Перейти до вмісту

Бездомні ветерани в США

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Бездомні ветерани — це особи, які служили в збройних силах, і які є бездомними або проживають без доступу до безпечного та належного житла[1].

Пояснення

[ред. | ред. код]

Багато з таких ветеранів страждають від посттравматичного стресового розладу, тривожного розладу, який часто виникає після надзвичайної емоційної травми, пов’язаної з загрозою життю чи здоровью або отриманою травмою. Причини бездомності включають[2]:

Демографія

[ред. | ред. код]

Безпритульність ветеранів в США — явище не лише 21 століття; ще в епоху Реконструкції бездомні ветерани були частиною загального бездомного населення[3]. У 1932 році бездомні ветерани входили до Бонусної армії[4]. У 1934 році на вулицях жило чверть мільйона ветеранів[5]. За часів адміністрації Трумена в Чикаго було сто тисяч бездомних ветеранів, і ще двадцять п'ять тисяч у Вашингтоні, округ Колумбія[6]. У 1987 році кількість бездомних ветеранів сягала трьохсот тисяч. [7]

Оцінки чисельності бездомних відрізняються, оскільки цю статистику дуже важко отримати[8]. У 2007 році в притулках для бездомних почали документувати перших ветеранів операцій «Незмінна свобода в Афганістані» та «Свобода Іраку»[9]. У 2009 році було 154 000 бездомних, з яких трохи менше половини служили в Південному В'єтнамі[10]. Згідно з даними VA у 2011 році, ветерани становили 14% бездомних дорослих чоловіків і 2% бездомних дорослих жінок, і обидві групи були представлені в порівнянні кількості безхатченків із загальним населенням[11]. Підрахунок у 2012 році налічував 62 619 бездомних ветеранів у Сполучених Штатах[12]. У січні 2013 року в США було приблизно 57 849 бездомних ветеранів, або 12% бездомного населення[13]. Трохи менше 8% становили жінки. У липні 2014 року найбільша кількість бездомних ветеранів проживала в окрузі Лос-Анджелес, де було понад 6000 бездомних ветеранів із загальної кількості у 54 000 бездомних у цьому районі[14]. У 2015 році звіт, опублікований Міністерством житлового будівництва і міського розвитку США, налічував понад 47 000 бездомних ветеранів по всій країні, більшість з яких були білими та чоловічої статі[15]. У 2016 році по всій країні було понад 39 000 бездомних ветеранів, що відповідає розмірам особового складу корпусу за військовою чисельністю. Станом на січень 2017 року штат Каліфорнія мав найбільшу кількість ветеранів, які залишилися без даху над головою. За оцінками, було 11 472 бездомних ветеранів. [16] Найбільше населення бездомних ветеранів, після Каліфорнії, у 2017 році проживало у Флориді - приблизно 2817, і в Техасі - 2200.

Допомога

[ред. | ред. код]

Багато програм і ресурсів було реалізовано в Сполучених Штатах, щоб допомогти бездомним ветеранам[17].

HUD-VASH, програма ваучерів на житло, розроблена Міністерством житлового будівництва і міського розвитку США та Управлінням у справах ветеранів, надає певну кількість субсидованих ваучерів на житло бездомним та іншим соціально вразливим ветеранам Збройних сил США[18].

Історично

[ред. | ред. код]

У 1887 році для ветеранів-інвалідів був побудований будинок ветеранів Сотелла, де проживало понад тисячу бездомних ветеранів. Інші такі будинки ветеранів війни були побудовані по всій території Сполучених Штатів[19], як, наприклад, у Нью-Йорку[20]. Ці будинки стали попередниками медичних закладів у справах ветеранів.

Фактори ризику

[ред. | ред. код]

Згідно з дослідженням 2014 року, ветерани дещо частіше залишаються бездомними, ніж люди, які не є ветеранами; 9,7% загального населення є ветеранами, але серед бездомного населення їх частка складає 12,3%[21]. Ці фактори ризику були виявлені за допомогою Переважних елементів звітності для систематичних оглядів і мета-аналізів (PRISMA). Це перший системний огляд, який узагальнює дослідження факторів ризику для ветеранів США, які стали бездомними. Вони оцінили тридцять одне дослідження з 1987 по 2014 рік. Факторами ризику, які є найбільш поширеними серед цієї групи населення, є розлади зловживання психоактивними речовинами та погане психічне здоров’я; наступними за поширеністю факторами є низький дохід та інші проблеми, пов’язані з доходом, відсутність підтримки з боку сім’ї та друзів або слабкі соціальні зв'язки[21].

Допоміжне житло для ветеранів порівняно з не ветеранами

[ред. | ред. код]

Потреби ветеранів і неветеранів, які залишилися бездомними, можуть відрізнятися. У 2004 році Міжвідомча рада з питань бездомності провела дослідження Спільною ініціативою з подолання хронічної бездомності (CICH). Вони використали дані з одинадцяти сайтів у Сполучених Штатах, відстежували дані протягом одного року, порівнюючи 162 хронічно бездомних ветерана з 388 хронічно бездомними неветеранами[21].

Обидві групи були зараховані до національної ініціативи з підтриманого житла протягом одного року, і було помічено кілька відмінностей. Перше полягало в тому, що ветерани, як правило, належали до старшої вікової групи, були в основному чоловічої статі, і частіше за статистикою закінчили середню школу[21]. Під час перебування в житлі з підтримкою психічне здоров’я обох груп покращилося завдяки пропонованим послугам психічного лікування. Однак повідомлялося, що ветерани частіше користуються послугами амбулаторного психіатричного лікування порівняно з неветеранами. Обидві групи також поступово скоротили використання медичних послуг після того, як було отримано житло, отже, це свідчить про те, що програма є ефективною для зменшення потреб у лікуванні хронічно бездомних загалом.

Відділ у справах ветеранів

[ред. | ред. код]

3 листопада 2009 року міністр Сполучених Штатів Ерік К. Шінсекі виступив на Національному саміті з питань бездомних ветеранів і оголосив про свій план.

Разом із президентом Бараком Обамою Шінсекі окреслив комплексний п’ятирічний план зміцнення Департаменту у справах ветеранів і його зусиль, щоб покінчити з бездомними ветеранами[22]. Метою було покінчити з безпритульністю ветеранів до 2015 року, але через бюджетні обмеження це перенесено на 2017 рік[23]. План був спрямований на запобігання безпритульності та допомогу безхатченкам. План передбачає розширення психіатричного обслуговування та варіантів житла для ветеранів і співпрацюватиме з:

Помітна роль Департаменту у справах ветеранів і його спільний підхід до соціального захисту ветеранів допомагають виокремити реакцію США на бездомність ветеранів на міжнародному рівні. У 2009 році була створена «гаряча лінія» для допомоги бездомним ветеранам. Проте станом на грудень 2014 року з 79 500 ветеранів, які звернулися до кол-центру, 27% не змогли поговорити з консультантом, а 47% направлень призвели до того, що бездомним ветеранам не надали жодних послуг підтримки[24].

Дослідження, опубліковане в American Journal of Addiction, показало зв'язок між психічними розладами ветеранів і зловживанням ними психоактивними речовинами. [25]

Заходи щодо житла для ветеранів

[ред. | ред. код]

Дослідження, проведене О'Коннеллом, Каспроу та Розенхеком, є вторинним аналізом даних оцінки ініціативи HUD-VASH, яка розпочалася в 1992 році для забезпечення житлом ветеранів з психічними розладами. Вони порівняли результати трьох видів взаємодії з 460 ветеранами в дев’ятнадцяти місцях країни. Їх розподілили на три групи; одній групі було надано ваучер та інтенсивна допомога, одній групі було надано лише інтенсивна допомога, а одній групі надано лише стандартне лікування[26]. Інтенсивна допомога включала допомогу у пошуку квартири, тоді як стандартний догляд, який складався з короткострокового брокерського кейс-менеджменту, наданого працівниками організації Health Care for Freedom Veterans. Асистент з оцінювання проводив подальші інтерв’ю кожні три місяці протягом п’яти років. Завдяки цьому вони виявили, що люди в групі інтенсивної допомоги мали нижчі показники якості життя, які вимірювали в інтерв’ю Lehman Quality of Life в форматі структурованої анкети для оцінки життєвих обставин людей з важкими та стійкими психічними захворюваннями[27].

До прийому 43% (n=170) були бездомними від одного до шести місяців, а 27% (n=105) протягом двох років або більше[26]. Фактори ризику є найбільшими в перші кілька місяців перебування через більш структуроване та контрольоване середовище. Заохочувалися щотижневі особисті контакти, догляд у громаді та послуги, які пропонує VA, що значно відрізняється від життя, до якого вони звикли до цієї програми. За ветеранами спостерігали протягом п’яти років, і за цей час статистика значно змінилася. 72% учасників набули житло після одного року (N=282), 60% через два (N=235), 52% через три (N=204), 47% через чотири роки (N=184) і 36% через п’ять років (N=141). Ті, хто в групі HUD-VASH має нижчий ризик повернення до бездомності протягом п’яти років, мали на 87% менший ризик порівняно з тими, хто перебував у групі інтенсивної терапії, і на 76% порівняно з тими, хто отримував стандартний догляд[26]. Найбільшим фактором ризику повернення до бездомності є або наркотики, або посттравматичний стресовий розлад. Загалом, після п’яти років спостереження, 44% усіх учасників (N=172) повернулися до бездомності принаймні на один день після успішного надбання житла[26].

Дослідження розселення ветеранів

[ред. | ред. код]

Щоб покінчити з безпритульністю серед ветеранів, було запроваджено нові ресурси та розширення програми. Одна з цілей, поставлених Департаментом житлового будівництва та міського розвитку США у справах ветеранів (HUD-VASH), полягає в тому, щоб ветерани, які залишилися бездомними, отримали постійне житло. Щоб підтримати цю ініціативу, було запроваджено підхід «перш за все житло». Однією з цілей Housing First є швидке розміщення ветеранів прямо з вулиці на постійне місце проживання.

Підхід «Перш за все житло» полягає в тому, що HUD надає допомогу з житлом через програму ваучерів, тоді як VA забезпечує ведення справ і допоміжні послуги через свою систему охорони здоров’я[28]. Маючи постійне житло, зменшується використання притулків, лікарень та виправних колоній. Ця програма доступна в усіх 50 штатах, окрузі Колумбія та Гуамі.

Дослідження показало, що HF має найефективнішу модель доступу до постійного житла та продемонструвала ефективність у зниженні рівня бездомності серед ветеранів[29]. Порівняно з TAU, HF був більш успішним у швидкому переселенні ветеранів у постійне житло, процес їх переїзду тривав приблизно один місяць, тоді як підхід TAU займав близько шести місяців[29]. Рівень утримання житла для HF становив 98% і 86% для TAU, що означає, що ті, хто використовує модель HF, з більшою ймовірністю збережуть стабільність житла[29].

Благодійність

[ред. | ред. код]
Курсант JROTC зі старшої школи Вілсона допомагає під час заходу «Stand Down»

Окрім державної допомоги бездомним ветеранам допомагають і приватні благодійні організації[30]. Вони включають надання бездомним ветеранам трейлерів для проживання[31], будівництво постійного житла та адвокацію прав безпритульних ветеранів шляхом реалізації політики та рекомендацій[32]. По всій країні численні організації та агентства проводять заходи «Stand Down», де бездомним ветеранам надають предмети та послуги[33]; перший з них відбувся в Сан-Дієго, організований ветеранами В'єтнаму, у 1988 році[34].

Homes For Heroes – це комерційна та некомерційна компанія США, яка надає партнерські заощадження ветеранам, які купують житло, а також пропонує грошові гранти ветеранам, іншим медичним працівникам і особам, що надають першу допомогу, купуючи житло[35].

Homes For Angels – це техаська програма, яка надає доступні послуги з нерухомості за зниженими цінами для ветеранів та людей, які надають перші послуги для купівлі житла для них[36].

Подолання бездомності ветеранів

[ред. | ред. код]

У листопаді 2009 року міністр у справах ветеранів (VA) Ерік К. Шінсекі поставив за мету покінчити з бездомністю ветеранів до 2017 року. Хоча не всі ветерани забезпечені житлом, поточні житлові ініціативи, такі як першочергова модель житла, забезпечують отримання житла для більшої частини ветеранів, які залишилися бездомними. У 2019 році програма HUD-VASH змогла прийняти понад 11 тисяч ветеранів[37]. Загалом, починаючи з 2008 року, понад 114 000 ветеранів, які залишилися без даху над головою, пройшли обслуговування через програму HUD-VASH[37]. Крім того, більше ресурсів реалізується для допомоги в лікуванні психічного здоров’я та залежності. Станом на 2019 рік понад 78 громад і цілі штати Коннектикут, Делавер і Вірджинія фактично покінчили з бездомністю серед ветеранів[37].

Список літератури

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Service, Department of Veterans Affairs, Veterans Benefits Administration, Benefits Assistance. Homeless Veterans - Veterans. www.benefits.va.gov. Процитовано 9 грудня 2016.
  2. ↑ Reeve Vanneman (1 березня 2006). Causes of homelessness. Sociology 498: Homelessness. University of Maryland. Архів оригіналу за 29 грудня 2013. Процитовано 14 січня 2015.
  3. ↑ Kenneth L. Kusmer (2003). Down and Out, on the Road: The Homeless in American History. Oxford University Press. с. 37—38. ISBN 978-0-19-516096-3.

    Patrick Markee (27 березня 2003). War and Homelessness (PDF). Coalition for the Homeless. Процитовано 3 грудня 2016.
  4. ↑ Melissa Block (12 листопада 2007). Homeless War Veterans Span U.S. History. NPR News. National Public Radio. Процитовано 3 грудня 2016.
  5. ↑ Labor Law Reporter. Commerce Clearing House. 1934.
  6. ↑ Richard O. Davies (1966). Housing reform during the Truman administration. University of Missouri Press. ISBN 9780826200464.
  7. ↑ United States. Congress. Senate. Committee on Banking, Housing, and Urban Affairs. Subcommittee on Housing and Urban Affairs (1987). Homelessness in America: Hearing Before the Subcommittee on Housing and Urban Affairs of the Committee on Banking, Housing, and Urban Affairs, United States Senate, One Hundredth Congress, First Session ... January 29, 1987. U.S. Government Printing Office.
  8. ↑ J.B. Wogan (10 жовтня 2013). How Michigan Got Better at Counting Homeless Veterans. Governing. e.Republic. Процитовано 3 грудня 2016.
  9. ↑ Judith Blau; Alberto Moncada (30 листопада 2015). Human Rights: A Primer. Routledge. с. 41. ISBN 978-1-317-25800-1.
  10. ↑ Bruce S. Jansson (15 березня 2010). Becoming an Effective Policy Advocate. Cengage Learning. с. 72. ISBN 978-0-495-81239-5.
  11. ↑ Jamison Fargo; Stephen Metraux; Thomas Byrne; Ellen Munley; Ann Elizabeth Montgomery; Harlan Jones; George Sheldon; Dennis Culhane (August 2011). Prevalence and Risk of Homelessness among U.S. Veterans: A Multisite Investigation (PDF). National Center on Homelessness among Veterans. United States Department of Veterans Affairs. Процитовано 3 грудня 2016.
  12. ↑ Alvaro Cortes; Meghan Henry; RJ de la Cruz; Scott Brown; Abt Associates (November 2013). The 2012 Point-in-Time Estimates of Homelessness (PDF). Office of Community Planning and Development. The U.S. Department of Housing and Urban Development. Процитовано 14 січня 2015.
  13. ↑ Meghan Henry; Dr. Alvaro Cortes; Sean Morris; Abt Associates (2013). The 2013 Annual Homeless Assessment Report (AHAR) to Congress (PDF). Office of Community Planning and Development. The U.S. Department of Housing and Urban Development. Процитовано 14 січня 2015.
  14. ↑ Holland, Gale (4 липня 2014). L.A. County's homeless population difficult to quantify. Los Angeles Times. Процитовано 3 грудня 2016.
  15. ↑ Meghan Harvey; Azim Shivji; Tanya de Sousa; Rebecca Cohen; Abt Associates (November 2015). The 2015 Annual Homeless Assessment Report (AHAR) to Congress (PDF). HUD Exchange. US Department of Housing and Urban Development. Процитовано 3 грудня 2016. EXHIBIT 5.3: Demographic Characteristics of Homeless Veterans
  16. ↑ California Homelessness Statistics in 2017. U.S. Interagency Council on Homelessness. Архів оригіналу за 24 квітня 2023. Процитовано 27 листопада 2018.
  17. ↑ Bruce C. Brown (30 грудня 2013). Assistance for Homeless Veterans. The Complete Guide to Veterans' Benefits: Everything You Need to Know Explained Simply. Atlantic Publishing Company. с. 227—236. ISBN 978-1-60138-702-8.
  18. ↑ Health, VHA Office of Mental. U.S. Department of Housing and Urban Development-VA Supportive Housing (HUD-VASH) Program - Veterans Experiencing Homelessness. www.va.gov (англ.). Процитовано 9 листопада 2020.
  19. ↑ James Marten (1 червня 2011). Sing Not War: The Lives of Union and Confederate Veterans in Gilded Age America. UNC Press Books. с. 171—173. ISBN 978-0-8078-7768-5.
  20. ↑ William E. Roscoe (1882). 1713: History of Schoharie County, New York, with Illustrations and Biographical Sketches of Some of Its Prominent Men and Pioneers. D. Mason & Company. с. 447.
  21. ↑ а б в г Tsai, Jack; Rosenheck, Robert A. (1 січня 2015). Risk Factors for Homelessness Among US Veterans. Epidemiologic Reviews (англ.). 37 (1): 177—195. doi:10.1093/epirev/mxu004. ISSN 0193-936X. PMC 4521393. PMID 25595171.
  22. ↑ Affairs, Office of Public and Intergovernmental. News Releases - Office of Public and Intergovernmental Affairs. www.va.gov (англ.). Процитовано 8 листопада 2020.
  23. ↑ Obama Administration Delays Deadline To End Chronic Homelessness Because Of Budget Constraints. The Huffington Post. 4 лютого 2015. Процитовано 10 лютого 2016.
  24. ↑ Kellan Howell (3 грудня 2014). Despite first lady's vow to end veteran homelessness, VA fails miserably. Washington Times. Процитовано 14 січня 2015.

    Lauren Gilger; Shawn Martin; Angie Holdsworth; Amanda Kost (11 грудня 2014). VA ignoring homeless vets? Report finds hotline designed to help homeless vets often fails them. KNXV. Phoenix, Arizona. Архів оригіналу за 9 січня 2015. Процитовано 14 січня 2015.
  25. ↑ Edens, Ellen L.; Rosenheck, Robert A.; Kasprow, Wes; Tsai, Jack (11 серпня 2011). Association of substance use and VA service-connected disability benefits with risk of homelessness among veterans. The American Journal on Addictions. American Academy of Addiction Psychiatry. 20 (5): 412—9. doi:10.1111/j.1521-0391.2011.00166.x. PMID 21838839.
  26. ↑ а б в г O'Connell, Maria J.; Kasprow, Wesley; Rosenheck, Robert A. (1 березня 2008). Rates and Risk Factors for Homelessness After Successful Housing in a Sample of Formerly Homeless Veterans. Psychiatric Services. 59 (3): 268—275. doi:10.1176/ps.2008.59.3.268. ISSN 1075-2730. PMID 18308907.
  27. ↑ Gupta, Nitin (2000). Psychometric properties of quality of life (QLS) scale : A brief report. Indian Journal of Psychiatry. 42 (4): 415—420. PMC 2962744. PMID 21407980.
  28. ↑ O'Toole, Thomas P.; Pape, Lisa (1 листопада 2015). Innovative Efforts to Address Homelessness Among Veterans. North Carolina Medical Journal (англ.). 76 (5): 311—314. doi:10.18043/ncm.76.5.311. ISSN 0029-2559. PMID 26946863. Архів оригіналу за 5 червня 2018. Процитовано 1 травня 2020.
  29. ↑ а б в Montgomery, Ann Elizabeth; Hill, Lindsay L.; Kane, Vincent; Culhane, Dennis P. (2013). Housing Chronically Homeless Veterans: Evaluating the Efficacy of a Housing First Approach to Hud-Vash. Journal of Community Psychology (англ.). 41 (4): 505—514. doi:10.1002/jcop.21554. ISSN 0090-4392.
  30. ↑ Marsha A. Martin (1 червня 1997). Heading Home: Breaking the Cycle of Restlessness Among Americas Veterans, a Post-Summit Action Report and Resource Directory. DIANE Publishing. с. 15. ISBN 978-0-7881-7696-8.
  31. ↑ Lambert, Cynthia (30 листопада 2016). RVs for Veterans has found 60 trailers for homeless veterans, but more are needed. The Tribune. San Luis Obispo, California. Процитовано 3 грудня 2016.
  32. ↑ Judith Allender; Cherie Rector; C, Kristine Warner (26 квітня 2013). Community & Public Health Nursing: Promoting the Public's Health. Lippincott Williams & Wilkins. с. 914. ISBN 978-1-4698-2665-3.
  33. ↑ Knicely, John (1 грудня 2016). Veterans Stand Down helps hundreds of homeless vets, more help Friday. KIRO. Seattle, Washington. Процитовано 3 грудня 2016.

    Sausser, Lauren (2 грудня 2016). Stand Down Against Homelessness draws smaller crowd this year. The Post and Courier. Charleston, South Carolina. Процитовано 3 грудня 2016.

    McGhee, Tom (3 листопада 2016). Denver, VA offer one-stop service events Thursday to help the homeless. Denver Post. Процитовано 3 грудня 2016.
  34. ↑ Thomas W. Miller (2012). The Praeger Handbook of Veterans' Health: History, Challenges, Issues, and Developments. ABC-CLIO. с. 138. ISBN 978-0-313-38349-6.
  35. ↑ Heroes, Homes. For Heroes FAQ. homesforheroes.com (англ.).
  36. ↑ Austin Homes, Heart of Austin. Homes For Angels Texas Home Program. heartofaustinhomes.com/ (англ.).
  37. ↑ а б в Veterans. National Alliance to End Homelessness (амер.). Процитовано 1 травня 2020.

Зовнішні посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Бездомні_ветерани_в_США