Белінташ
41°51′00″ пн. ш. 24°58′06″ сх. д. / 41.85° пн. ш. 24.9684° сх. д. Белінташ (також Беланташ) — скельне плато в болгарських Родопах із слідами давньої людської діяльності. Припускають, що тут був розташований культовий об'єкт фракійського часу, що належав племені бессів. На скельному майданчику завдовжки близько 300 м на висоті 1225 м над рівнем моря виявлені круглі вибоїни, ніші й сходинки. У 2006 році виявлено напис, вибитий на скелі, що може свідчити про наявність давньої писемності у фракійців. Втім, справжність написів ще не підтверджена археологами.
Белінташ означає «білий камінь» і утворено від болгарського прикметника «бял» (білий), який може в місцевих говорах мати форму «Беліал» або «Бєлан», і запозиченого з турецької мови слова «таш» (камінь, скеля)[1]. Місцеві народні перекази пов'язують назву місцевості з ім'ям Белю-воєводи, сподвижника Стефана Караджі (1840-1968)[2].
Вчені схильні відносити початок культової діяльності на Беланташі до V століття до н. е. Археолог Борислав Бориславов припустив, що Беланташ був заснований раніше, ніж інше відоме фракійське святилище в Родопах - Перперикон[3].
Перші розкопки на Беланташі були проведені болгарськими археологами з Історичного музею Асеновграду у 1975 році[4]. Дослідження тривали в 1980-і роки, коли було висунуто припущення, що плато являє собою древню сонячну обсерваторію[5][6]. Розкопки групи археолога Івана Христового встановили в 2003 році наявність матеріалів із кам'яно-мідної епохи, епохи пізньої бронзи, ранньої залізної доби, елліністичних і римських артефактів, що дає підстави стверджувати, що святилище Беланташа використовувалося століттями[7]. У 2011 році на плато виявлені залишки стіни, ймовірно, що вона відділяла священну частину від решти території. Виявлено також місце масивних вхідних дверей.
-
Велика цистерна -
Друга цистерна -
Ритуальні виїмки -
Обличчя у центральній частині масиву -
Висіченний на камені хрест -
Вид на схід
Белінташ став важливим сюжетом у жовтій пресі Болгарії. Існує безліч легенд і чуток про цю місцевість, охоче прикрашених журналістами. Десь поблизу нібито похований дядько Олександра Македонського, який загинув у бою з персами, тут розташовується космодром інопланетян, а зірка,яка зійшла над плато,врятувала людство від загибелі в 2012 році. Публікувалась також версія, що саме Белінташ став притулком Ноєвого ковчега після потопу.
- Беланташ в реестре охраняемых территорий на сайте Агентства по окружающей среде Болгарии [Архівовано 27 березня 2019 у Wayback Machine.]
- Белинташ — 360° Панорами, панорама Беланташа
- ↑ Костадинов (Чешмеджиев), Костадин Ж. Местните имена в Асеновградско. изд. Еко Белан, 1997 г. стр. 158.
- ↑ 24chasa.bg «Белинташ — по-старо плато от Перперикон?» (Автор ЕЛИЦА ЙЪЛДЪРЪМ) 10.11.2010. Архів оригіналу за 11 липня 2015. Процитовано 31 травня 2018.
- ↑ monitor.bg «Наше светилище 20 века по-старо от пирамидите» (Автор: Ели Крумова)26.08.2011 [Архівовано 2015-07-11 у Wayback Machine.]
- ↑ asmuseum-bg.com Музеите на Асеновград «Беланташ». Архів оригіналу за 11 липня 2015. Процитовано 31 травня 2018.
- ↑ Документален филм на БНТ (РТВЦ Пловдив) «Тракийските обсерватории Белинташ, Татул и Харманкая». Архів оригіналу за 17 березня 2016. Процитовано 31 травня 2018.
- ↑ Стоев и кол. 1990 : А. Стоев, П. Мъглова, В. Гинева, Ц. Радославова. Тракийското скално светилище Белинташ край с. Мостово, Пловдивска област — модел на древна слънчева обсерватория. — Интердисциплинарни Изследвания, XVII , 1990, 156—167 стр.
- ↑ Агенция «Фокус» интервю с археолога Борислав Бориславов от 20 Юни 2010 [Архівовано 12 серпня 2020 у Wayback Machine.] (интервью с археологом Бориславовым) (болг.)