Координати: 41°55′ пн. ш. 25°54′ сх. д. / 41.917° пн. ш. 25.900° сх. д. / 41.917; 25.900

Битва на Мардійських полях

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Битва при Мардії
Громадянські війни Тетрархії
41°55′ пн. ш. 25°54′ сх. д. / 41.917° пн. ш. 25.900° сх. д. / 41.917; 25.900
Дата: кінець 316 або початок 317 року
Місце: Харманли, Болгарія або

долина річки Арда, Греція

Результат: Перемога Костянтина
Сторони
Костянтин Ліциній
Командувачі
Костянтин Великий Ліциній, Валерій Валент
Військові сили
невідомо невідомо
Втрати
невідомі невідомі

Битва на Мардійських полях[1], також відома як Битва на полі Ардіена або Битва при Мардії — бій між арміями двох римських імператорів: Костянтина Великого та Ліцинія. Стався наприкінці 316 або на початку 317 року у Фракії (поруч з теперішнім містом Харманли, Болгарія)[2]. Битва завершилася нерішучою перемогою Костянтина.

Передумови

[ред. | ред. код]
Докладніше: Громадянські війни Тетрархії

Відкрите протистояння між Костянтином і Ліцинієм вибухнуло в 316 році, коли перший вторгся до балканських провінцій Ліцинія. Після нищівної поразки в битві при Цибалах 316 року[3] (за іншими даними, 314[4]) Ліциній втік до Сірмію, а потім на південь, до Адріанополя. Там він зібрав іншу армію під командуванням Валерія Валента, що отримав титул августа та став співправителем Ліцинія. Також Ліциній вдався до переговорів з Костянтином, але останній, невдоволений призначенням Валента і впевнений у своїй перемозі, відхилив мирну пропозицію[5].

Битва

[ред. | ред. код]

Тим часом Костянтин просунувся крізь Балканські гори та заснував свою базу у Філіппах чи Філіпополісі (теперішній Пловдів, Болгарія)[6]. Звідти він очолив основну частину свого війська проти Ліцинія. У запеклому бої, що тривав увесь день, обидві сторони завдали одна одній важких поранень. Зрештою Костянтин направив свої сили до тилу Ліцинія, втім, добре дисципліновані війська Ліцинія витримали наступ та належно відступили[7]. Тієї ж ночі Ліциній зібрав свої війська та вирушив на північний захід у напрямку міста Августа-Траяна (теперішня Стара Загора, Болгарія)[8]. Отже, хоча Костянтин і здобув перемогу в цій битві, вона виявилася не вирішальною[9].

За іншими даними, битва сталася за кілька кілометрів на південний захід від Адріанополя (теперішній Едірне в Туреччині), у басейні річки Арда[8] (колишній Гарпесс[10]), що є притокою Мариці.

Наслідки

[ред. | ред. код]
Погруддя Костянтина I у Ватиканських музеях

Костянтин, припустивши, що Ліциній тікає до своєї бази у Візантії, вирушив саме туди. Як наслідок, Ліциній, що направився до іншого місця, отримав контроль над лініями постачання та зв'язку Костянтина. Втім, оскільки Ліциній все ще перебував у нестабільному становищі, він послав якогось Местріана для переговорів з Костянтином[11]. Костянтин затягував переговори, поки не переконався, що результат війни справді був невирішеним. Визначним моментом для Костянтина, ймовірно, стала звістка про захоплення Ліцинієм його скарбниці та людей[12].

Зрештою обидві сторони уклали мирний договір у місті Сердика (теперішня Софія) 1 березня 317 року (цю дату Костянтин обрав навмисно з нагоди річниця приходу до влади свого батька[2]). За умовами договору, Ліциній визнавав Костянтина старшим правителем, передавав йому всі європейські території за винятком Фракії, а також позбавляв влади та страчував Валента[11]. Костянтин проголосив себе та Ліцинія консулами, а сини Костянтина, Крисп і Костянтин II, та син Ліцинія, Ліциній II, отримали титули цезарів[9]. Мир, що послідував за цією угодою, тривав близько семи років. 

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Anon. Valesianus, 17 : "Quibus frustra remissis, iterum reparato bello, in campo Mardiense ab utroque concurritur et post dubium ac diuturnum proelium Licini partibus inclinatis profuit noctis auxilium."
  2. ↑ а б N.E. Lenski 2006, p.74
  3. ↑ For the consensus on the new dating of the battle of Cibalae in 316, see D.S. Potter 2004, p.378, C. Odahl 2004, p.164, W. Treadgold 1997, p.34, A. Cameron, S.G. Hall 1999, p.41. Also see A.S. Christensen, L. Baerentzen, Lactantius the Historian, Museum Tusculanum Press, 1980, p.23
  4. ↑ See, for instance, Ramsay MacMullen, Constantine, Routledge, 1987, p.67 and A.H.M. Jones, Constantine and the Conversion of Europe, The English University Press, 1948, p.127
  5. ↑ D.S. Potter 2004, p.378 and C. Odahl 2004, p.164
  6. ↑ Anonymous Valesianus, Origo Constantini, 17. See C. Odahl 2004, 164, for the interpretation of "Philippos" as "Philippi". On the other hand, N.C. Lieu, D. Montserrat 1996, 46, interpret it as "Philippopolis"
  7. ↑ Edward Gibbon, The History Of The Decline And Fall Of The Roman Empire, (The Modern Library, 1932), ch. XIV., p. 373
  8. ↑ а б C. Odahl 2004, p.164
  9. ↑ а б D.S. Potter 2004, p. 378
  10. ↑ Barrington Atlas of the Greek and Roman World, Princeton University Press, 2000, ISBN 0-691-03169-X, map 51, G1
  11. ↑ а б C. Odahl 2004, 165
  12. ↑ Petrus Patricius, Excerpta de legationibus ad gentes at N.C. Lieu, D. Montserrat, pp.57-58

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Анонім Валесіан. [Архівовано 11 травня 2021 у Wayback Machine.] Origo Constantini Imperatoris [Архівовано 11 травня 2021 у Wayback Machine.] в Латинській бібліотеці
  • Євсевій. Життя Костянтина, пер. і коментар Аверіл Камерон, Стюарт Джордж Холл, Оксфордський університет, 1999.ISBN 0-19-814917-4
  • Lieu, Samuel NC, Montserrat, Dominic. Від Костянтина до Джуліана: Історія джерел, Рутледж, 1996.ISBN 0-415-09335-X
  • Ленскі, Н. Є. Кембриджський супутник епохи Костянтина, Кембриджський університетський прес, 2006.ISBN 0-521-52157-2
  • Одаль, Чарльз М. Костянтин і християнська імперія, Рутледж, 2004.ISBN 0-415-17485-6
  • Поттер, Девід С. Римська імперія в затоці н. Е. 180–395, Рутледж, 2004.ISBN 0-415-10058-5
  • Тредголд, Уоррен. Історія Візантійської держави і суспільства, Стенфордський університет, преса 1997.ISBN 0-8047-2630-2
  • Зосим, Historia Nova (грец. Νέα Ιστορία), книга 1, у Corpus Scriptorum Historiae Byzantinae, вид. Беккер, Вебер, Бонн, 1837 рік
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Битва_на_Мардійських_полях