Вихід Великої Британії з ЄС

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Брексіт)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вихід Великої Британії з ЄС
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Ви́хід Вели́кої Брита́нії з Європейського Союзу, або бре́кзит[1][2] (англ.: [ˈbrɛksɪt, ˈbrɛɡzɪt][3], бреґзит — злиття слів «Британія» та «вихід»), — питання, яке неодноразово порушувалося консервативними та націоналістичними партіями, що закінчилось референдумом 23 червня 2016 року. Офіційно був запланований на квітень 2019 року.[4] Ініціатива та авторство Бориса Джонсона.

Вихід Британії зі складу Європейського Союзу супроводжується величезною суспільною увагою, як британського суспільства, так і європейського загалом. Широку суспільну та медійну увагу отримали складні переговори британського уряду з керівництвом ЄС щодо умов виходу, а особливо щодо подальшого статусу британсько-ірландського кордону та перспектив подальшого існування Єдиного міграційного простору.

Британія довго відкладала вихід з ЄС через суперечки щодо умов подальшої співпраці та самого виходу з ЄС. В липні 2019 року прем'єр-міністр Британії Борис Джонсон запевнив, що виведе країну з ЄС до 31 жовтня за будь-яких обставин, але цього так і не сталося[5][6].

31 січня 2020 року о 23:00 за місцевим часом (GMT) Велика Британія покинула Європейський Союз[7].

Передісторія

[ред. | ред. код]
Докладніше: Вступ Сполученого Королівства до Європейських Співтовариств та Сполучене Королівство в Європейському Союзі

Після парламентських виборів у Британії в травні 2015 року переобраний прем'єр-міністр Сполученого Королівства Девід Камерон підтвердив прихильність до маніфесту Консервативної партії у проведенні референдуму щодо британського членства в Європейському Союзі до кінця 2017 року.[8] Кемерон пообіцяв у січні 2013 року, що проведе такий референдум, якщо його партія отримає більшість на виборах. Ще 25 липня 2015 р. газета Independent із посиланням на джерела в британському уряді повідомила про те, що Девід Кемерон може призначити референдум щодо членства в Євросоюзі на червень 2016 року.[9]

Борис Джонсон, обраний в липні 2019-го керівником Консервативної партії, заявив, що до 31 жовтня планує завершити процес виходу Британії з ЄС[10].

Термін Brexit використовують для позначення виходу Британії з ЄС (англ. Britain + exit[11][12]) за аналогією до Grexit (англ.: [ˈgrɛksɪt], укр. «ґрекзит») — поєднання англ. Greece («Греція») та exit («вихід»).[13][14][15][16]

Зовнішній вплив

[ред. | ред. код]

У липні 2018 британська газета The Observer, що належить The Guardian, випустила розслідування про зв'язки найбільшого спонсора кампанії Аарона Бенкса з російськими високопосадовцями, насамперед — послом Росії в Лондоні Олександром Яковенком.

Як стверджується, між дипломатом і бізнесменом відбулося 11 зустрічей, серед іншого йому пропонували придбати російські золоті копальні[17][18].

Референдум

[ред. | ред. код]
Докладніше: Референдум щодо членства Великої Британії в ЄС

Референдум щодо членства Великої Британії в ЄС пройшов у Великій Британії та Гібралтарі 23 червня 2016 року.

Результати проведення референдуму:

  • 51,9 % виборців виявили своє бажання покинути ЄС.
  • 48,1 % виборців побажали лишитися в складі Європейського Союзу.
  • Шотландці та мешканці Північної Ірландії загалом виявили своє бажання лишитися в складі ЄС, валлійці й англійці, без урахування Лондона, проголосували за вихід.

Хроніка дій Британії щодо виходу з ЄС

[ред. | ред. код]
Див. також: Відносини Сполученого Королівства після Brexit з Європейським Союзом

Червень 2016 року. 52 % британців на референдумі проголосували за вихід з ЄС.

Січень 2017 року. прем'єр-міністерка Тереза Мей обіцяє вивести Британію з двох ключових інститутів ЄС — Європейського єдиного ринку (ЄЄР) і Митного союзу ЄС, що означає жорсткий варіант Brexit.

Березень 2017 року. Британія запускає механізм виходу з ЄС. Дата Brexit призначена на 31 березня 2019 року.

Червень 2017 року. У Британії пройшли позачергові парламентські вибори. На них 82 % виборців підтримали сили, які виступали за вихід з ЄС і ЄЄР, — Консервативну і Лейбористську партії. При цьому у своєму передвиборчому маніфесті лейбористи вказали, що вихід з ЄС без угоди став би найгіршим з усіх сценаріїв.

Листопад 2018 року, Тереза Мей досягла угоди з ЄС, яка дозволила б Британії залишити ЄЄР і Митний союз. Згідно з домовленостями, Лондон і Брюссель повинні були узгодити майбутнє економічних відносин та інші питання в перехідний період, який тривав би як мінімум до 2021 року.

Січень-березень 2019 року. Депутати палати громад три рази поспіль проголосували проти угоди Мей, не запропонувавши жодної альтернативи домовленостям прем'єра. Дата Brexit відкладена спочатку до 12 квітня, потім до 31 жовтня.

Літо 2019 року. Тереза ​​Мей оголосила про свою відставку з поста лідера торі й прем'єра після провалу з реалізацією Brexit. На посту глави уряду її, після внутрішнього партійного голосування, змінив Борис Джонсон, який заявив про готовність вийти з ЄС без угоди.

5 вересня 2019 парламент Великої Британії зробив спробу заблокувати Brexit без угоди з ЄС. Наступного дня Палата лордів підтримала законопроєкт, що забороняє уряду провести Brexit без угоди з Євросоюзом 31 жовтня.

9 вересня 2019 робота британського парламенту була припинена до 14 жовтня, в цей же день Джонсон вдруге не зміг погодити з парламентом рішення про дострокові вибори.

24 вересня 2019 Верховний суд виніс рішення, що призупинення британського парламенту на п'ять тижнів, якого домігся прем'єр-міністр Борис Джонсон, було незаконним.

2 жовтня Джонсон зробив останню пропозицію виходу Британії з ЄС. Він запропонував не проводити жодних перевірок на кордоні Ірландії та Північної Ірландії або поблизу з ним. Раніше з британського боку йшла мова про те, що після виходу з ЄС на кордоні Ірландії працюватимуть повноцінні пункти пропуску з паспортним контролем та перевірками транспорту[19].

25 січня було підписано угоду про умови виходу Британії з ЄС. З 31 січня 2020 року Британія перестала бути членом Європейського Союзу[20].

У масовій культурі

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Кінець епохи. Євросоюз та Британія врешті домовилися про життя після Брекзиту. BBC News Україна (українською) . Архів оригіналу за 24 грудня 2020. Процитовано 24 грудня 2020.
  2. ↑ Брекзит: чого очікує Лондон та перспективи для України?. nbuviap.gov.ua. Архів оригіналу за 14 квітня 2021. Процитовано 24 грудня 2020.
  3. ↑ Hall, Damien. 'Breksit' or 'bregzit'? The question that divides a nation. The Conversation (англ.). Архів оригіналу за 29 травня 2019. Процитовано 25 травня 2019.
  4. ↑ Брекзит: як діятиме стаття 50 для Британії? /ВВС, 27.3.2017/. Архів оригіналу за 20.07.2018. Процитовано 09.07.2018.
  5. ↑ Джонсон підтвердив вихід Британії з ЄС до 31 жовтня. РБК-Україна. Архів оригіналу за 24 липня 2019. Процитовано 24 липня 2019.
  6. ↑ LIVE: New PM Johnson's line-up: Javid, Patel and Raab get key roles. Sky News (англ.). Архів оригіналу за 24 липня 2019. Процитовано 24 липня 2019.
  7. ↑ UK leaves the European Union. BBC News (брит.). 31 січня 2020. Архів оригіналу за 15 квітня 2022. Процитовано 31 січня 2020.
  8. ↑ The Conservative Party Manifesto 2015 (PDF). Conservative Party. с. 30. Архів (PDF) оригіналу за 18 May 2015. Процитовано 16 травня 2015. (англ.)
  9. ↑ EU referendum 'within a year': David Cameron fast-tracks vote on Britain's membership of European Union to June 2016. 26 липня 2015. Архів оригіналу за 28 липня 2015. Процитовано 26 липня 2015. (англ.)
  10. ↑ Джонсон пообіцяв завершити Brexit 31 жовтня. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 23 липня 2019. Процитовано 23 липня 2019.
  11. ↑ Світові новини про «Брекзит». Архів оригіналу за 7 April 2017. Процитовано 7 квітня 2017.
  12. ↑ Інформація на BBC. Архів оригіналу за 20 December 2016. Процитовано 7 квітня 2017.
  13. ↑ Fraser, Douglas (10 серпня 2012). The Great British Brexit. BBC. Архів оригіналу за 13 November 2012. Процитовано 24 листопада 2012.
  14. ↑ Dixon, Hugo (11 листопада 2012). British Companies Should Beware E.U. Split. The New York Times Company. New York. Архів оригіналу за 30 November 2012. Процитовано 24 листопада 2012.
  15. ↑ Masa Serdarevic (27 June 2012). Towards a Brixit. The Financial Times. Архів оригіналу за 5 February 2017. Процитовано 24 November 2012.
  16. ↑ European press's weary resignation to EU summit failure. British Broadcasting Corporation. 24 November 2012. Архів оригіналу за 24 November 2012. Процитовано 24 November 2012.
  17. ↑ СМИ нашли «золотой» российский след в финансировании Brexit британским миллионером [Архівовано 8 липня 2018 у Wayback Machine.] (рос.)
  18. ↑ Раскрыты связи главного спонсора Brexit с Россией [Архівовано 11 березня 2019 у Wayback Machine.] (рос.)
  19. ↑ Джонсон зробив ЄС останню пропозицію по Brexit. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 25 січня 2022. Процитовано 2 жовтня 2019.
  20. ↑ Джонсон підписав угоду про Brexit. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 25 січня 2020. Процитовано 25 січня 2020.

Посилання

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Adam R.G. Brexit: Causes and Consequences. Springer, 2020.
  • Oliver T. Understanding Brexit: A Concise Introduction. Policy Press, 2019.
  • Koller V., Kopf S., Miglbauer M. Discourses Of Brexit. Routledge, 2019.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вихід_Великої_Британії_з_ЄС&oldid=39503621