Броді Імре
| Броді Імре | |
|---|---|
| угор. Bródy Imre | |
 | |
| Народився | 23 грудня 1891 Дьюла, Дьюлський районd, Бекеш, Угорщина |
| Помер | 20 грудня 1944 (52 роки) Мюльдорф, Верхня Баварія, Баварія, Німецький Райх ·Ентероколіт |
| Країна | .svg){kind=small} Угорщина |
| Діяльність | фізик, винахідник |
| Alma mater | Будапештський університет (1913) |
Імре Броді (угор. Bródy Imre; 23 грудня 1891, Дюла, Австро-Угорщина — 20 грудня 1944, Мюльдорф-на-Інні, Німеччина[1]) — угорський фізик і інженер, який у 1936 році довів до серійного виробництва криптонову лампу — лампу розжарювання, заповнену азотом з домішкою криптону.
Імре Броді доводився племінником угорському письменнику Шандору Броді. Загинув у період Голокосту в Угорщині[ru].
Отримавши освіту в Будапешті, він написав докторську дисертацію на тему «Хімічна константа одноатомних газів». Деякий час він викладав у середній школі, після чого став доцентом прикладної фізики в Університеті Науки, де проводив дослідження в галузі питомої і молекулярної теплоємності. З 1920 року він працював разом з Максом Борном у Геттінгенському університеті. Вони спільно працювали над теорією динамічної кристалічної решітки. Повернувшись додому в 1923 році, він до самої смерті працював інженером науково-дослідної лабораторії Tungsram у Будапешті, а в кінці 1920-х очолив «криптоновий проект» Tungsram — розробку високоефективних і довговічних криптонових ламп розжарювання.
Лампи розжарювання першої половини XX століття заповнювалися азотом, але вже на початку першої світової війни Ріхард запропонував Якобі заповнювати їх сумішшю азоту і інертних газів. У 1920-ті роки подібні експерименти проводились у багатьох країнах, з використанням найбільш доступного (але все ж неприйнятно дорогого в ті роки) важкого інертного газу аргону. Жорж Клод першим запропонував замінити аргон криптоном, що повинно було знизити теплові втрати, а експериментально цю ідею першим перевірив Броді. У лютому 1929 року він встановив, що додання криптону знижує не тільки теплові втрати, але й дифузію газу в вольфрамову нитку розжарення — що робило лампу більш довговічною. 1 серпня 1930 року Tungsram отримала патент на винайдену Броді криптонову лампу[2].
Після простого за формою експерименту було теоретичне опрацювання процесів, що відбуваються в суміші азоту з малою (порядку декількох відсотків) кількістю інертного газу. Броді теоретично і експериментально довів, що найбільший виграш досягається при використанні найважчого інертного газу — криптону; навпаки, як показали досліди Броді і Еміля Тейца (угор. Emil Teisz) 1931 року, найлегший гелій для ламп розжарювання неприйнятний[3].
У липні 1931 року лабораторія Броді виготовила шість дослідних криптонових ламп; незалежні випробування в берлінській лабораторії показали, що середній термін служби криптонової лампи майже в чотири рази перевершує термін служби звичайної лампи розжарювання (1124 години проти 299 годин). До 1934 року Броді визначив оптимальні конфігурації ниток розжарювання і запатентував класичну грибоподібну форму балона криптонової лампи, а потім запропонував альтернативну еліпсоїдну форму. До запуску криптонової лампи в серію залишалося лише довести собівартість літра криптону з 800 рейхсмарок до не більше 6 марок[4].
Фірми-виробники газів (Linde, Air Liquide, IG Farben) вважали завдання неможливим, і тільки в 1936 погодилися побудувати в Айке завод з виробництва криптону. Завод, який вступив у дію навесні 1938 року, юридично належав Tungsram, але фактично контролювався Linde[5]. На думку Броді, Linde не змогла забезпечити належну якість газу. Він зайнявся розробкою нового способу отримання криптону і в 1941 році, спільно з Тібором Міхаловіцем, запропонував нову технологію, яка істотно відрізнялася від технології Linde. Плани Tungsram відкрити в 1942 році друге, незалежне від Linde, виробництво криптону не були реалізовані через початок другої світової війни[6].
Незважаючи на проблеми з заводом Айке, у 1936 році Tungsram почав великосерійне виробництво криптонових ламп, а в 1938—1939 їх випуск досяг 4,7 млн штук (20 % від загального випуску ламп розжарювання на Tungsram)[7].
Після вторгнення німецьких військ у Будапешт (березень 1944 року) Tungsram влаштувала на території заводу в Будапешті притулок для співробітників-євреїв[8]. Броді ховався там від облав до вересня 1944 року (за іншими джерелами до 3 липня 1944). Дізнавшись, що його дружина і дочка заарештовані, він вийшов з підпілля і пішов у місто, сказавши «якщо їх вб'ють, я вже не хочу жити …» (в англійському перекладі If they are slain I do not want to live either)[9]. За твердженням доктора Іштвана Ваго, який відвідував лекції Броді в єврейському Відкритому університеті, Броді був заарештований, відправлений в Освенцім і загинув там[10]. Насправді він помер у концтаборі Мюльдорф[11], який входив у «систему» табору Дахау.
На його честь у 1950 році була заснована Премія Імре Броді[hu].
- ↑ Imre Bródy. Encyclopaedia Britannica.
- ↑ Jeney, Gaspar, 1990, с. 63.
- ↑ Jeney, Gaspar, 1990, с. 63, 64.
- ↑ Jeney, Gaspar, 1990, с. 64, 65.
- ↑ Jeney, Gaspar, 1990, с. 68.
- ↑ Jeney, Gaspar, 1990, с. 66, 68, 79.
- ↑ Jeney, Gaspar, 1990, с. 86.
- ↑ Засновники компанії брати Еггери і її беззмінний гендиректор з 1918 по 1944 рік Леопольд Ашнер — євреї. Ашнер був заарештований у травні 1944, відправлений у Маутаузен, а потім Tungsram викупила його і переправила до Швейцарії.
- ↑ Jeney, Gaspar, 1990, с. 93.
- ↑ The Horthy Era and Fascism (англ.). iremember.hu. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 2013-9-7.
{{cite web}}: Cite має пусті невідомі параметри:|description=та|datepublished=(довідка) [Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.] - ↑ Imre Bródy. Encyclopaedia Britannica.
- Jeney, Karoly; Gaspar, Ferenc. The History of Tungsram: 1896-1945 : [] / ред. Harkay, Istvan; англ. пер. Dunay, Erwin. — Budapest : History Committe of Tungsram Co. Ltd., 1990. — 282 p. — ISBN 9620290340.
- IMRE BRÓDY (1891—1944) [Архівовано 14 травня 2013 у Wayback Machine.] (англ.)
- Holocaust, mint a tudományos fejlesztések gátja, avagy. Bródy Imre, mint a holocaust áldozata (PDF) (угор.). hdke.hu. Архів оригіналу (PDF) за 5 березня 2016. Процитовано 2013-9-7.