Перейти до вмісту

Бернар I (герцог Гасконі)

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Бернар I
Народився975 Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер25 грудня 1009 Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьаристократ Редагувати інформацію у Вікіданих
Титулгерцог Редагувати інформацію у Вікіданих
ПосадаГасконь[d] Редагувати інформацію у Вікіданих
РідHouse of Gasconyd Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоВільгельм II (герцог Гасконі) Редагувати інформацію у Вікіданих
МатиUrraca Garcés of Pamplonad Редагувати інформацію у Вікіданих
Брати, сестриСанш VI Ґійом, Jimena of Leónd і Sancha of Gasconyd Редагувати інформацію у Вікіданих

Бернар I (баск.: Bernart Gilen, гаск.: Bernat Guilhem; бл. 975 — 25 грудня 1009) — герцог Гасконі та граф Бордо в 9961009 роках.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Походив з династії Гатонідів (Гасконського дому). Старший син Вільгельма II, герцога Гасконі, та Урраки Наваррської. Народився близько 975 року. Перша письмова згадка про Бернара відноситься до 993 року — в хартії щодо відновлення монастиря Сен-Север.

Після смерті батька 996 року став герцогом Гасконі. З невідомих обставин регентом став його родич Вільгельм де Ажан. Можливо, Бернар I був хворобливою людиною. Відомий тим, що активно підтримував монастирі Сен-Оренс, Сен-Север, Ла-Реоль, їх реформу в бенедиктинському напрямку. За різними відомостями був союзником королів Франції. При цьому за іншими повідомленнями Гасконь зберігала лише номінальну залежність від останніх.

Хроніст Адемар Шабанський повідомляє, що Бернар I помер через «пристріт і чаклунство якоїсь старої жінки». Абат Монлезен вважає, що герцога отруїли гасконці «через його пристрасть до франків». Йому спадкував брат Санш VI Ґійом.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Michel Zimmerman, «Western Francia: The Southern Principalities», in Timothy Reuter (ed.), The New Cambridge Medieval History: Volume 3, c. 900 — c. 1024 (Cambridge University Press, 1999), pp. 420–55
  • Claire Taylor, «Royal Protection in Aquitaine and Gascony by c. 1000: The Public, the Private, and the Princely», in T. B. Lambert and D. W. Rollason (eds.), Peace and Protection in the Middle Ages (Durham: Centre for Medieval and Renaissance Studies, 2009), pp. 36–59, at 52–53.