Бульвар Українського Відродження
| Бульвар Українського Відродження Кременчук | |
|---|---|
_(3.05.11).jpg) Бульвар Українського Відродження після перетину з Університетською вулицею в сторону вулиці Соборної | |
| Район | Автозаводський |
| Колишні назви | |
| Пушкіна | |
| Загальні відомості | |
| Протяжність | 0,75 км |
| Номери телефонів | 2-XX-XX, 3-2X-XX, 3-4X-XX, 3-5X-XX, 3-6X-XX, 3-7X-XX, 5-5X-XX, 5-6X-XX, 74-XX-XX |
| Транспорт | |
| Рух | двобічний |
| Покриття | асфальт |
| Будівлі, пам'ятки, інфраструктура | |
| Навчальні заклади | корпус КНУ [1] |
| Заклади культури | Міський палац культури |
| Комерція | Придніпровський ринок |
| Зовнішні посилання | |
| У проєкті OpenStreetMap | пошук у Nominatim |
| На карті | .JPG) На карті населеного пункту |
| Мапа | |
 | |
 Бульвар Українського Відродження у Вікісховищі | |
Бульва́р Українського Відродження — бульвар у Кременчуці. Протяжність близько 750 м. Розташований у центральній частині міста. Починається від парку Слави і прямує на північний захід до вул. Соборної. Бульвар названий в честь пам'яті представників Українського національного відродження.
Проходить крізь такі вулиці (з початку вулиці до кінця):
До 1899 року вулиця називалася Городовою і була єдиним цілим з нинішньою вулицею 29 Вересня. На місці нинішньої частини бульвару, обмеженої вулицями Театральною і Першотравневою, розташовувалася Червона площа, через неї проходила Городова вулиця.
У період активного розвитку міста у XIX столітті на вулиці з'явилися багато важливих споруд: Пушкінська народна аудиторія, Будинок мирових суддів. На вулиці також розташовувався молитовний будинок «Клауз», Московське страхове товариство, Санкт-Петербурзьке страхове товариство, проживали купці, чиновники, лікарі, військові[2].
Під час революційних подій 5 лютого 1905 року на Червоній площі відбувся багатолюдний мітинг, який став продовженням низки страйків[3]. 18 жовтня того ж року у Народній аудиторії зібрався мітинг як відповідь на царський маніфест. У результаті бійки, що зав'язалася з козаками, понад 100 осіб було поранено, один убитий[4].
Під час Другої світової війни вся забудова на вулиці була знищена. Новий ансамбль вулиці формувався у післявоєнний радянський період. Уздовж вулиці були побудовані нові п'ятиповерхові житлові будинки. У 1955 році на перетині з Соборною вулицею планувалося створення Театральної площі з будівництвом нового драматичного театру. Плани з будівництва театру не були здійснені[5], площа залишалася безіменною до 1967 року, потім стала отримала назву Площі Революції (нині Площі Незалежності).
Спочатку посередині новоствореної вулиці проходила проїжджа частина. До 1 травня 1961 було закладено бульвар, облаштовані алеї, по краях яких розмістилися насадження робінії звичайної форми «сферична», тополі, липи[5]. У 1968 році на честь 25-ї річниці вигнання німців на місці колишньої Червоної площі було насипано земляний курган, на вершині якого була встановлена гранітна плита з написом: «Тут буде споруджено меморіальний комплекс „Пагорб Бойової Слави“ воїнам Радянської Армії, загиблим у боях за Кременчук у роки Радянсько-української війни». На пагорбі були встановлені гільзи із землею з місць бойової слави (Москви, Одеси, Севастополя та інших міст). На спорудження комплексу проводився збір коштів серед жителів міста, велася робота над проєктом. У 1983 році почалося будівництво першої черги, пагорб практично розрівняли. Однак незабаром роботи припинилися, меморіал не був побудований[6].
У 1972 році на початку бульвару було відкрито Міський палац культури, який став найбільшим палацом культури міста. Типовий палац отримав індивідуальне оформлення, над яким трудився український художник-монументаліст Задорожний Іван-Валентин Феодосійович. Перед будівлею було відкрито фонтан, який був одночасно частиною системи технічного охолодження води для палацу.
У 1977 році два сквери на вулиці Соборній, що розділяються до цього бульваром Пушкіна, були об'єднані у єдиний сквер Жовтневий (нині Сквер імені Олега Бабаєва)[7]. Вулиця, таким чином, виявилася розділеною на дві частини. Частина, що розташовувалася за вулицею Леніна, отримала назву на честь дня вигнання німців з Кременчука: вулиця 29 Вересня.
.jpg)
На початку 80-х була проведена реконструкція бульвару[5]. За проєктом міського архітектора Расстригіна було споруджено ансамбль з чотирьох фонтанів, які символізують пори року[8]. У 1984 році під час земляних робіт із прокладання теплотраси виявлено скарб із срібних і золотих виробів вагою в 30 кілограмів: кілька столових срібних наборів російського виробництва, японські срібні чарки, уламки і цілі золоті та срібні вироби, а також золоті монети, які були кваліфіковані як колекційні. Скарб здано державі[9].
У 1985 році на бульварі було встановлено погруддя Пушкіна авторства скульпторів І. Ястребова і Ю. Шорохова та архітекторів Л. Расстригіна і С. Ткаченко. Погруддя простояло до 21 листопада 2022 року, коли було демонтоване згідно з рішенням міської ради[10][11].
22 лютого 1990 році було прийнято рішення міськвиконкому № 137 «Про спорудження пам'ятника Т. Г. Шевченко у Кременчуці», після чого на бульварі біля будівлі Промінвестбанка було встановлено присвячений цьому пам'ятний знак. Сам пам'ятник був відкритий в іншому місці, на березі Дніпра, 24 роки по тому[12].
.jpg)
У 1994 році було зупинено фонтан біля міського палацу. У 2013 році на бульварі планувалося спорудження нового фонтанного комплексу, яке не було здійснено. Станом на 2016 рік, на бульварі діють вже існуючі фонтани[13]. У 1995 році на будинку номер 18 була встановлена меморіальна табличка, присвячена Сергію Петровичу Шпаковському — командиру взводу 496-ї окремої розвідувальної роти 236-ї стрілецької дивізії, Герою Радянського Союзу, який проживав у цьому будинку з 1944 по 1991 рік. У 2002 році на будинку номер 21 було встановлено меморіальну дошку на честь заслуженого лікаря УРСР Бориса Івановича Нагайченка. У 2008 році було прийнято рішення про встановлення на будинку номер 20 меморіальної дошки, що увічнює пам'ять заслуженого лікаря УРСР Валентини Тимофіївни Федько, яка проживала у цьому будинку з 1963 по 2006 рік. Дошка відкрита у 2009 році. У тому ж році на будинку відкрито меморіальну дошку Михайлу Георгійовичу Козенко, громадському діячеві та колишньому керівнику міста[14].
У 2010-х роках на перехресті вул. Першотравневої та бульвару планувалося будівництво двох 26-поверхових житлових будинків[15], яке станом на 2019 рік не було здійснено.
18 листопада 2022 року в рамках деколонізації після початку широкомасштабного вторгнення Росії в Україну бульвар отримав назву Українського Відродження — культурно-філософського руху відродження на теренах України.
Українське національне відродження — соціальний та політичний рух започаткований на території Російської та Австро-Угорської імперій, що виступав за національно-культурне відродження й становлення української нації.
Активними представниками руху є Володимир Антонович, Микола Лисенко, Михайло Старицький, Павло Чубинський, Володимир Страшкевич, Олександр Русов та інші.
Кременчужанин Павло Житецький — активний діяч Українського Відродження.
Першою українською політичною організацією, що стояла на засадах самостійності України, було «Братство тарасівців» (1891—1898) — таємна організація, утворена в Полтаві. Його заснував невеликий гурт українських студентів — Віталій Боровик, Борис Грінченко, Іван Липа, Микола Міхновський, Володимир Шемет.
На бульварі знаходяться Придніпровський ринок та міський палац культури, корпус факультету управління Кременчуцького національного університету[1], офіси телеканалу «Візит»[16] та газети «Програма плюс», ресторан «Метрополь»[17].
- ↑ а б Факультет управління [Архівовано 5 лютого 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Адреса-календар і Довідкова книжка Полтавської губернії на 1901 рік (рос.). histpol.pl.ua. Архів оригіналу за 20 квітня 2021. Процитовано 26 травня 2017.
- ↑ Маслак В.І. Спогади про Кременчук у 1905-1907 роках (рос.). okrain.net.ua. Архів оригіналу за 4 вересня 2017. Процитовано 26 травня 2017.
- ↑ Лушакова А.Н. История Пушкинской народной аудитории в Кременчуге (рос.). okrain.net.ua. Архів оригіналу за 20 травня 2020. Процитовано 26 травня 2017.
- ↑ а б в Музиченко Н.В., Соколова І.М. Бульвар Пушкіна у Кременчуці. Смарагдові шати Кременчука: істория міста в парках i скверах (рос.). okrain.net.ua. Архів оригіналу за 27 березня 2019. Процитовано 25 травня 2017.
- ↑ Лушакова А.М. «Пагорб Бойової Слави» у Кременчуці. Вулицями старого Кременчука (рос.). okrain.net.ua. Архів оригіналу за 27 березня 2019. Процитовано 25 травня 2017.
- ↑ Музиченко М.В., Соколова І.М. Сквер Жовтневий в Кременчуці. Смарагдові шати Кременчука: істория міста в парках i скверах (рос.). Окраины Кременчуга. Архів оригіналу за 2 червня 2020. Процитовано 6 червня 2017.
- ↑ Данилова І. Фонтанами не балувані. Тижневик «ЕХО» (укр.). Архів оригіналу за 27 серпня 2017. Процитовано 31 травня 2017.
- ↑ Милославський Е. Скарби в Кременчуці й області. okrain.net.ua. Архів оригіналу за 27 березня 2019. Процитовано 25 травня 2017.(рос.)
- ↑ radiosvoboda: У Кременчуку демонтували пам'ятник Пушкіну — фото
- ↑ ТСН: У Кременчуці знесли пам'ятник Пушкіну: де він тепер перебуватиме
- ↑ Пам'ятки Кременчука. our-travels.info. Архів оригіналу за 28 листопада 2019. Процитовано 25 травня 2017.
- ↑ У Кременчуці 1 травня запрацювали фонтани на бульварі Пушкіна. Кременчугская газета (рос.). Архів оригіналу за 5 липня 2017. Процитовано 25 травня 2017.
- ↑ 6 листопада було урочисто відкрито меморіальну дошку колишньому керівнику міста Михайлу Козенко. Кременчук Онлайн - міський портал. Архів оригіналу за 23 березня 2022. Процитовано 26 травня 2017.
- ↑ «Європабуд» хоче побудувати в центрі Кременчука дві 26-поверхові «свічки». Всі новини Кременчука на сайті ТелеграфЪ (рос.). Архів оригіналу за 14 серпня 2019. Процитовано 26 травня 2017.
- ↑ Телекомпанія Візит[недоступне посилання з травня 2019] (рос.)
- ↑ Ресторани Кременчука [Архівовано 15 лютого 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
