Барахти

село Барахти
Герб	Прапор
Країна	Україна
Область	Київська
Район	Обухівський
Рада	Васильківська міська громада
Код КАТОТТГ	UA32120030020042673
Основні дані
Засноване	1159
Населення	1235
Площа	5,122 км²
Густота населення	24,11 осіб/км²
Поштовий індекс	08646
Телефонний код	+380 4571
Географічні дані
Географічні координати	50°6′39″ пн. ш. 30°22′25″ сх. д. / 50.11083° пн. ш. 30.37361° сх. д.
Середня висота; над рівнем моря	127 м
Місцева влада
Адреса ради	08601, Київська область, Обухівський р-н, м. Васильків, вул. Покровська, 4
Карта
	Барахти
	Барахти
Мапа
	Барахти у Вікісховищі

Ба́рахти — село в Україні, у Васильківській міській громаді Обухівського району Київської області. Населення становить 1235 осіб.

Природа

З природних багатств найбільш питому вагу складає гончарна глина. Багато водних ресурсів (озер), рельєф холмистий.

Населення

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1440 осіб, з яких 626 чоловіків та 814 жінок.^[3]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 1235 осіб^[4].

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[5]:


Мовний склад населення с. Барахти
Мова	Кількість осіб	Відсоток
українська	1218	98,62
російська	10	0,81
молдовська	1	0,08
інші	6	0,49

Історія

На території села знайдено стародавні поселення часів черняхівської культури. Змієві вали в давнину жителі села називали Василевими, їх нібито звів князь Василь (князь Володимир Святославович) як захисні споруди від набігів кочівників.

У давнину село Барахти мало назву Петричино (Петричі), а перший письмовий спогад про нього знаходимо в дарчому записі Великого князя Андрія Юрійовича в 1159 році. Майже до середини XIII ст. за селом закріпилася назва Петричі. Другу назву село здобуло 1240 року під час монголо-татарської навали хана Батия. В 1580 році село належало Дмитру Єльцю, який у цьому ж році продав його архімандриту Києво-Печерської Лаври за 1 тис. коп «грошей литовських».

Після купівлі архимандрит поміняв с. Барахти на с. Ружанів за Дніпром, яке належало Сенкевичу. Через купівлю-продаж село переходить до роду Демковських, а від них — білоцерківському графу Ф.Браницькому, який взяв за борги і продав білоцерківському власнику Гудимі, і з того часу Барахти належали до староства Білоцерківського, і перейшло до польської казни за домовленістю вельмож Браницьких.

У 1850 році, при московитах, Барахти разом з селами Вільшанкою Барахтянською, Погребами, Тростинкою і маєтком в с. Колінці Радомишльського повіту, надійшли знову в казенне відомство, внаслідок конфіскації цих маєтків, які належали графу Ксаверію Браницькому, який втік в 1848 році за кордон, там брав участь у багатьох змовах проти окупантів, і відмовився там скористатися прощенням. Високі вали в Барахтах свідчать про давнину цього села. Вали ці складають продовження Митницького валу. Жителі називають їх Васильєвими, розповідаючи, що князь Василь(?) почав сипати цей вал в запобігання нападів від сусідів; але не скінчив; отримавши звістку про тишу і безпеки від них. Село розкидане в глибоких ярах, у яких тече невеличкий струмок Барахтянка, за 2 кілометри впадає в Стугну. Воно поділяється на 5 частин, як би окремих сіл або частин, мають наступні назви: Мартинівка, Замочиївка, Тимошиївка, Бондарівка і Забочиївка^[6].

До реформи 1861 року Барахти належали поміщику Череваню, який програв свій маєток, кріпаків і землю в карти. За даними 1861 року, у Барахтах мешкало 2105 осіб, тут знаходилося повітове управління, до якого належало й село Погреби. Доходи від податків та продажу в селі становили 5 тис. рублів сріблом.

До 1917 року в селі нараховувалося 2 тис. дворів і 4560 десятин землі, з якої мала частина належала 20 заможним селянам — до 200 десятин. Піп мав 90 десятин, дяк — 30, решта земель були селянськими наділами по 0,6 душки (сотки) на хату, 560 дворів були кінними. Державні податки селяни сплачували натурою, грішми і відробітком. Окремі селяни займалися ткацтвом, вишиванням, теслярством. В селі був 1 коваль, 2 водяні млини, що належали євреям.

У селі є дерев'яна церква святого Архістратига Михаїла, збудована у 1800 році. Про колишню церкву у візиті 1746 року Білоцерківського деканату в актах Радомишльськой духовної консисторії йдеться, що вона недавно закладена біля старої церкви, що стояла з 1727 року і ще не закінчена. Замість огорожі вона була окопана ровом. Жителі стверджують, що нині існуюча церква вже є четвертою; перша була покрита соломою, друга дранкою або тесом, третя гонтом, а нинішня бляхою. З 1737 по 1765 роки вона була як і інші церкви Київської губернії (крім найближчих до Києва) уніатською. По штатах зарахована до 4-го класу; землі має 75 десятин^[7].

XX століття

У 1905 році відбувся виступ селян проти поміщиків, організований Кирилом Мазуренком, незаконним захоплення поміщицьких і церковних земель.

У 1914—1918 роках селяни брали участь у Першій Світовій війні.

У 1917—1920 роках барахтівці брали участь у визвольних змаганнях українського народу.

У 1921 році було організовано комітет незаможних селян (В'юн П. М.). У 1926 році відбулося об'єднання в Земельний Союз.

1929 року — у селі створена комуна «Чайка». 1931 року комуна перейшла на колгоспні права.

Колективізація супроводжувалася насильством по відношенню до місцевих мешканців. 1933 року через Голодомору в селі голодною смертю загинуло більше 600 осіб. Встановлено 538 імен загиблих. Проте, правдоподібно, й ці цифри не повні, позаяк ніякий офіційний облік померлих від голоду не вівся^[8].

У 1941 році розпочалася німецько-радянська війна, до лав РСЧА було мобілізоване майже усе чоловіче населення села.

7 листопада 1943 року після німецької окупації до села повернулася радянська окупаційна влада. На фронтах німецько-радянської війни загинуло 259 осіб.

1960 року завершилася електрифікація села. В той час велося розширене будівництво, зведено будівлю початкової школи.

У 1970—1989 роках колгоспом «Прогрес» ведеться розширене будівництво культурно-освітніх установ, центру і доріг села.

Нині у селі функціюють школа, сільська рада, Будинок культури, торговий центр.

Археологічні розвідки

Змієві вали в Барахтах складають продовження Митницького валу і мають довжину 800 м. Висота валу 4-5 м, ширина в основі 16 м; глибина рову 3,5 м, ширина рову також 16 м.

Відомі люди

Бойко Віктор Миколайович — український військовик, старшина Збройних сил України, учасник російсько-української війни 2014—2017 років.

Пам'ятники

Меморіал жертвам Голодомору 1932—1933 років (відкритий 24 листопада 2007 року);
Пам'ятник радянським льотчикам загиблим під час німецько-радянської війни. Пам'ятник розташований неподалік від села, при трасі до Василькова. Монумент встановлено з ініціативи та на кошти селян.

Див. також

Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Київська область)

Примітки

↑ Національна Книга пам'яті жертв Голодомору 1932–1933 pp. в Україні. Київська область, 2008.
↑ Знайти поштовий індекс. ukrposhta.ua. Укрпошта. Архів оригіналу за 4 жовтня 2021. Процитовано 8 жовтня 2023.
↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Київська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення, Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 15 листопада 2019. [Архівовано 2014-07-31 у Wayback Machine.]
↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Київська область (осіб) - Регіон, Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 15 листопада 2019. [Архівовано 2014-07-31 у Wayback Machine.]
↑ Розподіл населення за рідною мовою, Київська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік, Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 15 листопада 2019. [Архівовано 2014-07-31 у Wayback Machine.]
↑ Похилевич, 2005, с. 387.
↑ Похилевич, 2005, с. 388.
↑ Національна Книга пам'яті жертв Голодомору 1932–1933 pp. в Україні. Київська область, 2008, с. 236.

Джерела

Сказания о населенных местностях Киевской губернии или статистические, исторические и церковные заметки обо всех деревнях, селах, местечках и огородах, в пределах губернии находящихся / Собрал Л. Похилевич. — Біла Церква : видавець О. В. Пшонківський, 2005. — С. 387—388. — ISBN 966-8545-15-Х. (рос.)
Національна Книга пам'яті жертв Голодомору 1932–1933 pp. в Україні. Київська область / Упорядн. Гай А. І.; Гол. ред. кол. Ульянченко В. І.; Ред. кол.: Бутник В. Г., Гай А. І. (кер. ред.-вид. групи), Даниленко В. П., Єрема P. M. (заст. гол. ред. кол.), Захарченко П. П., Кондрук В. П., Романчишин В. Г., Український інститут національної пам'яті; Київська обласна державна адміністрація. — Біла Церква : Буква, 2008. — 1376 с. — ISBN 978-966-7195-95-3.
Національна Книга пам'яті жертв Голодомору 1932–1933 pp. в Україні. Київська область / Упорядн. Гай А. І.; Гол. ред. кол. Ульянченко В. І.; Ред. кол.: Бутник В. Г., Гай А. І. (кер. ред.-вид. групи), Даниленко В. П., Єрема P. M. (заст. гол. ред. кол.), Захарченко П. П., Кондрук В. П., Романчишин В. Г., Український інститут національної пам'яті; Київська обласна державна адміністрація. — Біла Церква : Буква, 2008. — 1376 с. — ISBN 978-966-7195-95-3.
Barachty, wieś w powiecie wasylkowskim nad rzeką Barachcianką // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 101. (пол.)
Barachty, pierwotnie Petryczyn // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1900. — Т. XV, cz. 1. — S. 79. (пол.)

Посилання

Офіційний сайт міста Василькова. vasilkov.info. Інформаційний портал «Васильков.info». Архів оригіналу за 1 вересня 2022. Процитовано 8 жовтня 2023.
Барахти, с. cdiak.archives.gov.ua. ЦДІАК. Архів оригіналу за 15 березня 2022. Процитовано 8 жовтня 2023.
Село Барахти, Київська область, Обухівський район, Васильківська територіальна громада. decentralization.gov.ua. Архів оригіналу за 19 червня 2023. Процитовано 8 жовтня 2023.

Це незавершена стаття з географії Київської області.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[FOOTNOTEНаціональна_Книга_пам'яті_жертв_Голодомору_1932–1933_pp._в_Україні._Київська_область2008-1] Національна Книга пам'яті жертв Голодомору 1932–1933 pp. в Україні. Київська область, 2008.

[пошта-2] Знайти поштовий індекс. ukrposhta.ua. Укрпошта. Архів оригіналу за 4 жовтня 2021. Процитовано 8 жовтня 2023.

[населення_1989-3] Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Київська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення, Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 15 листопада 2019. [Архівовано 2014-07-31 у Wayback Machine.]

[населення_2001-4] Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Київська область (осіб) - Регіон, Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 15 листопада 2019. [Архівовано 2014-07-31 у Wayback Machine.]

[населення_2001_мова-5] Розподіл населення за рідною мовою, Київська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік, Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 15 листопада 2019. [Архівовано 2014-07-31 у Wayback Machine.]

[FOOTNOTEПохилевич2005387-6] Похилевич, 2005, с. 387.

[FOOTNOTEПохилевич2005388-7] Похилевич, 2005, с. 388.

[FOOTNOTEНаціональна_Книга_пам'яті_жертв_Голодомору_1932–1933_pp._в_Україні._Київська_область2008236-8] Національна Книга пам'яті жертв Голодомору 1932–1933 pp. в Україні. Київська область, 2008, с. 236.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]