Бородай Олег Миколайович
| Бородай Олег Миколайович | |
|---|---|
 Олег Бородай презентує свою збірку «Вогневий вал» в Національному музеї літератури України, серпень 2023 | |
| Народився | 23 травня 1971 (53 роки)  Миргород, Полтавська область, Українська РСР, СРСР |
| Країна |  Україна |
| Діяльність | поет, прозаїк, автор-виконавець, військовослужбовець |
| Alma mater | Полтавський національний педагогічний університет імені Володимира Короленка (1992) |
| Членство | Національна спілка письменників України |
Олег Миколайович Бородай (нар. 23 травня 1971, Миргород, Полтавська область) — український поет, прозаїк, музикант-бард, військовослужбовець Національної гвардії України, автор двох книг поезії і однієї книги прози, лауреат літературної премії, член НСПУ.
Народився у сім'ї вчителів. Навчався в Комишнянській середній школі, яку закінчив із золотою медаллю. Потім навчався на фізико-математичному факультеті Полтавського педагогічного інституту. Строкову службу ніс у Львові.
Працював учителем у Харківському вищому професійному училищі №6 і НВК 112.[1] Потім був підприємцем.
У 2015 добровільно пішов до військкомату. Служить мінометником бригади «Спартан» військової частини 3017 Національної гвардії України[1].
У вересні 2024 прийнятий до Національної спілки письменників України[2].
Має сина.
Вірші та бардівські пісні почав писати на війні. Учасник багатьох заходів, концертів та фестивалів.
Автор збірок віршів «Відлуння окопів», «Релаксація душі» та прозової книжки «Вогневий вал»[3].
Лауреат літературно-мистецької премії імені Василя Симоненка у номінації «Література» (2022).[4]
- ↑ а б Лірична виховна година Відлуння окопів. Державний навчальний заклад «Харківське вище професійне училище №6». 6 Червня, 2019. Процитовано 29 серпня 2023.
- ↑ Відбулося чергове засідання Секретаріату Національної спілки письменників України. НСПУ. 25 вересня 2024. Процитовано 4 листопада 2024.
- ↑ Ірина Мироненко (20 січня 2023). Пропахле соляркою і порохом. Олег Бородай «Вогневий вал». Процитовано 29 серпня 2023.
- ↑ Іван Лендєл. Як вшановували 88-річчя Симоненка ». vasylsymonenko.org. Процитовано 4 грудня 2024.
