Бойові робітничі дружини Донбасу
Бойові робітничі дружини Донбасу — військові формування місцевих органів самоврядування створені на добровільних засадах на Донбасі у 1917—1918 роках.
Бойові дружини були незалежні від більшовицьких рад і не підпорядковувалися штабам Червоної гвардії. У бойових дружинах більшість бійців були представниками кадетів, меншовиків, есерів, анархістів і національних партій. У своїй більшості бойові дружини створювалися з представників середнього класу студентів, дітей заможних селян, підприємців, і робітників фахівців, і в окремих випадках з представників кримінального середовища міста.
До цих дружин відносяться також загони самоохорони, створених з тих же елементів міськими думами.
Ці дружини і загони оголошували себе нібито нейтральними в боротьбі Червоної гвардії з контрреволюційними загонами, а в дійсності надавали допомогу кадетско-каледінському і націоналістичному рухам, допомагали їм роззброювати червоногвардійців, озброювати гайдамацькі загони, пригнічувати революційні виступи робітників, солдатів і матросів.[1]
Бойові робітничі дружини були створені на Донбасі відразу ж після Лютневої революції 1917 року. На перших етапах свого існування бойові дружини існували на рівні з загонами червоної гвардії. Але у зв'язку з розвитком революційних подій і поширенням більшовицький впливу в загонах червоної гвардії робітничі дружини дистанціювалися від загонів червоної гвардії. Бойові дружини Краматорська, Костянтинівки, Дружківки у вересні брали участь у придушенні заворушень в Бахмуті.
В кінця 1917 року бойові дружини стали відкрито виступати проти загонів червоної гвардії захищаючи місцеві органи самоврядування від диктатури більшовиків. Більшовик Г. Куранов дав такий опис Бойовий робочої дружини Дружківки:
Бойовий загін не був постійної військової одиницею, яка знала свого командира, дні навчання, несення постової служби і проходження ладу. Це були найбільш активні члени ради, партійних організацій, молодняка, які вміють трохи поводитися зі зброєю і збиралися від випадку до випадку. Природно, що така бойова дружина повинна була поступитися місцем більш досконалої військової організації. Через деякий час після Жовтня була виділена спеціальна комісія з організації Червоної гвардії.[2]
Після жовтневого перевороту на базі окремих бойових дружин були створені загони Червоної гвардії про це писали більшовики:
"Ці дружини і з'явилися первинними збройними загонами Червоної гвардії."[3]
У зв'язку зі створенням 5 січня Центрального Штабу Червоної Гвардії Донбасу в Микитівці усі «добровільні дружини» за рішенням більшовиків повинні бути перейменовані в загони Червоної гвардії.[4] Але це рішення не було виконано усіма загонами бойових дружин.
В кінці 1917 початку 1918 року бойові дружини були головною збройною силою яка брали участі в антибільшовицьких повстаннях в Слов'янську, Бахмуті, Маріуполі, Луганську, Юзівці. Зокрема в Юзівці постале населення вимагало:
"... розпустити Червону армію з заміною її бойовими дружинами з членів усіх соціалістичних партій."[5]
З наближенням частин Армії УНР до Донбасу в березні квітні 1918 року, бойові дружини повсюдно виступили проти загонів червоної гвардії і руйнували їх тил.
- Великая Октябрьская Социалистическая революция на Украине: февраль 1917 ‒ апрель1918: сборник документов и материалов в трех томах. ‒ Т. 3: Борьба за распостранение и упрочнение советской власти на Украине: декабрь 1917 ‒ апрель 1918 / Составит.: И. В. Демкин, А. З. Мищенко, С. О. Розин, Е. П. Шаталина; Под ред. С. М. Короливского. Центральный государственный архив Октябрьской революции и социалистического строительства УССР. ‒ К.: Государственное издательство политической литературы УССР, 1957. ‒ 1000 с.
- ↑ Великая Октябрьская Социалистическая революция на Украине: февраль 1917 ‒ апрель1918: сборник документов и материалов в трех томах. ‒ Т. 3: Борьба за распостранение и упрочнение советской власти на Украине: декабрь 1917 ‒ апрель 1918 / Составит.: И. В. Демкин, А. З. Мищенко, С. О. Розин, Е. П. Шаталина; Под ред. С. М. Короливского. Центральный государственный архив Октябрьской революции и социалистического строительства УССР. ‒ К.: Государственное издательство политической литературы УССР, 1957. ‒ 1000 с. Стр 874
- ↑ Острогорский М. (сост.) Борьба за Октябрь на Артемовщине. Сборник воспоминаний и статей Стр 197
- ↑ Острогорский М. (сост.) Борьба за Октябрь на Артемовщине. Сборник воспоминаний и статей Стр 217
- ↑ Острогорский М. (сост.) Борьба за Октябрь на Артемовщине. Сборник воспоминаний и статей Стр 232
- ↑ «Летопись революции» 1927. № 5-6 (26-27) Історичний журнал. Стр 171
На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій. |