Бородін Петро Григорович

Бородін Петро Григорович
Бородін Петро Григорович
Народився	23 травня (5 червня) 1905; Катеринослав, Російська імперія
Помер	1986; Ужгород, Українська РСР, СРСР
Країна	Російська імперія; Російська республіка; УНР; Українська Держава; Українська РСР; СРСР
Діяльність	політик
Alma mater	Придніпровська державна академія будівництва та архітектури
Учасник	німецько-радянська війна
Посада	депутат Верховної ради СРСР[d]
Військове звання	майор
Партія	КПРС
Нагороди
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»	Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»
	; ; ;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бородін.

Петро́ Григо́рович Бороді́н (23 травня (5 червня) 1905, Дніпро — 1986, Ужгород) — український радянський партійний і державний діяч, перший керівник ЦК Компартії Молдови (1940-1941). Член ЦК КП(б)У в 1940–1949 рр. Член Центральної Ревізійної Комісії ВКП(б) у лютому 1941—1952 р. Депутат Верховної Ради СРСР 1-го скликання з січня 1941 року.

Життєпис

Народився 23 травня (5 червня) 1905(19050605) року в родині робітника-машиніста в місті Катеринославі, тепер місто Дніпро, Дніпропетровська область, Україна. У червні 1923 — січні 1927 р. — робітник 8-ї дільниці служби шляхів у місті Катеринославі (Дніпропетровську). У 1924 році вступив до комсомолу.

Член ВКП(б) з травня 1926 року.

У січні 1927 — вересні 1928 р. — хронометражист, а у вересні 1928 — вересні 1929 р. — технік-будівельник Дніпропетровського металургійного заводу імені Петровського. У вересні 1929 — червні 1930 р. — студент Дніпропетровського інженерно-будівельного інституту.

У червні 1930 закінчив Дніпропетровський інженерно-будівельний інститут, здобув спеціальність інженера-будівельника. У червні 1930 — лютому 1937 р. — науковий працівник, викладач Дніпропетровського інженерно-будівельного інституту. У 1936 році закінчив аспірантуру при цьому інституті. У лютому 1937 — липні 1938 р. — викладач технічної механіки Дніпропетровського автогенно-зварювального технікуму.

У липні 1938 — січні 1939 року — відповідальний організатор відділу керівних партійних органів ЦК КП(б)У в місті Києві.

У січні — червні 1939 року — 2-й секретар Молдовського обласного комітету КП(б)У.

У червні 1939 — серпні 1940 року — 1-й секретар Молдовського обласного комітету КП(б)У.

4 вересня 1940 — 7 вересня 1942 року (офіційно — 27 січня 1945) — 1-й секретар ЦК КП(б) Молдавії.

З початком Німецько-радянської війни у липні 1941 — березні 1942 р. — член Військової ради Південного фронту. У березні — серпні 1942 р. — виконував функції 1-го секретаря ЦК КП(б) Молдавії в місті Ворошиловграді Української РСР.

У серпні 1942 — січні 1943 р. — начальник політичного відділу 71-ї стрілецької дивізії Карельського фронту. У січні — квітні 1943 р. — інструктор з організаційно-партійної роботи Політичного управління Волховського фронту.

З квітня 1943 й до травня 1946 року — заступник з політичної частини начальника 2-го фронтового управління оборонного будівництва (ФУОС) Волховського, Ленінградського, 3-го Прибалтійського фронтів.^[1]

У червні — серпні 1946 р. — в розпорядженні ЦК КП(б)У в Києві

У серпні 1946 — червні 1949 р. — начальник Закарпатського обласного управління промисловості будівельних матеріалів. У червні 1949 — вересні 1953 р. — завідувач відділу планових, фінансових і торговельних органів Закарпатського обласного комітету КП(б) — КП України.

У вересні 1953 — грудні 1955 р. — завідувач промислово-транспортного відділу Рівненського обласного комітету КПУ.

З 1956 — на господарській роботі в Закарпатській області. У січні 1956 — лютому 1959 р. — начальник Ужгородського міського управління промисловості будівельних матеріалів. У лютому 1959 — липні 1962 р. — начальник відділу будівництва і архітектури Закарпатського облпроекту.

У липні 1962 — травні 1963 р. — начальник монтажної дільниці № 83 Закарпатської обласної спілки споживчої кооперації. У травні — грудні 1963 р. — директор цегельно-черепичного заводу в місті Чопі Закарпатської області. У грудні 1963 — травні 1964 р. — начальник цеху № 1 Ужгородського цегельно-черепичного заводоуправління Закарпатської області. У травні — жовтні 1964 р. — старший інженер бюро експертизи Ужгородського міського відділу в справах будівництва і архітектури. У жовтні 1964 — березні 1965 р. — інспектор державного архітектурно-будівельного контролю у місті Ужгороді.

У березні 1965 — січні 1967 р. — старший інженер лабораторії Закарпатського тресту будівельних матеріалів. У січні 1967 — серпні 1968 р. — завідувач лабораторії Ужгородського цегельно-черепичного заводоуправління.

У серпні 1968 — січні 1969 р. — інспектор архітектури Ужгородського філіалу Українського державного інституту проектування міст. У січні 1969 — березні 1970 р. — інженер-інспектор охорони пам'ятників і архітектури у місті Ужгороді. У березні — жовтні 1970 р. — на пенсії.

У жовтні 1970 — лютому 1971 р. — інженер технічного бюро Закарпатського обласного відділу в справах будівництва і архітектури. У лютому — грудні 1971 р. — завідувач лабораторії тресту будівельних матеріалів у місті Ужгороді. У грудні 1971 — липні 1972 р. — на пенсії. У липні — грудні 1972 р. — інженер Закарпатського обласного відділу в справах будівництва і архітектури.

З грудня 1972 р. — на пенсії у місті Ужгороді, де й помер в березні 1986 року.

Звання

майор

Нагороди

Був нагороджений двома орденами Вітчизняної війни 2-го ступеня (01.08.1944, 11.03.1985), орденом «Знак Пошани» і медалями.

Примітки

↑ З нагородного листа на нагородження орденом Вітчизняної війни(рос.). Архів оригіналу за 13 березня 2012. Процитовано 28 листопада 2014.

Джерела

Филиппов С. Территориальные руководители ВКП(б) в 1934—1939 гг. Справочник. — Москва, РОССПЭН, 2016. (рос.)
Довідник з історії Комуністичної партії і Радянського Союзу 1898—1991 [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
Moldovenii: Енциклопедія [Архівовано 24 березня 2015 у Wayback Machine.](рос.)

Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] З нагородного листа на нагородження орденом Вітчизняної війни(рос.). Архів оригіналу за 13 березня 2012. Процитовано 28 листопада 2014.

[1]

п о р Керівники Молдавської АРСР (АМСРР)
Перші (відповідальні) секретарі Молдавського обласного комітету КП(б)У	Йосип Бадєєв (1924–1928) · Хаїм Богопольський (1928–1930) · Ілля Ільїн (1930–1931) · Іван Плачинда (1931–1932) · Іван Сірко (1932–1933) · Гурген Булат (1933–1935) · Зіновій Сідерський (1935–1937) · Володимир Тодрес (1937) · Володимир Борисов (1938–1939) · Олексій Мельников (1939) · Петро Бородін (1939–1940)
Голови Центрального виконавчого комітету Молдавської АРСР	Григорій Старий (1925–1926) · Євстахій Воронович (1926–1937) · Георгій Стрешний (в.о., 1937–1938) · Тихон Константинов (в.о. 1938)
Голови Президії Верховної Ради Молдавської АРСР	Тихон Константинов (1938–1940) · Федір Бровко (1940–1941)
Голова Молдавського військово-революційного комітету	Григорій Старий (1924–1925)
Голови Ради Народних Комісарів Молдавської АРСР	Олексій Строєв (1925–1926) · Григорій Старий (1926–1928) · Сергій Дімітріу (1928–1932) · Григорій Старий (1932–1937) · Мамаєв П. В. (в.о., 1937–1938) · Георгій Стрешний (1938–1940) · Тихон Константинов (1940)

п о р Керівники ЦК Компартії Молдавії
Молдавська АО Української СРР	Йосип Бадєєв (1924)
Молдавська АСРР Української СРР	Йосип Бадєєв (1924) · Хаїм Богопольський (1928–1930) · Ілля Ільїн (1930–1931) · Іван Плачинда (1931–1932) · Іван Сірко (1932–1933) · Гурген Булат (1933–1935) · Зіновій Сідерський (1935–1936)
Молдавська АРСР Української РСР	Зіновій Сідерський (1936–1937) · Володимир Тодрес (1937–1937) · Володимир Борисов (1938–1939) · Олексій Мельников (1939–1939) · Петро Бородін (1939–1940)
Молдавська РСР	Петро Бородін (1940–1941) · Микита Салогор (1944–1946) · Микола Коваль (1946–1950) · Леонід Брежнєв (1950–1952) · Дмитро Гладкий (1952–1954) · Зиновій Сердюк (1954–1961) · Іван Бодюл (1961–1980) · Семен Гроссу (1980–1989) · Петро Лучинський (1989–1991)