Перейти до вмісту

Бузук Петро Панасович

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Бузук Петро Панасович
ПсевдоП. Росич; П. Р.
Народився1 липня 1891
Бессарабська губернія, Російська імперія
Помер7 грудня 1938
м. Вологда, РРФСР, СРСР
·розстріл
Громадянство Російська імперія, СРСР СРСР
Діяльністьперекладач, письменник, поет, славіст, літературознавець, прозаїк, мовознавець, викладач університету, літературознавець
Галузьмовознавство[1], літературознавство[1], слов'янознавство[1], діалектологія[1] і творче та професійне письмоd[1]
Alma materНоворосійський університет
Науковий ступіньдоктор філологічних наук
Знання мовбілоруська[1], російська[1] і українська[1]
ЗакладНоворосійський університет, Одеський інститут народної освіти, Білоруський державний університет
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бузук.

Петро Панасович Бузу́к (псевдоніми П. Росич, П. Р.[2]; 19 червня (1 липня) 1891(18910701) або 2 червня, с. Шерпень, Бендерський повіт, Бессарабська губернія, Російська імперія або с. Тернівка, Парканська волость Тираспольський повіт Херсонська губернія, Російська імперія[3] — 7 грудня 1938, Вологда, Росія) — український і білоруський мовознавець-славіст, педагог, доктор філологічних наук.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Щодо місця народження нема однозначної інформації. За однією версією, народився в с. Шерпени (Шерпень) Бендерського повіту Бессарабської губернії, за іншою — в с. Тернівка Парканської волості Тираспольського повіту Херсонської губернії в сім'ї народного вчителя[3].

1904—1910 роки — навчався в Олексіївському реальному училищі в Тирасполі, де був одним із найкращих учнів. Після його закінчення самостійно готувався і поступив у Імператорський Новоросійський університет в Одесі на історико-філологічний факультет. Закінчив його в 1916 році. За поданням професора Б. Ляпунова був залишений в університеті для підготовки до професорського звання[3].

З 1920 року — викладав у Гуманітарно-суспільному інституті, Археологічному інституті, в Одеському інституті народної освіти.

В 1924 році захистив докторську дисертацію з філології на тему «До питання про місце написання Маріїнського євангелія» (йшлося про Болгарію)[3].

З осені 1925 року на запрошення ректора Білоруського державного університету Володимира Пічети переїхав до Мінська, де викладав у БДУ. У 1926 році перейшов до Інституту білоруської культури (вчений секретар з 1929 року). З 1929 року був головою Діалектологічної комісії[2].

У 1929 році взяв участь у I Міжнародному конгресі славістів у Празі, де виступив з ідеєю створення загальнослов'янського лінгвістичного атласу[3].

Під псевдонімами П.Росич, П. Р. тощо друкував свої вірші, прозу, переклади. З 1928 року був членом літературного об'єднання «Маладняк»[2].

6 серпня 1930 року ГПУ Білоруської РСР заарештував його у справі «Спілки визволення Білорусі» (згодом звільнений).

З 1931 року був директором Інституту мовознавства АН БРСР. Водночас завідував кафедрою мовознавства в БДУ, читав там курс загального мовознавства, методику та наукову граматику білоруської мови[3].

9 лютого 1934 року був вдруге заарештований. За постановою «трійки» від 3 квітня 1934 року висланий до Вологди на 3 роки, де працював бібліотекарем (1934—1935 роки) і викладав німецьку мову в педінституті.

Після закінчення терміну заслання, 15 липня 1937 року, заарештований утретє. Після тривалого слідства засуджений до страти. Розстріляний 7 грудня 1938 року у Вологді[2].

В 1956 році посмертно реабілітований.

Наукова діяльність

[ред. | ред. код]

В тій чи іншій мірі володів усіма слов'янськими, румунською (молдавською), італійською, німецькою, англійською, татарською, івритом, латиною та деякими іншими мовами[3].

Вивчав проблеми праслов'янської мови, діалектного роздрібнення мови слов'ян дописемної епохи, мови давніх слов'янських пам'яток, а також пам'яток давньої Русі, питання загального та порівняльного мовознавства, психології мови, вивчав філологічну діяльність Олександра Потебні, Б. Ляпунова, Олексія Соболевського, Івана Бодуена де Куртене та інших. Багато праць присвятив історії та діалектології української мови, аналізові мови та стилю окремих творів української літератури, особливостям сучасної української мови.

Багато зробив для розвитку білоруського мовознавства. Найбільшим його досягненням у цій галузі стала монографія «Спроба лінгвістычнае географіі Беларусі. Ч. 1. Фонетыка і морфолёгія. Вып. 1. Гаворкі Цэнтральнае і Ўсходняе Беларусі і суседніх мясцовасьцяй Украіны і Вялікарасіі ў першай чвэрці ХХ ст.» (Мінськ, 1928 рік). Водночас продовжував україномовні студії.

Є автором понад 70 опублікованих праць.

Праці

[ред. | ред. код]

Література та джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Примітки
[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е ж и Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ а б в г Петр Бузук // ПОГИБШИЕ ПОЭТЫ — жертвы коммунистических репрессий [Архівовано 15 серпня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  3. ↑ а б в г д е ж Петр Афанасьевич Бузук // Офіційний сайт Державної адміністрації м. Тирасполя і м. Дністровська. Архів оригіналу за 27 серпня 2016. Процитовано 29 червня 2016.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бузук_Петро_Панасович&oldid=40359770