Бантай Кдей
 | Ця стаття потребує уваги й турботи фахівця у своїй галузі. |
| Бантай Кдей | |
|---|---|
 | |
| 13°25′47″ пн. ш. 103°53′54″ сх. д. / 13.42981° пн. ш. 103.89825° сх. д. | |
| Тип споруди | храм і археологічна пам'ятка |
| Розташування |  Камбоджа[1], Ангкор-Тхом |
| Початок будівництва | 1185 |
| Належність | буддизм |
  Бантай Кдей (Камбоджа) | |
 | |
 Бантай Кдей у Вікісховищі | |
Бантай Кдей (кхмер. ប្រាសាទបន្ទាយក្តី; Prasat Banteay Kdei), що означає «Цитадель палат»,[2] також відома як «Цитадель келій ченців»,[3] — буддійський храм в Ангкорі, Камбоджа. Він розташований на південний схід від Та Пром і на схід від Ангкор-Тхома. Побудований у середині 12-го та початку 13-го століть нашої ери під час правління Джаявармана VII (який отримав посмертно титул «Маха парамасангата пада»[4]), він виконаний в архітектурному стилі Байон, за планом схожий на Та Пром і Преах Кхан, але менш складний і менший. Його будівлі містяться в межах двох послідовних огороджувальних мурів і складаються з двох концентричних галерей, з яких виходять вежі, перед якими на сході стоїть монастир.[5][6]
Цей буддійський монастирський комплекс наразі занедбаний через проблеми у конструкції та погану якість пісковику, який був використаний в його будівлях, і зараз проходить реконструкцію. Бантай Кдей був зайнятий ченцями з різними інтервалами протягом століть до 1960-х років.[5][7]
Бантай Кдей, один із багатьох храмів Ангкору, розташований в археологічному парку Ангкор площею 400 км². Стародавнє місто Ангкор за часів Кхмерської імперії простягалося від Тонлесап до пагорбів Кулен на величезній території в 1000 км².[6] До храму можна підійти зі східної гопури Та Пром уздовж 600-метрового шляху, який веде до гопури західних воріт Бантай Кдей. Це у 3км на схід від Ангкор-Тхома.[8]
Назва Бантай Кдей походить від більш раннього імені Куті, яке згадується на Сдоккактхом. Ця стела описує прибуття Джаявармана II в цю місцевість: «Коли вони прибули до східного району, король дарував маєток і село під назвою Куті родині королівського капелана». Цей королівський капелан був брахманом-мудрецем Шивакайвалья (Sivakaivalya), його первосвящеником для культу Девараджа.[9]
Кхмерська імперія проіснувала з 802 по 1431 рік, спочатку сповідаючи індуїстські релігійні вірування до кінця 12 століття, а пізніше — буддистські релігійні обряди. Це був час, коли будувалися величні храми, які досягли вершини під час правління Сур'явармана II до 1145/1150 рр., а пізніше у 12-13 століттях, за Джаявармана VII. З середини 12-го до початку 13-го століття було побудовано багато буддійських храмів, включаючи Бантай Кдей. Хоча Джаяварману VII приписували будівництво багатьох храмів, його також звинувачували в розтраті грошей на екстравагантні проекти будівництва храмів за рахунок суспільства та інших обов'язків. Він будував буддійські храми, в яких головним божеством був Бодгісаттва Авалокітешвара[6] Цей храм, побудований Джаяварманом VII у стилі храмів Та Пром і Преах Кхан неподалік того ж періоду, але меншого розміру, був побудований як буддійський монастирський комплекс на місці храму 10-го століття, збудованого Раджендраварманом. Деякі невеликі написи свідчать про будівництво цього храму Джаяварманом VII і королівським архітектором Кавіндраріматханою.[5]
Джаяварман VII прийшов до влади у віці 55 років після перемоги над тямами, які вторглися в Ангкор і піддали його спустошенню. Його «чудова діяльність» призвела до відновлення Камбоджі з руїн. Він був головним архітектором відновленої столиці Ангкор-Тхома і його називали «Великим будівельником». Він відповідальний за будівництво багатьох храмів, які, крім Бантай Кдей, включали центральний храм Байон, Прах Хан, Та Пром та багато інших, а також багато будинків відпочинку для паломників.[10] Причини будівництва цього храму на його нинішньому місці невідомі. Однак встановлено, що храм є сучасником Ангкор-Вату, оскільки було виявлено багато подібностей між ними, а також з храмом Фімаї в Таїланді.[3] Повідомляється, що це перший храм, побудований Джаяварманом VII у 1181 році нашої ери, навпроти водойми Срахсранг.[11]
У 13 столітті більшість храмів, побудованих Джаяварманом, були розгромлені. Однак деякі фасади та надпоріжники буддизму Махаяни все ще залишаються в хорошому стані. Деякі археологи також вважають, що храм був побудований Джаяварманом II на честь свого релігійного вчителя.[8]
Храм протягом кількох століть після падіння правління кхмерів залишався занедбаним і вкритим рослинністю. Його оголили після розчищення навколишнього заростання рослинності в 1920—1922 роках. Ця робота була виконана під керівництвом Анрі Маршаля (тоді консерватора Ангкору) і Ч. Баттуера, використовуючи принцип збереження, відомий як "принцип анастільозу, який дуже ефективно використовувався голландською владою в Індонезії ".[12] До 1960-х років він був частково зайнятий буддійськими ченцями.[13]
Протягом десяти років до березня 2002 року Місія Софійського університету Японії проводила кілька археологічних досліджень у храмі Бантай Кдей. Під час цих досліджень у 2001 році було виявлено схованку з фрагментами 274 буддійських статуй, виготовлених із пісковика, разом із кількома металевими предметами мистецтва. Планувалося також будівництво сховища для розміщення статуй.[14][15]
Священний храмовий комплекс розташований на території 65x50м трьома дворами за межами великого муру розміром 700x300м, виготовленого з латериту. Вхід зі східної гопури, яка має форму хреста, прикрашеного зображеннями Локешвари. Храм є скарбницею скульптур в архітектурних стилях Байон та Ангкор-Ват. Комплекс знаходиться на одному рівні.[13][15]
 |
 |
 |
- Зовнішній двір
Зовнішній двір із чотирма концентричними стінами має чотири гопури, подібні до храму Та Пром, і всі вони частково збережені. У чотирьох кутах гопури мають фасцію Локешвари (буддійського божества Авалокітешвара), встановлену над зображеннями Ґаруди (також згадується, що усміхнені обличчя є обличчями короля Джаявармана II, подібні до тих, які можна побачити в храмі Беян[16]). Зокрема, гопура, що виходить на схід, має добре збережені зображення ґаруди по кутах. У двохстах метрах від західного входу до цього двору є рів, який прикрашений статуями левів і балюстрадами з нагами, встановленими на гарудах. На території самого рову є третій двір розміром 320 м × 300 м (1 050 фут × 980 фут), також огороджений латеритовими стінами.[13][15] Зображення Будди біля входу до рову, біля других внутрішніх воріт, добре збереглося, враховуючи той факт, що більшість інших статуй було знищено або викрадено.[11]
- Третій двір
Всередині третьої огорожі є гопура, яка має хрестоподібний план. Вона має стовпи, які перетинаються склепіннями. У цій огорожі є три проходи, два по боках є незалежні, з латеритовими стінами. У нішах тут є маленькі фігурки і великі апсара-девати в одиночних позах або в парних танцювальних позах. Великі зображення Будди у внутрішньому дворику цієї огорожі були зіпсовані вандалами. Звідси брукований доступ веде до головної святині, яка складається з двох галерейних дворів. Біля входу до цих дворів, зі східного кінця, знаходиться «Зал танцюристів», який має чотири відкритих двори, а стовпи мають чудове різьблення з апсар.[13]
- Другий двір
Другий двір, який є частиною головного храму, має площу 58x50м. Має гопуру на східній стороні, а також допоміжну гопуру на заході. Вхідні двері знаходяться на північному та південному кінцях.[5] Гопура побудована як галерея з однією зовнішньою стіною і подвійним рядом стовпів, які виходять у внутрішній двір і яка в основному має укріплені стіни з невеликими отворами внизу, щоб забезпечити циркуляцію повітря. Ніші тут прикрашені зображеннями апсар, а статуя Будди в центральному залі була зіпсована вандалами. Архітектурними особливостями стилю Байон є вбудовані «фальшвікна з балясини з опущеними жалюзі та деватами з головними уборами у вигляді невеликих палаючих дисків, встановлених у трикутнику». У кількох місцях галереї обвалилися склепіння, побудовані з пісковика та латериту.[13] Внутрішні корпуси містять будівлю бібліотеки на північ і південь, а також центральне святилище.[8]
- Внутрішній двір
Внутрішній двір головного храму побудований на поземному плані 36x30и. У цьому дворі є чотири кутові вежі, що прилягають до маленьких гопур. Галереї, що проходять вздовж осі, пов'язують ці вежі з головним святилищем. Вежі на північному сході та південному сході з'єднані з другою галереєю, де на тлі відкритої лінії неба видно статую Будди в сидячій позі. Святилище, яке становить квадратний двір стороною 2,75 м, має деякі сліди статуй божеств. Проте весь цей двір побудований не в стилі Байон і, отже, припускається, що він відноситься до більш раннього періоду. Тут також видно залишки дерев'яної стелі. Вхід до святилища обрамлений дварапалами, оточеними апсарами.[13]
- Срахсранг
Срахсранг (Srah Srang) або «Королівський басейн для купання» або «басейн обмивання» на схід від Бантай Кдей, який був виритий до розмірів 700х300м під час правління Раджендравермана в 10 столітті, був прикрашений Джаяварманом VII добре викладеними сходинками з латериту із зовнішнім краєм з пісковику, на березі ставка, зверненої до сонця. Він розташований серед великих дерев і має бірюзові сині води цілий рік. Сходинки, що наближаються до краю води, обрамлені двома кам'яними статуями левів з орнаментованими балясинами з нагами.[2][8] Ставок був призначений для користування королем та його дружинами. На кам'яній основі, яку видно на острові в центрі ставка, колись був дерев'яний храм, де цар медитував. На озері, наповненому ліліями, спостерігати за відображенням заходу сонця в озері — справжнє враження. Вода з озера зараз використовується для вирощування рису фермерами району.[11][16]
У цьому храмі чітко простежуються деякі специфічні архітектурні особливості, які розвивалися у стилі Байон. Дах спирається на окремо стоячі стовпи в східному та західному павільйонах третього корпусу, збудованого в хрестоподібному плані з внутрішнім рядом стовпів, що підтримують дах. Стовпи також прив'язані до стіни за допомогою стяжної балки за допомогою «врізно-шипового з'єднання», нанесеного на дерев'яні конструкції. Інші відзначені особливості — чотири центральні стовпи в західному павільйоні, які були укріплені тимчасовими опорами з латеритних блоків. Різьблення Будди можна побачити на всіх цих стовпах, але переважно зіпсовані. Тимчасова опорна система даху, побудованої на вільно стоячих стовпах, свідчить про проблеми дизайну, які спостерігалися в храмах, побудованих у цей період.[17]
Лазерне сканування та фотографування Бантей Кдей та західної дамби Ангкор-Ват були виконані в рамках проекту, започаткованого в березні 2004 року Каліфорнійським університетом та Софійським університетом Токіо у партнерстві з некомерційною організацією CyArk. Отримана інформація сприяла реставрації та реконструкції цих споруд, що фінансується Софійським університетом, а багато загальнодоступних даних проекту розміщено на вебсайті CyArk[18]. Управління APSARA досягло значних покращень у консервації та збереженні пам'яток в Ангкорі.[6] Деякі вежі та коридори знаходяться на реставрації.[19] Заходи зі зміцнення спостерігаються в деяких частинах внутрішньої зони храму, де небезпечні конструкції зв'язані тросами.[11]
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
- ↑ GeoNames — 2005.
- ↑ а б Maurice Glaize. The Monuments of The Angkor Group (PDF). Banteay Kdei. site-archeologique-khmer.org. с. 10, 149—152. Архів оригіналу (pdf) за 27 вересня 2021. Процитовано 29 листопада 2021.
- ↑ а б David Stanford (1 серпня 2009). Angkor. frances lincoln ltd. с. 56–. ISBN 978-0-7112-3044-6. Архів оригіналу за 12 січня 2014. Процитовано 1 червня 2011.
- ↑ Glaize, p. 149
- ↑ а б в г Michael Freeman; Claude Jacques (25 січня 2009). Ancient Angkor. River Books. с. 147—150. ISBN 978-974-9863-81-7. Архів оригіналу за 12 січня 2014. Процитовано 31 травня 2011.
- ↑ а б в г Angkor. Banteay Kdei Description. Angkor digital media archive. Архів оригіналу за 15 June 2011. Процитовано 31 травня 2011.
- ↑ Beverley Palmer; Rough Guides (1 серпня 2002). The rough guide to Cambodia. Rough Guides. с. 189–. ISBN 978-1-85828-837-6. Архів оригіналу за 12 січня 2014. Процитовано 1 червня 2011.
- ↑ а б в г Andrew Spooner (17 червня 2008). Footprint Cambodia. Footprint Travel Guides. с. 97–. ISBN 978-1-906098-15-5. Процитовано 1 червня 2011.
- ↑ Coedès, George (1968). Walter F. Vella (ред.). The Indianized States of Southeast Asia. University of Hawaii Press. ISBN 978-0-8248-0368-1.
- ↑ Glaize, p.10
- ↑ а б в г Daniel White (1 березня 2010). Frommer's Cambodia & Laos. Frommer's. с. 121–. ISBN 978-0-470-49778-4. Архів оригіналу за 12 січня 2014. Процитовано 2 червня 2011.
- ↑ World Heritage List No 667 Angkor (PDF). Unesco.org. Архів оригіналу (pdf) за 19 жовтня 2011. Процитовано 2 червня 2011.
- ↑ а б в г д е Glaize, pp. 149—151
- ↑ Ninth Plenary Session (PDF). unesco.org. с. 15/72-15/73. Архів оригіналу (pdf) за 1 червня 2012. Процитовано 1 червня 2011.
- ↑ а б в Banteay Kdei. APSARA Authority in association with Swiss agency for Development and Cooperation. Архів оригіналу за 17 березня 2005. Процитовано 31 травня 2011.
- ↑ а б Nick Ray (1 вересня 2008). Angkor Wat and Siem Reap. Lonely Planet. с. 79–. ISBN 978-1-74179-426-7. Архів оригіналу за 9 жовтня 2013. Процитовано 2 червня 2011.
- ↑ European Association of Southeast Asian Archaeologists. International Conference; Elisabeth A. Bacus; Ian Glover; Peter D. Sharrock (2008). Interpreting Southeast Asia's Past, Volume 2: Monument, Image and Text. NUS Press. с. 34–. ISBN 978-9971-69-405-0. Архів оригіналу за 12 січня 2014. Процитовано 1 червня 2011.
- ↑ https://web.archive.org/web/20140701055853/http://archive.cyark.org/angkor-intro
- ↑ Angkor Temple Guide: Banteay Kdei. Canbypublications.com. Архів оригіналу за 4 вересня 2011. Процитовано 2 червня 2011.
- Цифровий медіа-архів Ангкора — фотографії, лазерне сканування, панорами Ангкор-Вату та Бантей Кдей від партнерства CyArk/ Університету Софії / Університету Каліфорнії.
