Перейти до вмісту

Болдеринг

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Боулдеринг)
Болдеринг. На фото: Ян Пшедзял

Болдеринг (іноді боулдеринг; англ. bouldering— скелелазіння по валунах)— різновид скелелазіння на невисоких скельних утвореннях або штучних стендах без мотузки та страхувальної системи.

У болдерингу більшість скелелазів використовують: скельні туфлі для зручнішого положення ніг під час лазіння, магнезію для кращого зчеплення руки із зачіпками, крашпеди для безпечного приземлення. Іноді застосовується каніфоль для просушування вологого рельєфу.

Боулдерингові маршрути,на відміну від фрі-соло, зазвичай не вищі 6 метрів, можуть проходити навіть убік (траверсом). Маршрути в скелелазінню по валунах називають «проблемами».

Тренування й змагання з болдерингу проводяться і на природному, і на штучному рельєфі.

Історія

[ред. | ред. код]

Боулдеринг почали практикувати в середині 19 ст. з початком активного розвитку альпінізму, але на той час він був лише способом підготовки до сходження у високих горах.

Перші задокументовані згадки про боулдеринг сягають 1874 року. Саме тоді паризькі альпіністи їздили до лісу Фонтенбло практикуватися на невисоких каменях перед експедиціями.

Паралельно боулдерингом займалися у Великій Британії в 1880-х роках і поширювався він зусиллями Оскара Екенштейна, Фрайзера Кемпбелла та інших. Проте боулдеринг ще довго не визнавався окремим різновидом спорту більшістю альпіністів та скелелазів.[1]

У Фонтенбло боулдеринг вперше стали сприймати як самодостатню активність. Вже у 1920-х тут почали створювати окремі маршрути, а також цілі їх серії для тренування, що складали так звані «круги».[2] Можливо саме тут П'єр Ален вперше застосував спеціальні туфлі для скелелазіння, прикріпивши до тенісних додаткові смуги з жорсткої ґуми. Скелелази тоді зазвичай ходили в гори й лазили в чоботах[3].

У 1960-х значний вклад у розвиток сучасного боулдерингу зробив Джон Гілл. Він першим на основі свого гімнастичного досвіду став застосовувати магнезію у скелелазінні. Гілл свідомо лазив саме по каміннях, а не по високих скелях, бо завдяки більшій безпеці він міг наблизитися до фізичних меж тіла. Таким чином він першим почав тренування для скелелазіння. До речі, про силу рук Джона Гілла: він легко робив передній вис на перекладині однією рукою та підтягувався лише одним пальцем.[2]

У 1980-х спостерігається бурхливий ріст складності боулдерингових маршрутів. Цьому сприяло відкриття перших скеледромів, які дозволили тренуватися цілий рік, незважаючи на погодні умови, а також поява перших крашпедів, завдяки чому стало безпечно лазити там, де раніше це було неможливо[4].

У кінці 1980-х на початку 1990-х скелелаз з Техасу Джон Шерман винайшов сучасну шкалу оцінювання складності боулдерингу. Вона бере початок з V1,а в 2020 р. закінчується V16.[2]

Видатні проходження

[ред. | ред. код]

9А(V17) (непідтверджений)

  • Burden of Dreams — Lappnor (FIN) — 23 жовтня 2016 — після 3,5 років праці над проектом Наллє Хуккатайвал проліз перший боулдеринг 9а, який складається всього з 5 рухів[5].

8C+/9A

  • No Kapote Only — Фонтенбло (FR) — січень 2019 — перше проходження Шарля Альбера, відомого тим, що лазить босоніж. На проходження йому знадобилось 20 сесій[6]. У березні 2019 року друге проходження боулдера зробив японський скелелаз Рьохей Камеяма всього за 4 дні. Він запропонував подвійну категорію 8с+/9а. Рьохей Камеяма зауважив, що не має достатньо досвіду для оцінювання боулдерингів таких категорій складності, проте він пробував Burden of Dreams, який здався йому значно важчим[6].

8B+

  • Dreamtime — Cresciano (SUI) — 28 жовтня 2000 — вперше пройдений Фредом Ніколем, який першим запропонував категорію 8с[7]. В 2002 році Дейв Грехем повторив боулдеринг і знайшов інший розклад: чіпляння носком зробило простішим силовий перехват, тому він понизив категорію до 8b+. Цей боулдер має більше 25 повторень, і багато хто погодився з пониженням категорії.
  • Catharsis — Shiobara (JPN) — жовтень 2012 — перше жіноче проходження болдерингу складності 8b+. Томоко Огава пролізла боулдер, вперше пройдений Даї Койамадою[8].

8А+

  • Meathook — Horsetooth Reservoir(USA) — 1975 — Один з трьох легендарних боулдерингів Джима Холловея, якому особисто він не давав оцінки складності. Холловей не сприймав лазіння цієї проблеми серйозно, просто пробував низький старт на камені, на якому проліз боулдер Джона Гілла — Left Eliminator, доки це не вдалося[9][1] [Архівовано 25 грудня 2019 у Wayback Machine.].
  • Trice або A.H.R. — Another Hollow Route — Болдер (USA) — 1975 — Ще один легендарний маршрут Джона Холловея, який чекав на повторення майже 30 років. 15 листопада 2007 року проблему розв'язали Карло Траверсі та Джеймі Емерсон. Згодом його пролізли Джеймс Пірсон, Деніел Вудс, Алекс Пучіо[10][11][2] [Архівовано 6 червня 2019 у Wayback Machine.][3] [Архівовано 25 грудня 2019 у Wayback Machine.].

7B+(V8)

7A

  • La Joker — Фонтенбло (FR) — 1952 — На момент проходження Робертом Параго боулдер оцінювався в 6С, сьогодні — як важка 7А. Ймовірно, перший боулдер у своїй категорії[13][14].
  • L'Abattoir — Фонтенбло (FR) — 1960 — Наразі оцінюється в 7А+, вважався першим 7А в Фонтенбло. Першого проходження Майкла Лібера[15].

Лазіння на натуральному рельєфі

[ред. | ред. код]

Характеристики маршрутів на природних каменях або скелях залежать від скельної породи та кута нависання. Найчастіше лазять на граніті, пісковику чи вапняку.[16]

До найвідоміших боулдерингових районів відносять:

В Україні є боулдерингові райони на вапняку — Кремінець[18] та Іванівка (Южноукраїнськ)[19], на пісковику в Карпатах — Ямельниця[20], Острів Пасхи[21], Гондурас[22], Церківна[23], Скелі Довбуша[24].

Лазіння на штучному рельєфі

[ред. | ред. код]

Боулдери лазять також на штучних скеледромах. Тренувальні площини роблять із фанери, скло-пластику, полікарбонату або бетону[25]. На них кріпляться зачіпки та рельєфи, з яких складається маршрут. Зачіпки зазвичай роблять з поліуретану, композитних матеріалів, а деколи з деревини чи каміння[26]. Процес створення траси називається роутсеттінгом. Стиль лазіння боулдерингу в залі з часом змінюється. Якщо у кінці 1990-х на початку 2000-х перевага надавалася лазінню по сильному нависанню і поганих зачіпках, то у 2010-х боулдери стали більш динамічними, координаційними і схожими на паркур.

На скеледромі часто на одній стіні накручено декілька боулдерів. Їхня складність відрізняється кольорами зачіпок та маркерів біля них. Градація кольорів така: білий (найпростіший), жовтий, зелений, червоний, синій та чорний (найскладніший). Є правило: двома маркерами позначають стартові зачіпки (обов'язково брати та зафіксувати) та фінішну ( треба зафіксувати двома руками).

Категорії складності

[ред. | ред. код]

Дві найпопулярніші системи оцінювання складності боулдерингу - це V-шкала та система Фонтенбло.

V-шкала оцінювання боулдерингів з'явилася у кінці 1980-х років у Хуеко Танкс (США) завдяки Джону Шерману. До цього застосовувалася закрита В-шкала Джона Гілла, в якій В1 означало складний боулдеринг, В2 — надзвичайно складний, а В3 — практично неможливий. Таке оцінювання було неточним і не відповідало росту складності боулдерів, що їх підкорювали скелелази. У гайді до Хуеко Танкс Джон Шерідан хотів залишити боулдери без категорій, але видавець вважав, що в гайдбуку вони потрібні, щоб він продавався. Тому Шерідан вперше офіційно запропонував використовувати відкриту шкалу зі складністю від V0 і до V9[27]. Станом на 2020 рік шкала закінчується V17[28]. Літера V була взята від прізвиська Джона Шерідана — vermin, тобто шкідник[29].

Шкала Фонтенбло також відкрита. Кожна цифрова категорія тут має три літери — a, b, c. Кожна літера може мати ще плюс.

Незважаючи на шкалу об'єктивного оцінювання складності проходження боулдерингових маршрутів, суб'єктивна складність може бути різною. Вона залежить від особистих характеристик та навичок скелелазів: росту, сили, здатності стрибати, гнучкості та ін[30].

Хайбол

[ред. | ред. код]
Скелелаз на Thimble в 1960-х роках.

Хайбол (англ. Highball bouldering) — це боулдеринг на скелях висотою від 5-6 до 10-12 метрів. Далі вже починається фрі-соло, хоча межа досить умовна. Враховуючи значну висоту і небезпеку, таке лазіння потребує не тільки фізичних і технічних навичок, а ще й ментальних.

Родоначальником хайболу вважають Джона Гілла, який у 1961 році проліз без попереднього випробовування з мотузкою 11-метровий боулдер на гранітній спиці «The Thimble» категорії складності 7а, який повторили більше ніж десятиліття потому[31][32].

До найбільш вражаючих проходжень належать:

  • Амброзія 8а, 18 метрів, в Бішопі, Каліфорнія, пройдений Кевіном Йоргенсоном у 2009 році. Перше жіноче проходження цього боулдерингу зробила Ніна Вільямс у 2017 р.[33].
  • Too Big to Flail, 7с+, 18 метрів, в Бішопі, Каліфорнія, пройдено Алексом Хоннолдом у 2012 році. Ніна Вільямс повторила його у 2019 році. Це був перший жіночий і, загалом, сьомий пролаз хайбола[34][35].
  • Livin' Large, 8с, 10 метрів. Його знайшов та проліз Наллє Хуккатайвал в Рокладс, ПАР у 2009 році. У 2015 році боулдер повторив Джим Вебб[36].
  • The Process, 8с+, 18 метрів в Бішопі, Каліфорнія. Уперше пройдений Деніелом Вудсом в 2015 році. Після того на ньому зламали зачіпку[37].

Змагання

[ред. | ред. код]

Спочатку змагання з боулдерингу були неформальними. Проте із розвитком скеледромів та офіційних змагань з інших видів скелелазіння — складності та швидкості— змагання з боулдерингу отримали офіційний статус. Після успіху перших тестових змагань під час Top Rock Challenge в 1998 році IFSC започаткувала Кубок Світу з боулдерингу в 1999 році[38]. Переможцями першого Кубку Світу стали Стефані Боде з Франції та Крістіан Кор з Італії. Український скелелаз Серік Казбеков виборов срібло. Серед досягнень українських скелелазів на міжнародних стартах:

У 2016 році скелелазіння було включено до олімпійських видів спорту і вперше представлено на Олімпіаді в Токіо в 2020 році. Скелелази будуть змагатися у трьох дисциплінах: швидкість, боулдеринг і складність. Отримають по одному комплекту медалей для жінок та чоловіків[40]. Місця в кожній дисципліні будуть помножуватися, а виграє атлет з найменшим рахунком[41].

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Bouldering History. www128.pair.com. Архів оригіналу за 21 квітня 2010. Процитовано 21 грудня 2019.
  2. ↑ а б в Beal, Peter (2011). Bouldering: Movement, Tactics, and Problem Solving (English) . Seatle, USA: The Mountaineers Books.
  3. ↑ EB HISTORICAL. EB Climbing shoes (брит.). Архів оригіналу за 7 вересня 2017. Процитовано 22 грудня 2019.
  4. ↑ Beal, Peter (19 жовтня 2011). Bouldering: Movement, Tactics, and Problem Solving (англ.). The Mountaineers Books. ISBN 978-1-59485-501-6.
  5. ↑ Видео: За кулисами первой в истории болдеринга проблемы 9А « Krasrocks. krasrocks.ru. Архів оригіналу за 22 грудня 2019. Процитовано 22 грудня 2019.
  6. ↑ а б Corrigan, Kevin. Charles Albert Proposes World's Second V17 in Fontainebleau (Barefoot). Climbing Magazine (амер.). Архів оригіналу за 22 грудня 2019. Процитовано 22 грудня 2019.
  7. ↑ Pearson, James; Ciavaldini, Caroline (5 жовтня 2017). Climbing Beyond: The world's greatest rock climbing adventures (англ.). Aurum Press. ISBN 978-1-78131-714-3.
  8. ↑ INTERVIEW: Tomoko Ogawa, first woman to boulder 8B+. www.ukclimbing.com (англ.). Архів оригіналу за 7 липня 2019. Процитовано 23 грудня 2019.
  9. ↑ Climb Meathook, Fort Collins. Mountain Project. Архів оригіналу за 25 грудня 2019. Процитовано 25 грудня 2019.
  10. ↑ Архівована копія. www.8a.nu. Архів оригіналу за 25 грудня 2019. Процитовано 25 грудня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  11. ↑ Climb Trice, Boulder. Mountain Project. Архів оригіналу за 25 грудня 2019. Процитовано 25 грудня 2019.
  12. ↑ Climb Midnight Lightning, Yosemite National Park. Mountain Project. Архів оригіналу за 25 грудня 2019. Процитовано 25 грудня 2019.
  13. ↑ 7A ★★La Joker, Boulder problem in Fontainebleau. theCrag (англ.). Архів оригіналу за 1 січня 2018. Процитовано 25 грудня 2019.
  14. ↑ Penno, Paul (11 липня 2019). The History of Rock Climbing. Rock Climbing Central (амер.). Архів оригіналу за 25 грудня 2019. Процитовано 25 грудня 2019.
  15. ↑ 7A+ ★★★L'Abattoir, Boulder problem in Fontainebleau. theCrag (англ.). Архів оригіналу за 25 жовтня 2015. Процитовано 25 грудня 2019.
  16. ↑ Lourens, Tony. (2005). Guide to climbing. Mechanicsburg, PA: Stackpole Books. ISBN 0-8117-0152-2. OCLC 60882063.
  17. ↑ Рейтинг 8a.nu. Архів оригіналу за 29 травня 2019. Процитовано 21.12.2019.
  18. ↑ Опис району Кременець. Гірський клуб "Екстрем" (укр.). Архів оригіналу за 21 грудня 2019. Процитовано 21 грудня 2019.
  19. ↑ В Южноукраинске пройдет фестиваль боулдеринга. 4sport.ua (англ.). Архів оригіналу за 21 грудня 2019. Процитовано 21 грудня 2019.
  20. ↑ Ямельниця (боулдерінг). Гірський клуб "Екстрем" (укр.). Архів оригіналу за 21 грудня 2019. Процитовано 21 грудня 2019.
  21. ↑ Острів Пасхи (боулдерінг). Гірський клуб "Екстрем" (укр.). Архів оригіналу за 21 грудня 2019. Процитовано 21 грудня 2019.
  22. ↑ Боулдерінг. Гондурас. Україна. underthesun (укр.). 28 вересня 2019. Архів оригіналу за 21 грудня 2019. Процитовано 21 грудня 2019. [Архівовано 2019-12-21 у Wayback Machine.]
  23. ↑ Церківна. 27 Crags (англ.). Архів оригіналу за 21 грудня 2019. Процитовано 21 грудня 2019.
  24. ↑ Скелі Довбуша (боулдерінг). Гірський клуб "Екстрем" (укр.). Архів оригіналу за 21 грудня 2019. Процитовано 21 грудня 2019.
  25. ↑ Панели для скалодрома. Виды скалолазных панелей. Архів оригіналу за 21 грудня 2019.
  26. ↑ О технологиях производства зацепок. Эволюция развития. sport-marafon.ru. Архів оригіналу за 29 жовтня 2020. Процитовано 21 грудня 2019.
  27. ↑ Lucas, James. Inflating Grades and Egos: A Climbing Difficulty Discussion. Climbing Magazine (амер.). Архів оригіналу за 10 вересня 2017. Процитовано 23 грудня 2019.
  28. ↑ Открыт первый в истории боулдеринга маршрут сложности 9а (V17)!. 4sport.ua (англ.). Архів оригіналу за 21 грудня 2019. Процитовано 21 грудня 2019.
  29. ↑ Sherman, John (1999). Sherman Exposed: Slightly Censored Climbing Stories. The Mountaineers.
  30. ↑ Horan, Bob (14 жовтня 2008). Bouldering Colorado: More Than 1,000 Premier Boulders Throughout The State (англ.). Rowman & Littlefield. ISBN 978-1-4617-4570-9.
  31. ↑ High & Mighty: Part I (англ.), архів оригіналу за 21 грудня 2019, процитовано 21 грудня 2019
  32. ↑ Rock Climbing in The Thimble, Custer State Park. Mountain Project. Архів оригіналу за 21 грудня 2019. Процитовано 21 грудня 2019.
  33. ↑ Lucas, James. Nina Williams Makes First Female Ascent of Ambrosia (V11) Highball. Climbing Magazine (амер.). Архів оригіналу за 21 грудня 2019. Процитовано 21 грудня 2019.
  34. ↑ Sixth Ascent of Too Big to Flail V10 Highball. Gripped Magazine (амер.). 19 грудня 2018. Архів оригіналу за 21 грудня 2019. Процитовано 21 грудня 2019.
  35. ↑ Nina Williams Sends Too Big to Flail V10 Highball. Gripped Magazine (амер.). 21 березня 2019. Архів оригіналу за 21 грудня 2019. Процитовано 21 грудня 2019.
  36. ↑ HardClimbs.info | Ascents for Livin' Large. www.hardclimbs.info. Архів оригіналу за 21 грудня 2019. Процитовано 21 грудня 2019.
  37. ↑ Даниэль Вудс проходит мега-проект "The Process", одну из сложнейших проблем в боулдеринге (Обновлено). 4sport.ua (англ.). Архів оригіналу за 21 грудня 2019. Процитовано 21 грудня 2019.
  38. ↑ What is the IFSC?. www.ifsc-climbing.org. Архів оригіналу за 18 січня 2020. Процитовано 22 грудня 2019.
  39. ↑ Ranking. www.ifsc-climbing.org. Архів оригіналу за 22 грудня 2019. Процитовано 22 грудня 2019.
  40. ↑ Corrigan, Kevin. Climbing Officially Approved for 2020 Olympics. Climbing Magazine (амер.). Архів оригіналу за 10 серпня 2019. Процитовано 22 грудня 2019.
  41. ↑ Burgman, John. A Guide to the Tokyo 2020 Olympic Climbing Format. Climbing Magazine (амер.). Архів оригіналу за 4 липня 2019. Процитовано 22 грудня 2019.

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Болдеринг


Спорт Це незавершена стаття про спорт.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Болдеринг&oldid=44093481