Перейти до вмісту

Бондаренко Леонід Іванович (художник)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Бондаренко Леонід Іванович
Народження23 березня 1929(1929-03-23)
Федоровський район, Таганрізька округа, Північно-Кавказький край, РСФРР, СРСР
Смерть30 грудня 2015(2015-12-30) (86 років)
Країна СРСР
 Україна
Жанрпейзаж, натюрморт і портрет
Діяльністьхудожник
ВчительАрнаутов Віктор Михайлович, Бендрик Микола Кузьмович і Кечеджі Олександр Гаврилович
ЧленСпілка радянських художників України
Нагороди

Леонід Іванович Бондаре́нко (нар. 24 березня 1929, Вознесенське — пом. 30 грудня 2015) — український художник; член Спілки радянських художників України з 1971 року. Почесний громадянин Маріуполя з 27 жовтня 2009 року.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 24 березня 1929 року в селі Вознесенському Федорівського району Північнокавказького краю СРСР (нині Ростовська область, Росія). Згодом його сім'я переїхала до Маріуполя. У період німецько-радянської війни в окупованому Маріуполі був зв'язковим Маріупольської партизанської групи[1], його заарештували, але він втік. При вимушеній зміні документів 1929 рік народження було замінено на 1932 рік, який в подальшому значився у всіх офіційних джерелах[2].

З 1944 року працював в артілі «Червоний живопис» та навчався у вечірній школі № 44, отримав середню освіту. Упродовж 1952—1956 років служив в Радянській армії. З 1956 року працював художником у Маріупольських майстернях Донецького художньо-виробничого комбінату Художнього фонду України, а у 1963 році, на громадських засадах, призначений головним художником Орджонікідзевського району Маріуполя[1].

Своїми вителями з професії вважав Віктора Арнаутова, Миколу Бендрика і Олександра Кечеджі[2].

Жив у Маріуполі, в будинку на вулиці 9-ї авіадивізії, № 4, квартира 24[3] та у будинку на вулиці Чорноморській № 33, квартира 20[4]. Помер 30 грудня 2015 року[1].

Творчість

[ред. | ред. код]

Працював у галузі станкового живопису (писав портрети, пейзажі, натюрморти) та у галузі графіки й плаката. Серед робіт:

  • «У парку» (1958);
  • «Чайка над „Азовсталлю“» (1959);
  • "Завод «Коксохім» (1960);
  • «На гойдалках» (1960);
  • «На землі Донеччини» (1976);
  • «Стіг» (1979);
  • «Маріупольська гавань у 20-і роки» (1979—1980);
  • «Повстання на заводі „Провідане“» (1980);
  • «Садиба діда Оліяна» (1980);
  • «Якби каміння могло говорити» (1982);
  • «Дівчина у червоному» (1982);
  • «Заповідник Кам'яних могил» (1989);
  • «А діти не їдуть» (1989);
  • «Матуся» (1990);
  • «Портрет діда Рудаса» (1990);
  • «Сонячний день» (2000);
  • «А маки цвітуть» (2002).

Брав участь у виставках з 1957 року. Персональні виставки відбулися в Маріуполі у 1964, 1967, 1982 роках, Донецьку у 1983 році.

Окремі роботи художника зберігаються в Донецькому Горлівському, Дніпровському художніх музеях, Маріупольському краєзнавчому музеї, а також музейних та приватних колекціях Німеччини, Франції, Італії, Ізраїлю, Туреччини, Саудівської Аравії, США[1].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г В Мариуполе произошло «очередное возвращение» уникального художника / 0629.com.ua. від 23 березня 2016 року. [Архівовано 10 квітня 2022 у Wayback Machine.](рос.)
  2. а б Предчувствуя смерть, мариупольский художник вслепую написал гениальный портрет. / mrpl.city. від 30 січня 2017 року. [Архівовано 1 березня 2022 у Wayback Machine.](рос.)
  3. Довідник членів Спілки художників України. Київ. 1998,, сторінка 17 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 21 січня 2022. Процитовано 10 квітня 2022.
  4. Довідник членів Національної спілки художників України. Київ. 2003, сторінка 359.

Література

[ред. | ред. код]