Безрадісний провулок (фільм)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Безрадісний провулок
Die freudlose Gasse
Жанрдрама
РежисерГ. В. Пабст
ПродюсерMichael Salkindd
СценаристиФ. Х. Ліон, Віллі Хаас
На основіроману Гуго Беттауера
У головних
ролях		Грета Гарбо
Аста Нільсен
ОператориРоберт Лах
Курт Ортел,
Гвідо Зеєбер
Вернер Краус
КомпозиторMax Deutschd
ХудожникиОтто Ердманн, Ганс Зонле
КінокомпаніяSofar-Film
Дистриб'юторGruppo Mondadorid
Тривалість125 хв.
Мованімий
КраїнаВеймарська республіка Веймарська республіка
Рік1925
Дата виходу18 травня 1925 Берлін
IMDbID 0015842
РейтингIMDb: 7.3/10 stars
CMNS: Безрадісний провулок у Вікісховищі

«Безрадісний провулок» (нім. Die freudlose Gasse) — німий німецький кінофільм режисера Георга Вільгельма Пабста, знятий в стилі «вуличного фільму», один з перших фільмів «нової речовинності» в кіно.

Сюжет

[ред. | ред. код]

Відень часів післявоєнної депресії. У провулку, який називають Безрадісним, в одному житловому будинку живуть дві сім'ї: на першому поверсі Лехнери, на другому — Румфорти. Лехнери бідняки: мати — праля, батько — одноногий інвалід, безробітний, і донька Марія (Аста Нільсен). На життя вони заробити практично не в змозі, і Марія розраховує на вигідний брак з якимось Егоном (Генрі Стюарт). Егон грає на біржі, і йому увесь час потрібні гроші, тому він, не відмовляючись від Марії, сходиться з «напівстітською дамою»; Марія ж, ставши власницею багатого спекулянта, одного дня у приступі ревнощів вбиває свою суперницю і так обставляє справу, що усі підозри падають на Егона.

Румфорти, що живуть над Лехнерами, до певного часу були цілком забезпеченою буржуазною сім'єю — глава сімейства обіймав добре оплачувану посаду міського радника, але важкий час інфляції зрівняв усіх, і Румфорту довелося звільнитися; він почав грати на біржі і невдало, і над цим сімейством так само нависнула загроза голоду. Старша дочка Румфорта, Грета (Грета Гарбо), задля порятунку сім'ї від голоду, приймає пропозицію якоїсь мадам, яка влаштовує їй побачення з багатими людьми і пропонує роботу у своєму нічному вар'єте.

І Лехнери, і Румфорти, як і інші жителі Безрадісного провулку, вимушені систематично зустрічаються в одному місці, у м'ясній крамниці, де господарює її власник Герінгер (Вернер Краус). Щоб купити його м'ясо, люди вишиковуються у довжелезні черги, а кому воно дістанеться, вирішує м'ясник. У цій черзі за м'ясом зрівнюються усі, а м'ясник, що відчуває себе тріумфатором перед нещасними людьми, користується своїм положенням і заманює до себе жінок.

Марія Лехнер урешті-решт зізнається, що суперницю убила вона, а Грету Румфорт після усіляких перипетій позбавляє від всіляких сумнівних пропозицій лейтенант з американського Червоного Хреста (Ейнар Гансон), що закохався в неї. Знаходить свою долю і м'ясник: одного дня молода жінка з черги, якій не дісталося м'яса, благала м'ясника дати їй його для дитини, але той брутально їй відмовив, і тоді вона, увірвавшись до його крамниці, зарізала його.

В ролях

[ред. | ред. код]
Аста Нільсен • Ґрета Ґарбо
 Актор / акторка   Роль 
Аста Нільсен • Марія Лехнер
Ґрета Ґарбо • Ґрета Румфорт
Агнеса Естергазі • Регіна Росеноф
Вернер Краус • м'ясник Герінгер
Генрі Стюарт • Егон Штірнер
Ейнар Гансон • лейтенант Девіс
Григорій Хмара • кельнер
Карл Етлінґер • Макс Росеноф
Ілка Ґрюнінґ • фрау Росеноф
Яро Фюрт • консультант Румфорт

Цікаві факти

[ред. | ред. код]
  • У фільму Пабст застосував розроблений ним метод невидимого монтажу: він робив вставку під новим ракурсом у той момент, коли фігура або предмет переміщувалися екраном. Це не лише дозволяло монтажу бути менш помітним, але і забезпечувало більш плавну течію дії сюжету[1].
  • Реалістична суворість Пабста, який відтворив у фільмі зубожіння дрібнобуржуазного класу, неприємно уразила багатьох його сучасників. У Англії прокат цієї стрічки було заборонено, її копії, що демонструвалися в Італії, Франції, Австрії та інших країнах, піддалися значним скороченням[2].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Дэвид Паркинсон. Кино. — М. : Росмэн, 1996. — С. 28. — (Оксфордская библиотека) — ISBN 7519-0374-9.(рос.)
  2. ↑ Зигфрид Кракауэр. Глава 14. Новый реализм // От Калигари до Гитлера = From Caligari to Hitler. A Psychological History of the German Film. — М. : Искусство, 1977. — С. 170. — 10 000 прим.(рос.)

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Безрадісний_провулок_(фільм)&oldid=40980224