Бовуд-гауз
| Бовуд-гауз | |
|---|---|
Будинок Бовуда з будинку графства Морріс у 1880 році. Великий будинок, — частина будівлі праворуч, була знесена. Крило ліворуч, починаючи з невеликої вежі, залишається. | |
| 51°25′43″ пн. ш. 2°02′15″ зх. д. / 51.4286° пн. ш. 2.03762° зх. д. | |
| Країна | .svg){kind=small} Велика Британія[1][2]  |
| Розташування | Calne Withoutd |
| Тип | англійський заміський будинокd country house hoteld і заміський будинокd[2] |
| Площа | 549,03 га[3] |
| Стиль | бароко |
  Бовуд-гауз Бовуд-гауз (Велика Британія) | |
 | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Бовуд — памʼятка архітектури Великої Британії 1-го рівня[4], заміський будинок у георгіанському стилі з інтер'єрами Роберта Адама та садом, розробленим Ланселотом Брауном. Він примикає до села Деррі-Хілл, на півдорозі між Калном та Чіппенхамом у Вілтширі в Англії. Більша частина будинку була знесена у 1956 році.
Перший будинок у Бовуді було збудовано близько 1725 року на місці мисливського будиночка колишнім орендарем, сером Орландо Бріджманом, 2-м баронетом, який придбав майно в англійської корони. Його дід сер Орландо Бріджман, лорд-голова правосуддя звичайних приводів, взяв його в оренду у короля Карла II.[5] Згодом, Бріджман потрапив у фінансову скруту, тому 1739 року за указом Канцерії будинок і парк придбав його головний кредитор Річард Лонг.[6] У 1754 році Лонг продав його 1-му Шелбурнському ерлу, який найняв архітектора Генрі Кіна для розширення будинку.
.jpg)
Вільям Петті, 2-й ерл Шелбурна, прем'єр-міністр Англії з 1782 по 1783 рік, й набутим маркізом Лансдауном для переговорів про мир з Америкою після війни за незалежність ЗДА. Він обставив Бовуд та його лондонський дім Лансдаун-хауз чудовими колекціями картин та класичної скульптури й доручив Роберту Адаму прикрасити грандіозні зали у Бовуді та додати чудову оранжерею, а також невелику менажерію для диких тварин, де утримувалися леопард й орангутанг. Адам також побудував для 1-го ерла у парку мавзолей, що також є памʼяткою I класу.
У 1770-х роках «Великий будинок» та «Маленький будиночок» в Бовуді були об'єднані будівництвом величезної приймальні.
За Першої світової війни 5-им маркізом було створено допоміжну лікарню Червоного Хреста в оранжереї.[7] За Другої світової війни Великий будинок спочатку займала школа, потім Королівські ПС. Після цього він залишився порожнім, і до 1955 року був настільки зруйнованим, що 8-ий маркіз зніс його, й найняв архітектора Ф. Сортану Самуельса, щоб перетворити Маленький будинок у більш комфортне житло. У цей період було знесено багато заміських будинків. Перед зносом будівля Адамової їдальні була виставлена на аукціон та викуплена страховим ринком Ллойдс Лондона, що демонтував її та встановив у залі Комітету свого будинку 1958 року. У 1986 році зала перенесена на 11-й поверх їхньої нинішньої будівлі, також на Лайм-стріт у Лондонському Сіті. Портик із будинку було перенесено у Роат-корт у Кардіффі.[8]
Переднє залишене крило будинку відкрите для публіки з виставкою кімнат, картин та скульптури. Однією з кімнат була лабораторія Джозефа Прістлі, який виявив там кисень 1 серпня 1774 року. У 2000 році Бовудський будинок був визначений Національною історичною хімічною пам'яткою ACS на знак визнання важливості відкриття Прістлі.[9]
Було виявлено, що став утворили на місці села під назвою Меннінгс-Хілл. У 2007 році водолази знайшли залишки двох котеджів та кам'яні стіни, вкриті озером.[10]
На території садиби — пригодницькі майданчики для дітей віком від 12 років, великий водоспад, а також багато садів, що містять 3,2 км рододендрових стежок у травні та червні, та килими з жовтих нарцисів, нарцисів та синіх дзвіночків навесні.
Бовуд — один із найкращих парків Ланселота Брауна. Його закладено на 800 гектарах у 1760-х роках, коли він замінив більш ранній, формальний сад алей та дикої природи. Сад Брауна охоплює звивисте озеро (майже 1 км завдовжки), з газонами, що плавно нахилені від будинку й сходять зрілими деревами.[11]
Браун насадив огороджений стіною дендропарк із рідкісних дерев на території Втішних садів. Приблизно в цей час споруджено примхливий Дорійський храм, що спочатку розміщено Брауном у Втішних садах, і був перенесений на сучасне місце над озером.
У 1766 році леді Шелбурн відвідала ландшафтний сад, створений Чарльзом Гамільтоном у своєму суррейському маєтку Пейншилл-Парк. Тоді Гамільтону було запропоновано вдосконалити сади Брауна, що він зробив у 1780-х роках додаванням до озеру каскаду, гротами та відлюдної печери.
Італійські терасові сади з південного фронту будинку були замовлені 3-м маркізом. Верхня тераса сера Роберта Смьорка була завершена у 1818 році, а нижня тераса — Джорджем Кеннеді у 1851 році.
У 1987 році формальний сад, втішні сади, парк та ліс були віднесені до І класу історичних парків і садів Англії. Поля для гольфу було прокладено на захід від парку наприкінці 1990-х років, а у 2009 році неподалік від нього було відкрито готель.[12]
Бовудський будинок — це величний дім родини Лансдаун, що був резиденцією для:
- Джон Петті, 1-й ерл Шелбурна (1706—1761)
- Вільям Петті Фіцмауріце, 2-й ерл Шелбурна і 1-а маркіз Лансдауна, (1737—1805)
- Генрі Чарльз Кіт Петті-Фіцмауріце, 5-ий маркіз Лансдауна, (1845—1927)
- ↑ National Heritage List for England
- ↑ а б https://vocaleyes.co.uk/research/heritage-access-2022/benchmark/
- ↑ Parks and Gardens (polygons) // National Heritage List for England
- ↑ Bowood Estate scoping document from North Wiltshire Council[недоступне посилання з 01.11.2016] at www.northwilts.gov.uk
- ↑ The History and Proceedings of the House of Commons from the Restoration to the Present Time, 1742
- ↑ A History of the County of Wiltshire: Volume 17, D.A. Crowley 2002
- ↑ Bowood home front exhibition marking First World War centenary. This is Wiltshire. Архів оригіналу за 26 червня 2018. Процитовано 17 жовтня 2019.
- ↑ Newman, John (1995). Glamorgan. The Buildings of Wales. London: Penguin. с. 309.
- ↑ Joseph Priestley, Discoverer of Oxygen National Historic Chemical Landmark. American Chemical Society. Архів оригіналу за 26 грудня 2015. Процитовано 5 січня 2016.
- ↑ BBC News 18 July 2007. Архів оригіналу за 1 жовтня 2007. Процитовано 17 жовтня 2019.
- ↑ Dugan, Emily (20 липня 2007). Wiltshire's own lost city of Atlantis: the mystery of Mannings Hill. The Independent. Архів оригіналу за 20 травня 2008.
- ↑ Bowood Hotel (PDF). Bowood. 2016. Архів оригіналу (PDF) за 9 листопада 2017. Процитовано 9 листопада 2017. [Архівовано 2017-11-09 у Wayback Machine.]
- Turner, Roger[en] (1999). Capability Brown and the Eighteenth Century English Landscape, 2nd ed. Chichester: Phillimore.
- Офіційний сайт
- Екскурсія [Архівовано 17 жовтня 2019 у Wayback Machine.] по нерухомості Бовуд [Архівовано 17 жовтня 2019 у Wayback Machine.] на geograph.org.uk
