Перейти до вмісту

Бренда Льюїс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Бренда Льюїс
Основна інформація
Дата народження2 березня 1921(1921-03-02)[1][2][3]
Місце народженняГаррісбург, США[2]
Дата смерті16 вересня 2017(2017-09-16)[2][3][1] (96 років)
Місце смертіВестпорт[2]
Громадянство США
Професіїспівачка, оперна співачка, opera director, вчителька музики
ОсвітаКертісовий інститут музики[2]
Співацький голоссопрано[2]
Інструментивокал[d]
ЗакладNew York City Operad[2], Метрополітен-опера[2] і Школа Гарттаd[2]
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Льюїс.

Бренда Льюїс (англ. Brenda Lewis; 2 березня 1921(1921березня02), Гаррісбург, Пенсільванія, США — 16 вересня 2017, Вестпорт, Коннектикут, США) — американська оперна співачка з голосом сопрано, актриса музичного театру, оперний режисер і музичний педагог. 20 років співпрацювала з Нью-Йорк сіті опера (NYCO), з якою, зокрема, створила ролі в кількох світових прем'єрах американських композиторів: головна роль у «Ліззі Борден» Джека Бісона у 1965 році. Вона також часто виступала у Метрополітен-опера з 1952 до 1965 рік і була активною запрошеною артисткою у відомих оперних компаніях як національних, так і міжнародних. Хоча її пам'ятають переважно як представницю американських опер і мюзиклів, вона мала широкий репертуар творів і була особливо відзначена своїми образами Марі у «Воццеку», Розалінди в «Кажані» та головних ролях «Кармен» і «Саломеї»; останню з яких вона виконала на урочистому відкритті Х'юстонської Гранд-Опери у 1956 році.

Льюїс також була знана бродвейській аудиторії як артистка оперет, опер і мюзиклів, з'явившись у восьми постановках у 1944—1964 роках. Її найуспішнішою появою на Бродвеї — роль Берді Габбард у світовій прем'єрі «Регіни» Марка Бліцштейна у 1949 році. Пізніше вона стала тісно пов'язана з головною роллю в цьому творі, який вона виконала і записала на диск з NYCO у 1958 році. Після відходу зі сцени вона працювала викладачем вокалу й оперним режисером у Музичній школі Гарта. Вона також була режисером і продюсером опер для Оперного театру Нью-Гейвена з 1963 до 1973 рік.

Освіта та початок кар'єри

[ред. | ред. код]

Берді Соломон народилася у єврейській родині у Гаррісбурзі, росла у Санбері, штат Пенсільванія, де її батько працював у металургійному бізнесі. Дівчинка отримувала уроки музики протягом усього дитинства, зокрема її відправляли у мистецький табір у Меріленді у підліткові роки. Вона недовго вивчала домедичну допомогу в Університеті штату Пенсільванія, де також була членом глі-клубу[4]. Потім отримала стипендію в Кертісовому інституті музики, де навчалася в Еміліо де Гогорзи та Маріон Фрешль[5].

Ще студенткою дебютувала у професійній опері у грудні 1939 року у віці 18 років в опері Моцарта «Весілля Фігаро» з Філадельфійською оперною компанією (POC) Сильвана Левіна. Протягом наступних трьох років з'явилася ще в декількох ролях у POC, зокрема Есмеральди у «Проданій нареченій» (1940), Мінні в «Кажані» (1940), Джульєтти в «Оповіданнях Гофмана» (1941), Маршалліни в «Кавалері троянди» (1941)[6], Дорабелли у «Так чинять усі» (1942)[7].

Робота у Нью-Йорку

[ред. | ред. код]

У травні 1944 року дебютувала на Мангеттені, Нью-Йорк, на Бродвеї з New Opera Company у ролі Ганни Главарі у «Веселій вдові» Легара з Яном Кепурою[8]. З цією компанією її також бачили на Бродвеї у 1944 році як головну героїню в п'єсі Ерманно Вольфа-Феррарі «Секрет Сузанни»[9]. У 1948 році повернулася на Бродвей, щоб зіграти роль в жіночого хорі в американській прем'єрі п'єси Бріттена «Зґвалтування Лукреції»[10]. Наступного року вона виконала роль Берді Габбард у світовій прем'єрі «Регіни» Марка Бліцштейна[11]. Пізніше зіграла головну роль у цій опері у Нью-Йоркській опері (NYCO) у 1953 та 1958 роках. Протягом своєї кар'єри вона поверталася на Бродвей ще двічі, обидва рази в мюзикли: Лотта Леслі у «Дівчині в рожевому трико» (1954) із зіркою французького балету Зізі Жанмер і сопрано Марні Ніксон[12] і як мадам Коул у «Кафе „Корона“» (1964)[13].

Наприкінці 1944 — на початку 1945 року Льюїс виконала роль Саффі у «Циганському бароні» під час туру NYCO США, який був дітищем імпресаріо Сола Гурока[14]. Потім вона дебютувала в Лінкольн-центрі в NYCO в ролі Сантуцци в «Сільській честі»[15]. Протягом наступних 20 років вона виконала ще кілька ролей у NYCO, зокрема Чіо-Чіо-Сан у «Мадам Баттерфляй», Донни Ельвіри в «Дон Жуані», Ідіоманти в «Ідоменеї», Маренки в «Проданій нареченій», Маргарити у «Фаусті» та титульні ролі у «Кармен» і «Саломеї» серед інших. У 1959 році вона зіграла Зініду в оригінальній постановці Роберта Ворда «Той, хто отримує ляпаса»[16]. Її остання роль у NYCO відбулася в іншій світовій прем'єрі: головна роль у «Ліззі Борден» Джека Бісона у 1965 році[17]. WGBH зняло постановку у Бостоні, яка транслювалася на національному телеканалі PBS у 1967 році[18].

Хоча Льюїс частіше виступала у NYCO, вона також була постійною виконавицею у Метрополітен-опера протягом 1950-х і 1960-х років. Вона дебютувала у Метрополітен 24 січня 1952 року у ролі Мюзетти в «Богемі» з Біду Саяо в ролі Мімі, Юджином Конлі в ролі Родольфо та диригентом Альберто Ереде. У 1953 році її виконання Розалінди в «Кажані» було записано та транслювалося в прямому ефірі у телевізійній програмі «Омнібус». У 1958 році вона знову з'явилася у телепрограмі, з виконанням фрагментів з «Кармен», «Фауста» та «Саломеї» під керівництвом Леонарда Бернстайна. Серед інших ролей, які вона співала в Метрополітен: Донна Ельвіра, Марина у «Борисі Годунові», Венера в «Тангойзері», а також головні партії в «Кармен», «Саломеї» та «Ванессі». Її останнім виступом у Метропелітен стала роль Марі у «Воццеку» у лютому 1965 року[19].

Інша робота та подальше життя

[ред. | ред. код]

Перший міжнародний виступ Льюїс відбувся в Монреальській опері у 1945 році. У 1940-х і 1950-х роках кілька разів виступала в Муніципальному театрі Ріо-де-Жанейро, зокрема у ролі Венери, Мюзетти, Сантуцци, Маргарити, Марини та Донни Ельвіри[20]. У Віденській народній опері зіграла головні ролі австрійських прем'єр «Поцілуй мене, Кейт» Коула Портера (1956) та «Енні, діставай рушницю» (1957) Ірвінга Берліна. Згодом вона виконала обидві ці ролі та головні партії в операх «Кармен» і «Саломея» у Цюрихській опері у Швейцарії[4].

Льюїс також виступала як запрошена артистка з численними американськими оперними трупами, зокрема з Центральною міською оперою, Оперою Цинциннаті, Оперою Далласа, Оперою Форт-Ворту, Оперою Нового Орлеана, Оперною компанією Бостона, Оперою Піттсбурга, Гранд Оперний фестиваль Сан-Антоніо та Сіетлською Оперою[4]. З 1950 до 1952 рік виконала кілька ролей в Опері Сан-Франциско, зокрема Керубіно у «Весіллі Фігаро», Донни Ельвіри, Джорджетти в «Плащі», Маршалліни, Мюзетту та Саломею[21]. У 1956 році зіграла Саломею у перших оперних виставах Х'юстонської Гранд Опери[22]. У 1960 році виконала роль Сари у світовій прем'єрі різдвяної опери Філіпа Безансона «Золота дитина», яка була замовлена для телебачення оперним театром NBC[23]. У 1965 році виконала партію Марі в опері «Воццек» у Ліричній опері Чикаго з Джерентом Евансом у головній ролі[24]. Однією з її останніх оперних вистав була партія Розалінди у Philadelphia Grand Opera Company під керівництвом Карло Мореско у грудні 1967 року[25].

Наприкінці 1960-х років Льюїс присвятила час виробництву та постановці опер у Нью-Гейвенському оперному театрі з 1963 до 1973 рік. У 1973 році приєдналася до факультету вокалу в Музичній школі Гартта, де багато років викладала вокал і режисерувала студентські оперні постановки.

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Мала двох дітей, Лео та Майкла Асени, від диригента й альтиста Саймона Асена (1911—1984), з яким була одружена з 1944 року до розлучення у 1959 році[26]. Незабаром після розлучення з Асеном вона вийшла заміж за інженера Бенджаміна Купера, який заснував Американське товариство Техніон. У 1960 році вона народила доньку Едіт Купер[27]. Вони залишалися одруженими до смерті Купера у 1991 році[28][4].

Померла 16 вересня 2017 року у своєму будинку у Коннектикуті у віці 96 років[29].

Записи

[ред. | ред. код]
  • «Богема» Джакомо Пуччіні (1953, радіопередача Метрополітен з Вікторією де лос Анхелес, доступна через Omega Opera Archive і House of Opera CD)
  • «Дівчина в рожевому трико» — Original Broadway Cast Album (1954)
  • «Регіна» Марка Бліцштайна (1958, Sony)
  • «Пісня про Норвегію» — Морський театр Джонса Біча (1958)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  2. ↑ а б в г д е ж и к https://www.nytimes.com/2017/09/16/arts/music/brenda-lewis-dead-opera-soprano.html
  3. ↑ а б Internet Broadway Database — 2000.
  4. ↑ а б в г Brenda Lewis. The Official Masterworks Broadway Site. Архів оригіналу за 5 березня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
  5. ↑ Dan Sullivan (10 січня 1966). Marion Freschl, 70, Feted by Her 'Alumni'; Marian Anderson Is M.C. at Party for Voice Teacher. The New York Times.
  6. ↑ ROSENKAVALIER' IS HEARD; First American Performance in English at Philadelphia. The New York Times. 3 грудня 1941.
  7. ↑ Free Library of Philadelphia: Folder: Philadelphia Opera Company 1938—1944
  8. ↑ Irving Spiegel (14 травня 1944). OPERA GOES LIGHT ON BROADWAY. The New York Times.
  9. ↑ Noel Straus (15 травня 1944). DOUBLE BILL SUNG BY THE NEW OPERA; 'La Serva Padrona' and 'Secret of Suzanne' Marked by Many Novel Details. The New York Times.
  10. ↑ Sam Zolotow (22 жовтня 1948). LUCRETIA' CHORE FOR MISS DE MILLE; She Will Direct the BrittenDuncan Musical Drama, Due to Open Here on Dec. 29. The New York Times.
  11. ↑ Blue, Robert Wilder. Brenda Lewis Recalls Marc Blitzstein and Regina. Архів оригіналу за 26 листопада 2006. Процитовано 10 липня 2008.
  12. ↑ Marni Nixon (2006). I Could Have Sung All Night: My Story. Random House. с. 77. ISBN 9780823083657.
  13. ↑ Howard Taubman (18 квітня 1964). Theater: 'Cafe Crown'; Musical Based on Kraft Play at Martin Beck (PDF). The New York Times.
  14. ↑ Events In the World of Music. The New York Times. 1 квітня 1945.
  15. ↑ BRENDA LEWIS SINGS IN MASCAGNI'S OPERA. The New York Times. 22 квітня 1945.
  16. ↑ Douglas Moore (12 квітня 1959). OPERA AS THEATRE; American Composers Have Learned Public Demands a Good Libretto. The New York Times.
  17. ↑ Opera: New Music, Old Legend. Time. 2 квітня 1965.
  18. ↑ TV Review; 'Lizzie Borden' Opera Is Compelling Theater. The New York Times. 26 січня 1967.
  19. ↑ Metropolitan Opera Archives. archives.metoperafamily.org/. Архів оригіналу за 12 серпня 2018. Процитовано 30 січня 2014.
  20. ↑ Brenda Lewis. Operissimo. Архів оригіналу за 6 лютого 2018. Процитовано 1 лютого 2014.
  21. ↑ Brenda Lewis. San Francisco Opera Performance Archives. {{cite web}}: Пропущений або порожній |url= (довідка)
  22. ↑ Laurie E. Jasinski (2012). Handbook of Texas Music. Texas A&M University Press. ISBN 9780876112977.
  23. ↑ Harold C. Schonberg (17 грудня 1960). TV: A Christmas Opera; ' Golden Child,' Nativity Set in California Gold Fields of 1849, Has Premiere (PDF). The New York Times.
  24. ↑ Cast Lists - 1960 through 1969. Lyric Opera of Chicago Performance Archives. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 24 листопада 2023. [Архівовано 2018-06-12 у Wayback Machine.]
  25. ↑ Free Library of Philadelphia: Bound: Philadelphia Grand Opera Company 1955—1974
  26. ↑ Milestones. Time. 16 березня 1959.
  27. ↑ Milestones. Time. 1 лютого 1960.
  28. ↑ Benjamin Cooper; Engineer was Technion Founder. The Hour. 21 лютого 1991.
  29. ↑ Fox, Margalit (16 December 2017). «Brenda Lewis, Versatile American Soprano, Is Dead at 96». The New York Times

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бренда_Льюїс&oldid=44097927