12) (40 років)
Дніпропетровськ
Діяльністьжурналістика
Alma materДніпровський національний університет імені Олеся Гончара
ЗакладПроект з розслідування корупції та організованої злочинності[1]
ЧленствоПроект з розслідування корупції та організованої злочинності
У шлюбі зРоман Вінтонів (2011-2019)
Дітидонька Катерина
Нагороди
Сайтfacebook.com/anna.babinets.1

Анна Володимирівна Бабінець (нар. 12 червня 1984(19840612)[2], Дніпро) — українська журналістка-розслідувачка, керівниця незалежної розслідувальної агенції Слідство.Інфо[3], регіональний редактор Проєкту розслідування корупції та організованої злочинності (OCCRP)[4], член команди YanukovychLeaks[5].

Професійна діяльність

[ред. | ред. код]

Навчалась у Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара.[2]

Працювала у виданні «Український тиждень»,[6] у програмі «Знак Оклику» на каналі ТВі,[7] на «Громадському телебаченні». Публікувалась у таких виданнях: «Українська правда», «Kyiv Post», «LB.ua», «Український тиждень», «Полит.ру», «Дзеркало тижня».

У 2012 році Анна Бабінець разом із Дмитром Гнапом створили проєкт Слідство.Інфо[8].

У лютому 2014 року Анна Бабінець разом з іншими українськими журналістами започаткувала ініціативу YanukovychLeaks[5]. У рамках цього проєкту було врятовано понад 25 тисяч документів, які стосувалися оточення екс-президента України Віктора Януковича та функціонування резиденції «Межигір'я», де він мешкав. Після просушування та сканування виловлених паперів журналісти передали оригінали документів слідчим Генеральної прокуратури України. Опрацьовувати бухгалтерію оточення Януковича допомагали навіть співробітники американського ФБР[9].

У рамках проєкту YanukovychLeaks Анна Бабінець опублікувала низку журналістських розслідувань про соратника Віктора Януковича Сергія Курченка[10]. Також під авторством Анни Бабінець випущено документальний фільм «Ньюзрум Межигір'я: Історія YanukovychLeaks[11]».

З 2015 року Анна Бабінець є регіональним редактором Проєкту розслідування корупції та організованої злочинності (англ. Organized Crime and Corruption Reporting Project, OCCRP)[12].

У червні 2018 року Дмитро Гнап залишив проєкт Слідство.Інфо (і журналістику загалом) заради політики[13], й Анна Бабінець очолила розслідувальну команду.

Пулітцерівська премія

[ред. | ред. код]

Анна Бабінець та Влад Лавров були співаторами проєкту «Панамські документи», який відзначено Пулітцерівською премією у 2017 році у номінації «Роз’яснювальна журналістика». Українські журналісти вперше дотичні до найпрестижнішої журналістської нагороди світу[14].

Анна Бабінець прокоментувала отримання відзнаки так:[15]

Ви ж знаєте, що журналісти можуть отримати Пулітцера тільки за матеріали, опубліковані в американських медіа, і фактично тільки американські журналісти отримують цю премію. Майже неможливо чи дуже важко громадянам інших країн отримати Пулітцерівську премію за те, що було опубліковано в інших ЗМІ. Тобто те, що сталося, те, що проект Panama Papers Міжнародного консорціуму журналістських розслідувань (The International Consortium of Investigative Journalists, ICIJ), отримав Пулітцера, – це єдина можливість наблизитись до цієї американської нагороди.

Panama Papers – це проект, над яким працювало понад 300 журналістів, і це саме проект отримав цю нагороду. В Україні в проекті Panama Papers брали участь дві людини – це я і Влад Лавров. Ми працювали дев’ять місяців безпосередньо з документами, а потім ми ще кільком журналістам передали доступ до частини файлів. З усім архівом працювали тільки ми з Владом.

«Подвійне життя президента: Порошенко – офшори і траст[16]» – одне з найгучніших розслідувань, яке створене українськими журналістами, на основі Панамських документів. Воно було опубліковане у квітні 2016 року[17].

Дискусія навколо журналістського розслідування «Подвійне життя президента»

[ред. | ред. код]

Розслідування про офшорні компанії Петра Порошенка викликало великий суспільний резонанс і спричинило дискусію у медіасередовищі[18]. Після виходу матеріалу Анну Бабінець звинуватили в надлишковій емоційності викладу та маніпулятивному використанні паралелі між президентськими офшорами та подіями в Іловайську.[19]

Медіаексперт Отар Довженко написав:[20]

Спекуляція на будь-яких героях і жертвах – Донбасу, Майдану, ОУН-УПА, – всіх тих, хто проливає свою кров, поки ми амортизуємо клавіатури, – це табу. Такі прийоми мали бути табуйовані щонайменше з поваги до героїв і жертв, до будь-яких людей, чиїми іменами – історія знає чимало прикладів, від Горста Весселя до розіп’ятого хлопчика, – можна прикрити будь-яке неподобство

У свою чергу Анна Бабінець пояснила, що згадана паралель була необхідна для розуміння контексту, у якому відбувалося створення офшорних фірм:[21]

Це важливо, адже президент — головнокомандувач. Коли наші бійці опинилися в оточенні в Іловайську, були спроби протягом тижня достукатися до президента, від нього вимагали реакції, але реакції не було», – сказала журналістка.

Фільм «Вбивство Павла. Розслідування загибелі журналіста Шеремета»

[ред. | ред. код]

Анна Бабінець також є співавтором розслідувального фільму «Вбивство Павла. Розслідування загибелі журналіста Шеремета»[22]. Презентація фільму відбулася у травні 2017 року[23].

Автори фільму – Анна Бабінець, Олена Логінова, Дмитро Гнап, Влад Лавров – під час роботи над розслідуванням знайшли свідків, яких ще не опитували правоохоронці, та звернули увагу на деталі, які не озвучило офіційне слідство.[24]

Фільм про вбивство журналіста Павла Шеремета отримав одну з найпрестижніших світових нагород – Investigative Reporters and Editors Award[25]. Перше місце фільм розділив із матеріалами газети The New York Times про домагання в Голлівуді.

Також фільм отримав нагороду DIG Award 2018[26]. Нагороду переможцям вручили в Італії.

Анна Бабінець говорить, що завдяки цьому фільму команда Слідство.Інфо вирішила змінити формат роботи[27]:

Фільм-розслідування був визнаний кращим, зокрема, за фільм Al Jazeera та інших всесвітньо відомих медіа. Насправді саме робота над «Вбивством Павла» надихнула нас змінити формат розслідувань, які ми робимо, — з щотижневих сюжетів на великі, глибокі фільми, які ми, звісно, випускаємо тепер рідше.

Критика фільму «Вбивство Павла»

[ред. | ред. код]

Українські медіа-експерти по-різному оцінили фільм. Одні захоплювалися роботою, яку зробили журналістів-розслідувачів, інші – критикували.[28]

Медіа-експерт Федір Сидорук сказав, що його загальні враження суперечливі[29]:

Фільм цікавий, безперечно, тримає в напрузі, гарно зроблений. Але, як на мене, форма в ньому трохи превалює над змістом. Є кілька цікавих фактів, викритих журналістами, щодо присутності на місці подій колишнього (або, можливо, не колишнього) працівника СБУ, додаткові відеоматеріали, які було знайдено, додаткові свідки. Власне, наголос робився на те, що журналістам вдалося за певний час розслідувати більше, ніж правоохоронцям, і мені здається, це факт.

Із іншого боку, я не міг позбутися враження, що журналісти насправді хочуть сказати дещо інше, а саме – що в них є версія, яку вони, на жаль, не можуть озвучити, бо бракує доказової бази.

Старший радник з питань медіа Internews Network Олег Хоменок наголосив на тому, що фільм зроблено професійно:

Знахідки авторів фільму показують, що розслідувальна журналістика в Україні існує і розвивається, відповідає світовим стандартам. А також те, що розвиток технологій дає великі можливості журналістам для дослідження зібраного матеріалу, бо журналісти отримали кілька терабайт відео, які вони передивлялися, систематизували, і за допомогою Bellingcat змогли технологічно відновити дані. Те, що ми раніше бачили у фантастичних фільмах про шпигунів, дійсно існує як програмне забезпечення, яким можна користуватися. І я не буду здивований, якщо ми дізнаємося, що для української поліції ці технології стали відомими лише з цього фільму, який ми вчора побачили.

А от медіакритик Наталія Лігачова мала багато запитань до роботи розслідувальної команди, але основне – чому журналісти не повідомили про виявлені факти до презентації фільму[30]:

... чи не зобов'язаний кожен громадянин, у тому числі журналіст, дізнавшись важливу для слідства інформацію, негайно повідомити її правоохоронним органам? Ні? Автори фільму, судячи з усього, ще кілька місяців тому знайшли як мінімум трьох людей, які так чи інакше причетні до вбивства Павла Шеремета... І всі ці місяці журналісти не повідомляли цю інформацію слідству!

Персональні відзнаки

[ред. | ред. код]

Фіналіст конкурсу «Честь професії» 2013 року у номінації «Найкраще журналістське розслідування» за роботу «Міжсезоння владних чемпіонів» («Слідство. Інфо»).[31]

У листопаді 2013 року розділила друге місце в Українсько-польському конкурсі журналістської майстерності за публікацію «Новий хазяїн київських доріг» про бізнесмена Сергія Курченка («Українська правда») та статтю «Хабар для Нацради» («Телекритика»).[32]

У жовтні 2014 року отримала Спеціальну відзнаку європейської журналістської нагороди SEEMO за висвітлення подій під час Революції Гідності 2013-2014 років. [1][недоступне посилання]

У 2019 році отримала премію за сміливість у журналістиці від Міжнародної жіночої медіафундації (International Women's Media Foundation, IWMF).[33] У Міжнародній жіночій медіафундації відзначають: цією премією нагороджують відважних журналістів, які говорять про заборонені теми, працюють у середовищі, яке вороже ставиться до жінок, і діляться складною правдою. Станом на 2019 рік вони відзначили понад 100 журналістів у 56 країнах світу. [34]

Сім'я

[ред. | ред. код]

Червень 2011 — травень 2019 — дружина журналіста Романа Вінтоніва (Майкл Щур).[35][36] 31 січня 2015 року[джерело?] народила доньку Катерину.[37][36]

9 серпня 2023 року народила сина Якова від продюсера Дениса Іванова.

(https://detector.media/medialife/article/215326/2023-08-09-u-anny-babinets-ta-denysa-ivanova-narodyvsya-syn/)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ https://www.occrp.org/en/aboutus/staff/anna-babinets
  2. ↑ а б Про себе — Anna Babinets.
  3. ↑ Дмитро Гнап: Проектом «Слідство.Інфо» керуватиме Анна Бабінець. detector.media (укр.). 28 червня 2018. Архів оригіналу за 8 грудня 2019. Процитовано 19 травня 2019.
  4. ↑ OCCRP. НАШИ СОТРУДНИКИ. www.occrp.org (англ.). Архів оригіналу за 8 серпня 2020. Процитовано 3 липня 2019.
  5. ↑ а б Yanukovych Leaks. yanukovychleaks.org. Архів оригіналу за 27 серпня 2020. Процитовано 19 травня 2019.
  6. ↑ Бюро «Свідомо» обрало пріоритетною темою оборону й запросило курувати її Анну Бабінець [Архівовано 2014-03-10 у Wayback Machine.] // Телекритика, 05.08.2009.
  7. ↑ Анна Бабінець. «Титанові апетити Дмитра Фірташа» [Архівовано 10 березня 2014 у Wayback Machine.] — Честь професії.
  8. ↑ «Громадське ТБ»: «Все гірше, ніж ви думаєте, але надія є». stv.detector.media. Архів оригіналу за 11 грудня 2019. Процитовано 19 травня 2019.
  9. ↑ Welle (www.dw.com), Deutsche. YanukovychLeaks: Що змінилось за рік після сенсаційних знахідок у "Межигір’ї" | DW | 20.02.2015. DW.COM (укр.). Архів оригіналу за 8 листопада 2020. Процитовано 19 травня 2019.
  10. ↑ Yanukovychleaks. yanukovychleaks.org. Архів оригіналу за 24 квітня 2018. Процитовано 19 травня 2019.
  11. ↑ Ньюзрум Межигір'я: Історія YanukovychLeaks.(Документальний фільм). yanukovychleaks.org. Архів оригіналу за 24 квітня 2018. Процитовано 19 травня 2019.
  12. ↑ OCCRP. НАШИ СОТРУДНИКИ. www.occrp.org (англ.). Архів оригіналу за 8 серпня 2020. Процитовано 19 травня 2019.
  13. ↑ Скляревская, Гала (26 червня 2018). Дмитрий Гнап: «Мы хотим попытаться увеличить количество нормальных людей в украинской политике». detector.media (укр.). Архів оригіналу за 8 грудня 2019. Процитовано 19 травня 2019.
  14. ↑ Журналісти «Громадського ТБ» є співавторами проекту, що отримав Пулітцерівську премію. detector.media (укр.). 11 квітня 2017. Архів оригіналу за 7 липня 2019. Процитовано 19 травня 2019.
  15. ↑ Молодецька, Лілія (11 квітня 2017). Анна Бабінець: «Ще не всі документи Panama Papers щодо України опрацьовані». detector.media (укр.). Архів оригіналу за 24 червня 2019. Процитовано 19 травня 2019.
  16. ↑ Громадське Телебачення (3 квітня 2016), Подвійне життя президента: Порошенко — офшори і траст || РОЗСЛІДУВАННЯ, архів оригіналу за 12 квітня 2019, процитовано 19 травня 2019
  17. ↑ ПОДВІЙНЕ ЖИТТЯ ПРЕЗИДЕНТА. hromadske.ua (укр.). Архів оригіналу за 4 березня 2021. Процитовано 19 травня 2019.
  18. ↑ Між сенсаціями і стандартами. Експерти про «Подвійне життя президента». MediaLab Online (укр.). 7 квітня 2016. Архів оригіналу за 22 травня 2019. Процитовано 19 травня 2019.
  19. ↑ Що зробила «панамська справа» Порошенка для української журналістики?. Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 20 лютого 2022. Процитовано 19 травня 2019.
  20. ↑ Довженко, Отар (6 квітня 2016). (Column) З нами так не можна. detector.media (укр.). Архів оригіналу за 7 липня 2019. Процитовано 19 травня 2019.
  21. ↑ Авторка сюжету про офшори Порошенка Анна Бабінець не вважає паралелі з Іловайськом маніпуляцією. ms.detector.media. Архів оригіналу за 7 липня 2019. Процитовано 19 травня 2019.
  22. ↑ Як знімався фільм «Убивство Павла»: підказки для журналістів-розслідувачів – Інститут Розвитку Регіональної Преси (ІРРП) (укр.). Процитовано 19 травня 2019.
  23. ↑ «Вбивство Павла»: розслідування загибелі журналіста Шеремета. hromadske.ua (укр.). Архів оригіналу за 16 травня 2017. Процитовано 19 травня 2019.
  24. ↑ Шукали і знайшли: журналісти про неопитаних свідків і можливих співучасників у вбивстві Шеремета. Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 29 квітня 2019. Процитовано 19 травня 2019.
  25. ↑ 2017 IRE Award winners. IRE (амер.). Архів оригіналу за 4 березня 2019. Процитовано 19 травня 2019.
  26. ↑ Ecco tutti i vincitori dei DIG Awards 2018. DIG awards 2019 (it-IT) . 3 червня 2018. Процитовано 19 травня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  27. ↑ Фільм про вбивство журналіста Шеремета отримав нагороду DIG Award 2018. hromadske.ua (укр.). Архів оригіналу за 27 травня 2021. Процитовано 19 травня 2019.
  28. ↑ Зінченко-Апостолова, Лілія (11 травня 2017). Титанічна робота, форма якої трохи превалює над змістом: що думають про фільм «Вбивство Павла» колеги-розслідувачі. detector.media (укр.). Архів оригіналу за 20 серпня 2019. Процитовано 19 травня 2019.
  29. ↑ Титанічна робота, форма якої трохи превалює над змістом: що думають про фільм «Вбивство Павла» колеги-розслідувачі. Архів оригіналу за 26 вересня 2021. Процитовано 26 вересня 2021.
  30. ↑ Лигачева, Наталья (14 травня 2017). (Column) «Убийство Павла». Вопросы без ответов. detector.media (укр.). Архів оригіналу за 24 липня 2019. Процитовано 19 травня 2019.
  31. ↑ Переможці [Архівовано 10 березня 2014 у Wayback Machine.] — Честь професії 2013.
  32. ↑ Бабінець, Федорів, Зозулинський та Дейнека — переможці Українсько-польського конкурсу (ОНОВЛЕНО) [Архівовано 3 грудня 2013 у Wayback Machine.] // Телекритика, 23.11.2013.
  33. ↑ У США Анастасії Станко й Анні Бабінець вручили премії за сміливість у журналістиці. detector.media (укр.). 23 жовтня 2019. Архів оригіналу за 24 жовтня 2019. Процитовано 11 листопада 2019.
  34. ↑ Рябоштан, Ірина (10 липня 2019). Дві українські журналістки стали лауреатками премії за сміливість у журналістиці. detector.media (укр.). Архів оригіналу за 11 листопада 2019. Процитовано 11 листопада 2019.
  35. ↑ Роман Вінтонів: Майкл Щур має повернутися [Архівовано 1 вересня 2018 у Wayback Machine.] // Телекритика, 10.01.2013.
  36. ↑ а б 22.05.2019 13:30 761/6830/19 Цивільні справи / за заявою Бабінець А. В., Вінтонів Р. І. про розірвання шлюбу; склад суду: Савицький О. А.[недоступне посилання]
    Рішення по справі № 761/6830/19 від 22.05.2019
  37. ↑ Роман Вінтонів (Майкл Щур) | 16+ (укр.), архів оригіналу за 18 березня 2020, процитовано 3 листопада 2019

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бабінець_Анна_Володимирівна&oldid=43087047