Будинок Акчуріна
Будинок Акчуріна — пам'ятка архітектури місцевого значення в Казані (Татарстан).
Розташована на перетині вулиць Кремлівська і Муси Джаліля, 15/25.
Будинок збудований в першій половині ХІХ століття[1][2].
Нижній поверх займали магазини, а другий – житлові кімнати власника та готельні номери. Власник - А. Б. Акчурін[2].
В 1840 році будинок перебудували за проєктом архітектора Михайла Коринфського[3][4].
На початок ХХ століття будинок належав М. И. Хохряковій. При ній готельні номери отримали назву «Франція»[5]
Після захоплення Казані більшовиками будівля була націоналізована. Станом на 1970-ті рр. ругий поверх займало «Татплодовощпром», на першому розташовувався магазин[4].
В 1977 році фасад з боку вулиці Дзержинського обвалився[6].
В 1981 році постановою Ради міністрів Татарської АРСР будинок Акчуріна визначений пам'яткою архітектури регіонального значення[7]. У 1990-х рр. будівля була реконструйована (залитий новий фундамент та перебудовані несучі стіни)[8][4], а також відновлено роботу готелю[9].
У квітні 2006 р. Президент Татарстану видав постанову "Про встановлення меморіальної дошки на будівлі будинку № 15/25 по вул. Кремлівській в м. Казань".
Автором доски выступил скульптор Махмут Гасимов.
Виготовлення бронзової дошки та її встановлення профінансували Кабінет Міністрів України, Об'єднання українців Росії (ліквідоване за рішенням російського суду у 2012 році), Федеральна національно-культурна автономія українців Росії (ліквідоване за рішенням російського суду у 2010), члени товариства "Вербиченька".
Меморіальну дошку урочисто відкрили 16 вересня 2006 року у присутності делегацій від українських організацій Москви, Нижнього Новгорода, Саратова, Самари, Йошкар-Оли, Дімітровграда, Уфи, Набережних Челнів, Нижньокамська, Казані. Від уряду Татарстану був присутній перший прем'єр-міністр Равіль Муратов. Україну представляли Надзвичайний і Повноважний посол України в Російській Федерації Олег Дьомін, професори Володимир Сергійчук та Станіслав Пономаревський, журналіст Ігор Соловей та ін.[11]
З початком нового вторгнення Росії в Украну 24 лютого 2022 року біля дошки з’являлись квіти, вочевидь, на знак солідарності з Україною та протесту проти влади РФ. У підсумку 27 березня 2022 року меморіальна дошка була знята[12].
- ↑ Топуридзе, 1945, с. 26.
- ↑ а б Тарунов, 2018, с. 237.
- ↑ Остроумов, 1978, с. 110.
- ↑ а б в Дарья Ходик (27 декабря 2006). Казанские гостиницы со столетней историей. Комсомольская правда. Архів оригіналу за 20 травня 2017. Процитовано 27 марта 2022.
- ↑ Вся Казань. Адресная и справочная книга / Под ред. Н.Г. Шебуева. Казань, 1899
- ↑ Алексей Клочков (23 марта 2018). Александровский пассаж Казани: провал, пожар и попытки возрождения. Интернет-газета «Реальное время». Архів оригіналу за 24 жовтня 2021. Процитовано 27 марта 2022.
- ↑ Постановление Совета Министров Татарской АССР от 23 октября 1981 г. № 601 «О ходе выполнения в Татарской АССР закона РСФСР „Об охране и использовании памятников истории и культуры“». Архів оригіналу за 27 березня 2022. Процитовано 27 березня 2022.
- ↑ Фролов, Фролов, 1993, с. 24.
- ↑ Габидуллин и др., 2016, с. 22.
- ↑ Савенко Є. Грушевський у Казані (1915–1916). Матеріали архівів / Є. Савенко // Українська наука у європейському контексті. Німецько-українські наукові зв’язки: збірник наукових праць / Німецько-українське наукове об’єднання ім. Ю. Бойко-Блохина. – Мюнхен; Тернопіль, 2016. – Т. 9. – C. 285–289.
- ↑ Юркова, Оксана (28 березня 2022). Чергові російські репресії проти професора Грушевського. Історична правда. Архів оригіналу за 6 липня 2022. Процитовано 16 жовтня 2023.
- ↑ В Казані зняли меморіальну дошку Михайлові Грушевському. Історична правда. 27 березня 2022. Архів оригіналу за 28 березня 2023. Процитовано 16 жовтня 2023.