Перейти до вмісту

Вступ Чорногорії до Європейського Союзу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Чорногорська заявка на вступ до ЄС
Статус
Кандидат
Заявку подано15 грудня 2008
Заявку схвалено17 грудня 2010
Початок перемовин26 червня 2012
Відкликання заявкиcolor: white
Прогрес
Перемовини
Хід скринінгу
100% виконано
Закриті розділи
9,1% виконано
Хід ратифікації
0% виконано
Статистичне порівняння
Європейський Союз Європейський СоюзЧорногорія Чорногорія
Населення▼ 447,007,596[1]1,836,713
Площа4,233,262 км2
1,634,472 sq mi		13,812 км²
ВВП (ПКС)▲ $21,5 трлн.[2]
Повний
▲ $48,304[2]
На душу населення		▲ $4.77 млрд
▲ $6,522.65
ВВП (номінал) на душу населення $17,0 трлн.[2]
Повний
$40,995[2]
На душу населення 		▲ $18,278.73 млрд
▲ $12.763
ІЛР▲ 0,911▲ 0.829[3]
Джині30.234.1[4]
Відмінності після вступу до ЄС
Увесь ЄС
Населення ЄС447,629,469
▲0.14 %
Площа ЄС4,237,074
▲0.085 %
Нова офіційна мова25
+ 1 (чорногорська)
ІЛР0.925
▲3.3 %
Джині31.34
▼3.3 %
Середній член ЄС
Сер. населення членів15,986,767
▼3.6
Сер. площа членів
ВВП
ВВП на душу населення
Вебсайт
Міністерство європейських справ Чорногорії

Представництво ЄС в Чорногорії

Європейська Комісія
Ця стаття про процес переговорів про вступ. Про широкий погляд на відносини між Європейським Союзом і Чорногорією див. Відносини Чорногорія — Європейський Союз.

Вступ Чорногорії до Європейського Союзу є на поточному порядку денному майбутнього розширення ЄС. Це одна з восьми нинішніх країн-кандидатів на вступ до ЄС разом з Албанією, Молдовою, Сербією, Північною Македонією, Туреччиною, Грузією та Україною.

Державний Союз Сербії та Чорногорії розпочав процес вступу до Європейського Союзу в листопаді 2005 року, коли почалися переговори щодо Угоди про стабілізацію та асоціацію. У травні 2006 року Чорногорія на референдумі проголосувала за незалежність, а Державний союз Сербії та Чорногорії було розпущено. Сербія продовжила існуючі переговори, а у вересні 2006 року розпочалися окремі переговори з Чорногорією.[5] Угода була парафована 15 березня 2007 року та офіційно підписана 15 жовтня 2007 року. У 2010 році Комісія видала позитивний висновок щодо заявки Чорногорії, визначивши сім ключових пріоритетів, які необхідно було б вирішити для початку переговорів, і Рада надала їй статус кандидата. У грудні 2011 року Рада розпочала процес приєднання з метою відкриття переговорів у червні 2012 року. Згодом 29 червня 2012 року почалися переговори з Чорногорією про вступ. Після відкриття всіх розділів переговорів країна користується широкою підтримкою серед офіційних осіб членів ЄС, а вступ країни до ЄС вважається можливим до 2025 року.[6] У своїй оцінці прогресу приєднання за 2016 рік Європейська комісія визначила Чорногорію як країну, що має найвищий рівень підготовки до членства серед держав, що ведуть переговори. До 2020 року Чорногорія отримала 507 мільйонів євро допомоги на розвиток від Інструменту передвступної допомоги, механізму фінансування країн-кандидатів до ЄС.

Заявка

[ред. | ред. код]

Чорногорія офіційно подала заявку на вступ до ЄС 15 грудня 2008 року. 23 квітня 2009 року Рада запропонувала Європейській комісії подати свій висновок щодо заявки. 22 липня 2009 року Комісія представила Чорногорії анкету для оцінки її застосування.[7] 9 грудня 2009 року Чорногорія надала відповіді на анкету ЄС.[8]

Угода про стабілізацію та асоціацію

[ред. | ред. код]

У вересні 2006 року розпочалися переговори щодо Угоди про стабілізацію та асоціацію (SAA) між Чорногорією та Європейським Союзом.[9] Угода була офіційно підписана 15 жовтня 2007 року, а 1 травня 2010 року вона набула чинности після того, як усі 27 держав-членів ЄС ратифікували ССА.[10][11]

Рекомендація

[ред. | ред. код]

Європейська комісія 9 листопада 2010 року рекомендувала Чорногорію як країну-кандидатку. Цей статус кандидата було офіційно надано 17 грудня 2010 року.[12]

Прогрес

[ред. | ред. код]

Чорногорія має екологічні, судові та кримінальні проблеми, які можуть перешкодити її заявці.[13] Чорногорія підписала угоду з урядом Болгарії в грудні 2007 року, згідно з якою Болгарія надавала допомогу Чорногорії в євроатлантичній та ЄС інтеграції протягом наступних трьох років.[14] Для роботи над цими питаннями Міністерство закордонних справ та європейської інтеграції Чорногорії має спеціальне агентство, присвячене вступу до ЄС, Офіс допомоги Головному переговорщику. Метою офісу є підтримка завдання головного переговорника щодо вступу Чорногорії до ЄС Зорки Кордіч. 27 липня 2010 року парламент ухвалив закон про недискримінацію, який включає сексуальну орієнтацію та гендерну ідентичність як заборонені ознаки дискримінації. Це була одна з вимог, які країна мала виконати для членства в ЄС.[15]

Побутова думка

[ред. | ред. код]

Населення Чорногорії в переважній більшості прихильне до ЄС, згідно з опитуваннями 76,2 % висловилися за, і лише 9,8 % проти, у жовтні 2009 року.

Хронологія відносин з ЄС

[ред. | ред. код]
Хронологія[16]
Дата Подія
22 січня 2007 року Рада ухвалила Європейське партнерство для Чорногорії
15 жовтня 2007 року У Люксембурзі підписано Угоду про стабілізацію та асоціацію (ССА).
1 січня 2008 року Набирають чинности угоди з питань торгівлі та торгівлі, спрощення візового режиму та реадмісії
15 грудня 2008 року Чорногорія подає заявку на членство в ЄС; подається офіційна заява на вступ
22 липня 2009 року Комісія застосувала Анкету до Чорногорії.
9 грудня 2009 року Чорногорія подає відповіді на Анкету Комісії.
19 грудня 2009 року Для чорногорців, які відвідують ЄС, скасовано візовий режим
12 квітня 2010 року Чорногорія надає додаткові відповіді на Анкету Комісії.
1 травня 2010 року Набула чинности Угода про стабілізацію та асоціацію (УСА).
9 листопада 2010 року Європейська Комісія відповідає на відповіді на Анкету з позитивним висновком (Avis).
17 грудня 2010 року Чорногорія отримує офіційний статус кандидата.
12 жовтня 2011 року Комісія рекомендує розпочати переговори.[17]
26 березня 2012 року Розпочався скринінг.
26 червня 2012 року Європейська Рада встановлює цільову дату початку переговорів про вступ до 29 червня.
29 червня 2012 року Переговори про вступ починаються з процесу перевірки.
18 грудня 2012 року Розділ 25 Наука і дослідження відкривається і тимчасово закривається.
15 квітня 2013 року У Брюсселі проходить перша конференція про вступ. Розділ 26 Освіта і культура відкривається і тимчасово закривається. 
27 червня 2013 року Скринінг завершено[18]
18 грудня 2013 року Відкрито п'ять розділів (Розділ 5 — Державні закупівлі; Глава 6 — Право компаній; Глава 20 — Підприємство та промислова політика; Глава 23 — Судова влада та основні права; Глава 24 — Правосуддя, свобода та безпека)
31 березня 2014 року Відкрито два розділи (глава 7 — Права інтелектуальної власності та 10 — Інформаційне суспільство та ЗМІ)
24 червня 2014 року Відкрито три розділи (розділ 4 — вільний рух капіталів, розділ 31 — зовнішня політика, політика безпеки та оборони, глава 32 — фінансовий контроль)
16 грудня 2014 року Відкрито чотири глави (розділ 18 — Статистика, глава 28 — Захист споживачів і здоров'я, глава 29 — Митний союз, глава 33 — Фінансово-бюджетне положення)
30 березня 2015 року Відкриваються дві глави (Розділ 16 — Оподаткування, Глава 30 — Зовнішні зв'язки)
22 червня 2015 року Відкрито два розділи (Розділ — Фінансові послуги та Розділ 21 — Транс'європейські мережі)
21 грудня 2015 року Відкрито дві глави (глава 14 — Транспортна політика та глава 15 — Енергетика)
30 червня 2016 року Відкрито дві глави (Глава 12 — Безпека харчових продуктів, ветеринарна та фітосанітарна політика та Глава 13 — Рибне господарство)
13 грудня 2016 року Відкрито два розділи (Розділ 11 — Сільське господарство та розвиток села та Розділ 19 — Соціальна політика та зайнятість)
20 червня 2017 року Відкрито дві глави (розділ 1 — вільне переміщення товарів і розділ 22 — регіональна політика), а один розділ тимчасово закритий (розділ 30 — Зовнішні зв'язки)
11 грудня 2017 року Відкриваються дві глави (Глава 2: Свобода пересування працівників і Глава 3: Право заснування та свобода надання послуг)
25 червня 2018 року Відкрито одну главу (Розділ 17: Економічна та монетарна політика)
10 грудня 2018 року Відкрито один розділ (Розділ 27: Довкілля та зміна клімату)
30 червня 2020 року Відкрито одну главу (Розділ 8: Конкурентна політика)

Процес лібералізації візового режиму

[ред. | ред. код]

1 січня 2008 року угоди про спрощення візового режиму та реадмісію між Чорногорією та ЄС набрали чинности.[19] Чорногорія була додана до списку безвізових громадян 19 грудня 2009 року, що дозволило їхнім громадянам в'їжджати до Шенгенської зони, Болгарії, Кіпру та Румунії без візи, якщо подорожувати за біометричними паспортами.[20] Процес лібералізації візового режиму не включає поїздки до Ірландії, оскільки ця країна має власний візовий режим за межами Шенгенської угоди.

Одностороннє прийняття євро

[ред. | ред. код]
Докладніше: Чорногорія та євро

Чорногорія не має власної валюти. Як складова республіка Соціалістична Федеративна Республіка Югославія після Другої світової війни, а пізніше Союзна Республіка Югославія, Чорногорія використовувала югославський динар як офіційну валюту. У листопаді 1999 року уряд Чорногорії в односторонньому порядку визначив німецьку марку як свою офіційну валюту з динаром, а 1 січня 2001 року динар офіційно перестав бути законним платіжним засобом у Чорногорії.[21][22] Коли в 2002 році було введено євро, а німецька марка знизилася, Чорногорія наслідувала його приклад і також почала використовувати євро, без жодних заперечень з боку Європейського центрального банку (ЄЦБ).[23][24] Відтоді Європейська комісія та ЄЦБ кілька разів висловлювали своє невдоволення з приводу одностороннього використання євро Чорногорією.[25] У заяві, доданій до їхньої Угоди про стабілізацію та асоціацію з ЄС, говорилося: «Одностороннє введення євро не сумісне з Договором».[26] ЄС наполягає на суворому дотриманні критеріїв конвергенції (наприклад, проведення принаймні 2 років у системі ERMII), які не підлягають обговоренню до прийняття євро, але не втрутилися, щоб зупинити одностороннє прийняття євро Чорногорією в 2002 році.[25][27] Очікується, що це питання буде вирішено шляхом переговорів.[25] ЄЦБ заявив, що наслідки одностороннього введення євро «будуть прописані не пізніше в разі можливих переговорів про вступ до ЄС».[26] Дипломати припускають, що навряд чи Чорногорія буде змушена вилучити євро з обігу в їхній країні.[23][26] Радое Жугіч, міністр фінансів Чорногорії, заявив, що «було б надзвичайно економічно нераціонально повернутися до нашої власної валюти, а потім знову повернутися до євро».[28] Натомість він сподівається, що Чорногорії буде дозволено зберегти євро, і пообіцяв, що «уряд Чорногорії прийме деякі певні елементи, які повинні відповідати умовам подальшого використання євро; наприклад, прийняття фіскальних правил».[28]

Хід переговорів

[ред. | ред. код]

Наразі відкрито тридцять розділів, три розділи, які були тимчасово закриті, і два розділи, в яких немає чого прийняти.

Див. також

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Population on 1 January. ec.europa.eu. Eurostat. Процитовано 29 січня 2022.
  2. ↑ а б в г IMF World Economic Outlook Database, October 2017. International Monetary Fund. Архів оригіналу за 24 January 2018. Процитовано 22 грудня 2016.
  3. ↑ Human Development Report 2020 The Next Frontier: Human Development and the Anthropocene (PDF). United Nations Development Programme. 15 грудня 2020. с. 343—346. ISBN 978-92-1-126442-5. Архів оригіналу (PDF) за 15 грудня 2020. Процитовано 16 грудня 2020.
  4. ↑ Gini coefficient of equivalised disposable income – EU-SILC survey. ec.europa.eu. Eurostat. Архів оригіналу за 20 березня 2019. Процитовано 24 серпня 2021.
  5. ↑ Germany prepares to take over EU presidency [Архівовано 14 жовтня 2007 у Wayback Machine.], Southeast European Times, 19 December 2006, accessed on 10 January 2007
  6. ↑ Montenegro Targets 2025 to be Ready for EU Accession. Balkan Insight (амер.). 26 березня 2021. Архів оригіналу за 12 квітня 2021. Процитовано 12 квітня 2021.
  7. ↑ EC questionnaire to Montenegro (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 30 July 2009. Процитовано 5 вересня 2017.
  8. ↑ Montenegro delivers answers to EC questionnaire. Архів оригіналу за 6 вересня 2017. Процитовано 5 вересня 2017.
  9. ↑ Montenegro. European Commission. Архів оригіналу за 28 серпня 2012. Процитовано 9 грудня 2013.
  10. ↑ SAA comes into force for Montenegro. Архів оригіналу за 3 May 2010.
  11. ↑ Montenegro: Stabilisation and Association Agreement comes into force. Архів оригіналу за 23 лютого 2012. Процитовано 11 квітня 2022.
  12. ↑ Commission Opinion on Montenegro's application for membership of the European Union (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 28 січня 2011. Процитовано 5 вересня 2017.
  13. ↑ Ren: Kriminal prepreka Crnoj Gori. Архів оригіналу за 17 січня 2008. Процитовано 5 вересня 2017.
  14. ↑ Новини от България и света, актуална информация 24 часа в денонощието. News.bg. Архів оригіналу за 13 лютого 2008. Процитовано 5 вересня 2017.
  15. ↑ ILGA Europe: Montenegro fulfils EU membership requirement and protects LGBT people from discrimination. [Архівовано 23 жовтня 2016 у Wayback Machine.] 19 August 2010.
  16. ↑ Montenegro. European Commission. European Commission. Архів оригіналу за 4 червня 2019. Процитовано 9 червня 2019.
  17. ↑ EU links Serbia's candidate status to Kosovo talks. Архів оригіналу за 17 грудня 2011. Процитовано 5 вересня 2017.
  18. ↑ Ministarstvo vanjskih poslova i evropskih integracija Crne Gore - Sao…. 17 липня 2013. Архів оригіналу за 17 July 2013. Процитовано 5 вересня 2017.
  19. ↑ Montenegro - EU-Montenegro relations. European Commission. Архів оригіналу за 25 December 2011. Процитовано 24 липня 2012.
  20. ↑ EU lifts visa restrictions for Serbia. 30 листопада 2009. Архів оригіналу за 3 December 2009. Процитовано 30 листопада 2009.
  21. ↑ Amerini, Amerini (2004). Exchange rates in Western Balkan countries (PDF). Eurostat. Архів оригіналу (PDF) за 19 October 2006.
  22. ↑ Republic of Montenegro: Selected Issues. International Monetary Fund. February 2008. с. 34. Архів оригіналу за 21 травня 2021. Процитовано 11 квітня 2022.
  23. ↑ а б EU to question Montenegro's use of euro. 8 жовтня 2007. Архів оригіналу за 21 вересня 2013. Процитовано 19 лютого 2013.
  24. ↑ Montenegro's euro challenge. BBC. 3 січня 2002. Архів оригіналу за 11 вересня 2002. Процитовано 17 листопада 2007.
  25. ↑ а б в EU warns Montenegro over Euro. B92. 10 жовтня 2007. Архів оригіналу за 5 November 2012. Процитовано 9 вересня 2011.
  26. ↑ а б в Montenegro heading for EU membership. 24 жовтня 2007. Архів оригіналу за 11 May 2013. Процитовано 19 лютого 2013.
  27. ↑ EU prijeti Crnoj Gori ukidanjem eura: Niste sposobni za našu valutu [EU threatens revoking the euro from Montenegro: You're not capable enough for our currency] (хор.). Index.hr. 1 червня 2011. Архів оригіналу за 2 червня 2011. Процитовано 9 вересня 2011.
  28. ↑ а б Montenegro's peculiar path to EU membership. 7 лютого 2013. Архів оригіналу за 8 лютого 2013. Процитовано 19 лютого 2013.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Вступ_Чорногорії_до_Європейського_Союзу