Битва біля Сасено (1264)
| Битва біля Сасено | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Війна Святого Сави | |||||||
 Венеційська галера XIII століття, дереворит Quinto Cenni
| |||||||
| 40°30′ пн. ш. 19°17′ сх. д. / 40.500° пн. ш. 19.283° сх. д. | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
 Генуезька республіка |
 Венеційська республіка | ||||||
| Командувачі | |||||||
| Сімоне Грілло
|
Андреа Барочіо
| ||||||
| Військові сили | |||||||
| 13 транспортних галер (taride) 2 легкі галери 1 розвідувальна галера (saetta) 1 транспортне судно (panzione) 3 транспортних нау |
16 галер | ||||||
| Втрати | |||||||
Захоплено:
Потоплено і спалено:
Разом втрачено:
|
Невідомо | ||||||
Битва при Са́сено — морська битва між флотом Республіки Генуя та торговим конвоєм Республіки Венеція, що відбулася 14 серпня 1264 року біля острова Са́сено (сучасний острів Са́зані біля узбережжя Албанії). Відбувалась в рамках венеційсько-генуезької війни Святого Сави (1256—1270).
Під час війни Святого Савви у прямих зіткненнях з венеційським флотом генуезці зазнали декілька поразок (в битві при Акрі в 1258 році та в битві Сеттепоцці в 1263 році). Це підштовхнуло генуезців змінити стратегію і перейти від боротьби з венеційським військовим флотом до піратських нападів на венеційські торгові конвої.
У XIII столітті Венеційська республіка щороку відправляла на схід два торгових конвої, що звались муда (італ. muda), один навесні та один наприкінці літа. Зазвичай конвої розділялися, одна частина кораблів прямувала на північний схід — в Егейське море, «Романію» (землі Візантійської імперії) і Чорне море, тоді як інша пливла на південний схід до Александрії та портових міст Леванту (італ. Oltremare)[1]. Важливість цих конвоїв для економіки Венеційської республіки важко переоцінити. Однак після падіння Латинської імперії в 1261 році, Константинополь потрапив до рук візантійського імператора Михаїла VIII Палеолога, який ще до захоплення Константинополя уклав з генуезцями Німфейський договір, який включав зобов'язання Візантії надавати на своїх землях максимальне сприяння генуезьким купцям і вигнати венеційських купців з земель, які контролювали Візантія і запобігати вільному проходу венеційських кораблів через Босфор у Чорне море[2]. Таким чином Венеція втратила свої торгові прерогативи в Візантії та Чорному морі і торговий конвой до Леванту тепер представляв «головне заморське торгове підприємство» Венеції.
Навесні 1264 року, «щоб розгромити венеційських ворогів і забезпечити добробут і захист генуезців, які плавали в різних частинах світу»[3][4], генуезці підготували флот з двадцяти галер і двох великих нау, з екіпажем 3500 осіб[4][5][6]. За кошти держави були збудовані військово-морські кораблі великого розміру[7]. Флот передали під командування прогібелінського дворянина Симона Грілло. Це викликало серед конкуруючої партії гвельфів побоювання, що він може використати цю посаду для державного перевороту і стане фактичним диктатором на зразок лише нещодавно (в 1262 році) з великими труднощами скинутого прогібелінського капітано-дель-пополо Гульєльмо Бокканегри. Гвельфська знать напала на будинок Грілло, і знадобилося три дні переговорів, перш ніж були узгоджені умови, що дозволили йому взяти на себе командування[8]. Грілло був змушений залишити Геную і вирушити до Порто-Венере, на південну окраїну генуезької території в Лігурії, щою очікувати там поки флот буде підготовлений. Йому також призначили чотирьох досвідчених радників з додатковим завданням стежити за його поведінкою, серед них Огеріо Ското та П'єтро ді Камілла[5][9].
Генуезький флот на чолі з Грілло відплив у червні та швидко попрямував на південь до Мальти, куди він прибув через кілька днів. Під час зупинок по дорозі Грілло залишав повідомлення про намір свого флоту йти до Акри в Леванті. Сам він натомість залишився зі своїм флотом на Мальті, набагато південніше звичайних морських шляхів, де його могли шукати венеційські супротивники.
Коли венеційський адмірал Андреа Барочіо дізнався новини про відправку генуезького флоту, він на чолі венеційського флоту із 50 галер (генуезька складалася з 20 галер), залишив венеційський торговий конвой без охорони і вирушив на перехоплення Грілло. Коли венеційський флот з метою перехоплення генуезців прибув на Сицилію, він виявив на місці лише чутки про відплиття генуезців до Акри в Леванті. Згідно з деякими венеційськими свідченнями, Грілло навмисно залишив невелике судно, екіпаж якого, коли його захопили венеційці, повідомив, що генуезький флот пройшов цим шляхом чотири дні тому, прямуючи на схід до Леванту.
Обманутий, Бароцці повів свій флот, щоб переслідувати генуезців, які нібито прямували на схід. Водночас у Венеції влада, впевнена в кінцевому успіху Бароцці, враховуючи минулу історію венеціансько-генуезьких морських зіткнень, і не бажаючи ризикувати втратою прибутків торгового конвою, нарешті вирішила дозволити йому вирушити 1 серпня. Він складався з 13 транспортних галер (тарид), трьох кораблів, у тому числі відомого великого корабля «Роккафортіс», двох легких галер і однієї швидкої розвідувальної галери. Командування конвоєм було доручено Мікеле Дуаро (або Доро). Грілло швидко дізнався про рух венеційського флоту і як тільки він переконався, що Бароцці більше не перекриває йому шлях до венеційського конвою, вирушив з генуезьким флотом на північний схід.
Генуезці напали на незахищений венеційський конвой зненацька, захопивши або потопивши більшість кораблів, за винятком великого корабля «Роккафорте» і захопили майже весь вантаж венеційського торгового флоту, вартість якого у Венеції була оцінена в 100 000 генуезьких лір[10][11].
- ↑ Dotson 1999, p. 171.
- ↑ Manfroni 1902, pp. 3–5.
- ↑ Caro 1895, p. 161.
- ↑ а б Imperiale di Sant'Angelo 1926, p. 54.
- ↑ а б Manfroni 1902, p. 12.
- ↑ Dotson 1999, p. 168.
- ↑ Dotson 1999, pp. 168—169.
- ↑ Dotson 1999, p. 169.
- ↑ Wiel 1910, p. 171.
- ↑ Fleet Operations in the First Genoese-Venetian War, 1264-1266. с. 168—176.
- ↑ Medieval Maritime Warfare. с. 163—164.
- Caro, Georg (1895). Genua und die Mächte am Mittelmeer 1257—1311. Ein Beitrag zur Geschichte des XIII. Jahrhunderts. Erster Band [Genoa and the Powers of the Mediterranean 1257—1311. Contribution to the History of the 13th Century. First Volume.] (in German). Halle a. S.: Max Niemeyer. OCLC 457285419.
- Dotson, John E. (1999). «Fleet Operations in the First Genoese-Venetian War, 1264—1266». Viator. Medieval and Renaissance Studies. 30: 165—180. doi:10.1484/J.VIATOR.2.300833. ISSN 0083-5897.
- Dotson, John E. (2006). «Ship Types and Fleet Composition at Genoa and Venice in the Early Thirteenth Century». In Pryor, John (ed.). Logistics of Warfare in the Age of the Crusades: Proceedings of a Workshop Held at the Centre for Medieval Studies, University of Sydney, 30 September to 4 October 2002. Aldershot: Ashgate Publishing, Ltd. pp. 63–76. ISBN 978-0-7546-5197-0.
- Imperiale di Sant'Angelo, Cesare, ed. (1926). Annali Genovesi di Caffaro e de'suoi continuatori, dal MCCLI al MCCLXXIX [Genoese Annals of Caffaro and of his continuators, from 1251 to 1279]. Fonti per la Storia d'Italia (in Italian and Latin). Rome: Instituto Storico Italiano. OCLC 257849033.
- Manfroni, Camillo (1902). Storia della marina italiana, dal Trattato di Ninfeo alla caduta di Constantinopoli (1261—1453) [History of the Italian Navy, from the Treaty of Nymphaeum to the Fall of Constantinople (1261—1453)] (in Italian). Livorno: R. Accademia navale. OCLC 265927738.
- Stanton, Charles D. (2015). Medieval Maritime Warfare. Barnsley, South Yorkshire: Pen and Sword. ISBN 978-1-4738-5643-1.
- Wiel, Alethea (1910). The Navy of Venice. New York: E. P. Dutton and Company. OCLC 4198755.