Бакунін Михайло Олександрович

Бакунін Михайло Олександрович
рос. Михаи́л Алекса́ндрович Баку́нин
Народився	30 травня 1814(1814-05-30) Прямухінеd, Новоторзький повіт, Тверська губернія, Російська імперія
Помер	1 липня 1876(1876-07-01) (62 роки) Берн, Швейцарія
Поховання	Бремгартенський цвинтарd
Країна	Російська імперія Росія  Франція
Діяльність	філософ, письменник, політик, анархіст, революціонер
Галузь	філософія
Alma mater	HU Berlin і Михайлівське артилерійське училище (червень 1834)
Знання мов	російська
Членство	Перший Інтернаціонал
Напрямок	анархізм, атеїзм і західна філософія
Magnum opus	Бог і державаd, Революційний катехізисd і Державність і анархіяd
Військове звання	Юнкер (Росія) і прапорщик
Конфесія	атеїзм
Рід	Бакуніниd
Батько	Олександр Бакунінd
Мати	Варвара Муравйоваd
Родичі	Ренато Каччопполіd
Брати, сестри	Тетяна Бакунінаd, Павло Бакунінd, Олександр Бакунінd і Олексій Бакунінd
У шлюбі з	Антоніна Квятковськаd
Діти	Марія Бакунінаd і Джулія Софія Бакунінаd
Автограф
Роботи у Вікіджерелах Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Бакунін Михайло Олександрович (нар. 18 (30) травня 1814(18140530) — 19 червня (1 липня) 1876) — російський політичний діяч, один з головних ідеологів і практиків анархізму.

Біографія

Народився 18 (30) травня 1814 у маєтку свого батька Прємухіна. Батько, Олександр Михайлович, молодість провів в Італії, виконуючи обов'язки аташе російської місії у Флоренції. Після повернення пішов у відставку й оселився у тверському маєтку. Він був пов'язаний з декабристами, підтримуючи лінію глави «Союзу порятунку» М. М. Муравйова, й намагався звільнити своїх селян.

Закінчив Петербурзьке артилерійське училище (1828-1832) і служив в армії у чині прапорщика в 1832-1834. Потім пішов у відставку й оселився в Москві. Тут він познайомився із М. В. Станкевичем і В. Г. Белінським.

У 1840 поїхав за кордон: спочатку до Німеччини, де деякий час вчився в Берлінському університеті у К. Вердена і Ф. Шеллінга. Пізніше знайомиться з прогресивними діячами О. Руче, В. Вейтлінгом, П'єром Прудоном, Карлом Марксом, Фрідріхом Енгельсом. Кинувши навчання, він рішуче пориває з будь-якою теорією й філософією та береться за практику революційної боротьби. На барикадах Праги й Дрездена Бакунін сповнений рішучості втілювати анархію в практику революції. Після поразки повстання двічі засуджений судами Саксонії й Австрії до страти. Найганебніша для нього подія — видача Австрією в 1851 уряду Росії. Після двох років саксонської й австрійської в'язниць він провів сім років в Алексіївському равеліні у Шліссельбурзі й чотири роки у сибірському засланні.

У 1861 втік із заслання й з новими силами долучився до Західноєвропейського революційного руху, мріючи залучити до нього Росію.

У 1864 вступає в народне товариство робітників (I інтернаціонал), проте його присутність більше руйнує, ніж зміцнює його. Він створює всередині «Інтернаціоналу» в 1868 «Міжнародний альянс соціалістичної демократії», діяльність якого цілком спрямована на практику, за що в 1872 Гаазький конгрес виключив його з рядів «Інтернаціоналу».

У 1870 він серед повстанців Ліона, потім вітає проголошення Паризької комуни, хоча передбачає й навіть намагається запобігти поразці комунарів. Він твердо впевнений у своїх ідеях і практично невразливий як професіонал революції. Він бореться з єдиним злом — всіма формами державності, бажаючи загальнолюдського братства на руїнах всіх держав.

У 1873 вийшла його книга «Держава й анархія». У ній крім глибокого політичного аналізу стану справ в Європі риторична ставка робилася на «людський чинник» організації «загальноєвпропейського та світового бунту». Обурення народу, доведеного до відчаю, — основа революції.

Вже постарілий, хворий, але сповнений натхнення «рятівної боротьби», у 1874 вирушає до Болоньї, щоб взяти участь у повстанні й можливо навіть померти на барикадах.

Тяжка хвороба нирок і водянка змушують його переїхати до Швейцарії. У Берні 1 липня 1876 він помирає в оточенні старих друзів: професора А. Фохта і сім'ї Тейхелів. Тут же він і похований.

Див. також

• Бакунізм

Посилання

• Бакунін [Архівовано 11 квітня 2021 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 1 : А — Г. — С. 185. — ISBN 966-7492-00-X.
• Бакунін Михайло [Архівовано 11 березня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1957. — Т. 1, кн. I : Літери А — Б. — С. 68. — 1000 екз.

Джерела

• Бакунін, Михайло Олександрович // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
• А. Круглашов. Бакунін М. О. // Політична енциклопедія / редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови). — К. : Парламентське видавництво, 2011. — С. 48. — ISBN 978-966-611-818-2.