Банд-е Кайсар
| Банд-е Кайсар | |
|---|---|
 | |
| 32°03′13″ пн. ш. 48°50′55″ сх. д. / 32.053723° пн. ш. 48.848687° сх. д. | |
| Країна |  Іран[1]  |
| Розташування | Shushtar Countyd |
| Галузь застосування | міст |
| Перетинає | Карун |
| Матеріал | пісковик і Римський бетон |
| Основний прогін | 9 м |
| Загальна довжина | 500 м |
| Відкрито | 260-ті |
| Охоронний статус | Іранська національна спадщинаd[1] |
  Банд-е Кайсар Банд-е Кайсар (Іран) | |
 | |
 Банд-е Кайсар у Вікісховищі | |
Банд-е Кайсар (перс. بند قیصر — у перекладі Дамба цезаря), також Пол-е Кайсар (перс. پل قیصر — Міст цезаря) — комплекс античних іригаційних споруд з арочним мостом і дамбою, який призначений для водопостачання міста Шуштар у південно-західному Ірані — Хузестан.
Споруджений римськими військовополоненими з армії імператора Валер'яна, захопленими Сасанідами в битві під Едесою. Була першою такого роду спорудою на території Ірану. Будівництво велося приблизно від 3 до 7 років, між 260 та 270. Спорудження подібного мосту-дамби мало величезний вплив на розвиток сасанідського інженерного мистецтва і неодноразово повторювалося згодом. Використовувався місцевим населенням до 1885. Історія будівництва збереглася у творах мусульманських авторів IX-X століть ат-Табарі та аль-Масуді.
Цей міст-дамба був зведений на річці Карун, найповноводнішій в Ірані і був центральною ланкою в зрошувально-іригаційній системі Шуштара, що забезпечувала процвітання сільськогосподарського регіону навколо цього міста. Довжина всієї споруди становить близько 500 метрів. Кількість арок мосту – не менше сорока, ширина арок – між 6,6 метра та 9 метрами. Арки розділені прямокутними стовпами, укріпленими в основах з пісковика. При спорудженні греблі річка Карун була римлянами відведена убік, і роботи проводилися сухим дном. Додатковим доказом римського походження цієї споруди є той факт, що міст-дамба складений з місцевого матеріалу, скріпленого за допомогою вапна та залізних скоб, що використовуються римськими будівельниками та зовсім невідомих тоді в Ірані. За часів Сасанідів цей міст у Шуштара знаходився на дорозі, що сполучає дві столиці Ірану — Пасаргади та Ктесіфон.
У 2009 залишки історичної іригаційної системи Банд-е Кайсар, що збереглися, були внесені до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в Ірані (№ 1315).
- Marie-Luise Chaumont: Les Sassanides et la christianisation de l’Empire iranien au IIIe siècle de notre ère. In: Revue de l’histoire des religions, Band 165, Nr. 2, 1964, S. 165—202 (170).
- Vittorio Galliazzo: I ponti romani. Bd. 1, Edizioni Canova, Treviso 1995, ISBN 88-85066-66-6, S. 89-90.
- Fritz Hartung, Gh. R. Kuros: Historische Talsperren im Iran. In: Günther Garbrecht (Hrsg.): Historische Talsperren, Band 1, Wittwer, Stuttgart 1987, S. 221—274, ISBN 3-87919-145-X.
- A. Trevor Hodge: Roman Aqueducts & Water Supply, Duckworth, London 1992, S. 85, ISBN 0-7156-2194-7 (englisch).
- A. Trevor Hodge: Reservoirs and Dams. In: Örjan Wikander (Hrsg.): Handbook of Ancient Water Technology, Technology and Change in History, Band 2, Brill, Leiden 2000, S. 331—339 (337f.), ISBN 90-04-11123-9 (englisch).
- Dietrich Huff: Bridges. Pre-Islamic Bridges. In: Ehsan Yar-Shater, Columbia University. Center for Iranian Studies. (Hrsg.): Encyclopædia Iranica Online 2010 (als Print bei: Routledge, London / New York, NY 1985 ff. ISBN 0-7100-9099-4 — englisch).
- Wolfram Kleiss: Brückenkonstruktionen in Iran. In: Architectura, Band 13, 1983, S. 105—112 (106) ISSN 0044-863X.
- ↑ а б в Wiki Loves Monuments monuments database — 2017.