Перейти до вмісту

Буткевич Максим Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Буткевич.
Буткевич Максим Олександрович
Народився16 липня 1977(1977-07-16)[1] (47 років)
Київ, Українська РСР, СРСР
Країна Україна
Діяльністьжурналіст, правозахисник, громадський активіст, військовослужбовець
Alma materфілософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Університет Сассексу і Український гуманітарний ліцей
ЗакладПроєкт Без Кордонівd, Центр прав людини ZMINA і Громадське Радіо
Учасникросійське вторгнення в Україну (з 2022)
Нагороди

Буткевич Максим Олександрович (16 липня 1977(1977-07-16), Київ) — український правозахисник, журналіст, громадський діяч, військовослужбовець.

Найбільш відомий своїми зусиллями з допомоги біженцям та переселенцям, а також протидії дискримінації, понад два роки Максим Буткевич перебував у російському полоні під час Російсько-української війни.

Початок біографії, освіта

[ред. | ред. код]

Народився в Києві в інтелігентній родині. З дитинства мріяв бути космонавтом, але лікарі виявили проблеми з серцем[2]. Закінчивши загальноосвітню школу, навчався в Українському гуманітарному ліцеї[3].

Вступив на факультет філософії КНУ ім. Шевченка, який закінчив зі ступенем спеціаліста з філософії (спеціалізація — соціальна філософія та філософія історії)[4]. З 1998 по 1999 Максим працював методистом кафедри культурології та археології Національного університету «Києво-Могилянська Академія»[5].

Під час здобуття освіти закінчив військову кафедру, отримав звання лейтенанта запасу[6].

Згодом навчався в Університеті Сассексу (Брайтон, Велика Британія), де здобув ступінь магістра мистецтв з антропології (спеціалізація — антропологія розвитку і соціальної трансформації)[4].

Журналістська діяльність

[ред. | ред. код]

Шлях журналіста в кар'єрі Максима розпочався у 1999 році на позиції кореспондента/редактора відділу міжнародної інформації телеканалу СТБ. Потому (2001) він перейшов до відділу міжнародних новин ТСН на телеканалі «1+1»[5].

З 2003 року Буткевич у Великій Британії — працює продюсером/журналістом Української Секції Всесвітньої служби BBC в Лондоні. По закінченні 18-місячного контракту залишився журналістом-фрілансером для місцевих інформаційних веб-сайтів, радіостанцій[5].

2006 року повертається до України, стає журналістом відділу міжнародної інформації ТСН, а наступного року — спеціальним кореспондентом міжнародного відділу «НІС» (телеканал «Інтер»)[5].

Активізм та правозахист

[ред. | ред. код]

«Працювати у корпораціях, де над тобою ієрархія — цікаво, але мені ближчі мережі, які складаються з невеличких мобільних груп».[2]

Після BBC Буткевич на деякий час залишився в Брайтоні, де навчався в Університеті Сассексу та залучався до анархістського й антиглобалістського середовища[4][2].

У 2008 році[7] Максим Буткевич став співзасновником і співкоординатором неурядової ініціативи «Без кордонів» ГО «Центр „Соціальна дія“», що моніторить ситуацію з правами людини в Центральній Азії та інших регіонах, право на притулок та права біженців в Україні, протидію ксенофобії та расизму[8].

У проєкті «Без кордонів» Максим займався захистом біженців, переселенців і осіб без громадянства, досліджував мову ворожнечі[2].

У 2009—2012 рр. брав участь у роботі Школи професійної журналістики «Нова Україна» (поряд з І. Бекешкіною, Є. Бистрицьким, О. Богуцьким, І. Бураковським, В. В'ятровичем, О. Герасим'юк, Д. Гнапом, Д. Добродомовим, О. Духніч, Т. Качкою, С. Квітом, В. Кіпіані, М. Княжицьким, М. Козюброю, І. Коліушком, В. Куйбідою, А. Куликовим, С. Лещенком, М. Мариновичем, О. Мартиненком, Ю. Мостовою, В. Паніотто, М. Поповичем, І. Семиволосом, В. Сюмар, В. Фесенком, О. Шалайським та ін.)[4] Одночасно проводив тренінги, читав публічні лекції в Києво-Могилянській академії[9][7].

Протягом декількох років працював спеціалістом зі зв'язків з громадськістю в Управлінні Верховного Комісара ООН у справах біженців у регіоні Україна — Молдова — Білорусь[10][7]. Був радником Офісу УВКБ ООН[11][9].

2012 року разом з Тетяною Печончик та Мариною Говорухіною заснував громадську організацію «Центр інформації про права людини» (Центр прав людини ZMINA)[12][13].

Під час акції на підтримку кримських політв'язнів на фестивалі «Docudays» у 2017 році

2013-го став співзасновником «Громадського Радіо», де працював журналістом і ведучим два роки[10]; під час протестів на Майдані відзначився у громадських правозахисних протестних ініціативах[14][15].

З березня 2014 Буткевич залучений як координатор до «Ресурсного центру допомоги вимушеним переселенцям» — спільного проєкту громадських ініціатив, які опікуються допомогою внутрішньо переміщеним особам, і Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Метою ініціативи була допомога переселенцям з Криму і Донбасу: пов'язувати тих, хто надає житло, і тих, хто його потребує[16], надавати їжу, одяг, ліки, консультації[9].

Також він став активним учасником Комітету солідарності з заручниками Кремля, активно боровся за визволення українських політв'язнів, зокрема Геннадія Афанасьєва, Олега Сенцова, Олександра Кольченка[9].

Був членом Громадської ради при МВС (2008—2010), членом Національного комітету Amnesty International Ukraine (2007—2008), учасником / тренером Національної освітньої програми «Розуміємо права людини»[8]. До того ж модерував покази та події Docudays UA, консультував Альянс громадського здоров'я (Україна)[14].

Війна

[ред. | ред. код]

На початку широкомасштабного вторгнення Росії Буткевич став до лав захисників України. Він розмістив допис на Фейсбуці такого змісту:

«На жаль, мушу поставити свою діяльність із допомоги біженцям, гуманітарну і правозахисну активність на паузу. Думаю, зі світлини можна зрозуміти, чому […] Бувають часи, коли треба бути готовим захищати те, що важливе — я твердо вірю в це. А решта — після перемоги».[17]

Службу проходив у 210-му спеціальному окремому батальйоні «Берлінго», брав участь у звільненні Київщини[18].

Приблизно 21-24 червня 2022 року[10] командир взводу[6] Буткевич з іншими військовослужбовцями ЗСУ потрапив у полон в районі захоплених росіянами пунктів Золоте і Гірське Луганської області. Російські пропагандисти опублікували відео допиту[19]. Згодом Міноборони РФ підтвердило, що Буткевич є військовополоненим і станом на 9 серпня знаходиться на території окупованої Луганщини[20].

Учасники 20-го фестивалю Docudays UA (червень 2023) закликають звільнити Максима Буткевича

Його звільненням займалися Об'єднаний центр із пошуку та звільнення полонених та друзі-правозахисники[15][10], він був включений до списків на обмін[21].

10 березня 2023 Слідчий комітет Росії заявив, що «верховні суди» ЛДНР засудили Буткевича до 13 років позбавлення волі в колонії суворого режиму за фейковим обвинуваченням у «жорстокому поводженні з мирним населенням та військовополоненими, застосуванні заборонених методів у збройному конфлікті, а також у замаху на вбивство двох осіб та навмисне пошкодження чужого майна загальнонебезпечним способом»[22][23]. Оприлюднене також відео з його «визнавальними свідченнями»[24].

Є ознаки, що вказують на катування Буткевича в СІЗО тимчасово окупованого Луганська[25].

22 серпня 2023 року Перший апеляційний суд загальної юрисдикції у Москві залишив чинними 13 років ув'язнення, але фактичний строк перебування під вартою зменшив на сім місяців. Захист розраховує на обмін. Сам Максим Буткевич був присутній на засіданні через відеозв'язок та в останньому слові висловив подяку всім, хто його підтримує[26][23].

Після апеляції Буткевича перевели до місця відбування покарання — колонії у Красному Лучі Луганської області[25][27].

18 жовтня 2024 року через батька Буткевича було поширено інформацію, що Максима Буткевича повернули з російського полону[28].

У своєму першому після звільнення інтерв'ю Громадському радіо Буткевич повідомив, що на другий день після потрапляння в полон йому завдали травми руки. Він також відзначив, що умови в колонії були кращими в порівнянні з СІЗО, коли його ще вважали військовополоненим. Крім того, колишній в'язень сказав, що в полоні всіх змушували працювати і ця робота ніяк не оформлювалась[29].

Нагороди, відзнаки, підтримка

[ред. | ред. код]

Під час церемонії нагородження European Film Awards-2022 прапор з портретом Буткевича супроводжував українську команду у складі режисера Дмитра Сухолицького-Собчука та продюсерки Олександри Сорохан[34][35].

Не Берлінале-2023 представники української кіноіндустрії закликали міжнародну культурну спільноту вимагати звільнення Максима Буткевича з російського полону[36].

На відкритті 20-го ювілейного кінофестивалю Docudays UA, що проходив з 2 по 8 червня 2023 року в Києві, закликали звільнити Максима з полону[37].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Буткевич Максим — 2023.
  2. ↑ а б в г Виртосу, 2017
  3. ↑ Українському гуманітарному ліцею — 25 років. Офіційний портал Києва. 3 жовтня 2016. Процитовано 15.12.2022.
  4. ↑ а б в г Викладачі, що брали участь у роботі Школи у 2009-2012 рр. Школа професійної журналістики "НОВА УКРАЇНА". Процитовано 12.12.2022.
  5. ↑ а б в г Тренінг «Расизм та ксенофобія в українському суспільстві». Gender Zed. Процитовано 12.12.2022.
  6. ↑ а б "Наш обов’язок — витягти його з полону" — рідні і колеги про правозахисника Максима Буткевича. Суспільне Новини. 4 серпня 2022. Процитовано 13.12.2022.
  7. ↑ а б в Maksym Butkevych LinkedIn
  8. ↑ а б ТРЕНИНГ "НАЦИОНАЛЬНЫЕ МЕНЬШИНСТВА И БЕЖЕНЦЫ В УКРАИНСКИХ МЕДИА: ПРЕОДОЛЕНИЕ СТЕРЕОТИПОВ И УСИЛЕНИЯ ТОЛЕРАНТНОСТИ". kiev.vgorode.ua. Процитовано 12.12.2022.
  9. ↑ а б в г Куришко, 2022
  10. ↑ а б в г Мокрушин, Халілов
  11. ↑ https://photo.unian.ua/photo/323397-maksim-butkevich
  12. ↑ https://opendatabot.ua/c/38405259
  13. ↑ а б Полонений правозахисник Максим Буткевич отримав чеську премію “Історії несправедливості”. Центр прав людини ZMINA. 3 листопада 2022. Процитовано 13.12.2022.
  14. ↑ а б Наталя Гуменюк & Максим Буткевич. docuspace.org. Процитовано 12.12.2022.
  15. ↑ а б Засновник «Громадського радіо» Максим Буткевич потрапив у полон до росіян. Бабель. 10 липня 2022. Процитовано 12.12.2022.
  16. ↑ Дуся, 2014
  17. ↑ Правозахисник Максим Буткевич пішов захищати Україну. Детектор медіа. 6 березня 2022. Процитовано 12.12.2022.
  18. ↑ Інтерв'ю з батьками полоненого правозахисника, який пішов до ВСУ. socportal.info (укр.). 23 серпня 2022. Процитовано 20 жовтня 2024.
  19. ↑ Сдавшиеся под Горским в ЛНР украинские военные на видео Минобороны рассказали, как их бросило командование. Telegram. РИА Новости. 24 червня 2022. Процитовано 21 жовтня 2023.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) (рос.)
  20. ↑ росія визнала, що утримує у полоні правозахисника Максима Буткевича. 24 канал. 24 серпня 2022. Процитовано 12.12.2022.
  21. ↑ Полоненого правозахисника Максима Буткевича засудили до 13 років за "воєнні злочини". Зараз він у списках на обмін. Суспільне. 10 березня 2023. Процитовано 11 березня 2023.
  22. ↑ Українського правозахисника Буткевича "суд" РФ засудив до 13 років. РБК-Украина. Процитовано 28 березня 2023.
  23. ↑ а б “Ми тут не маємо жодних новин”: під час судилища в Москві Максиму Буткевичу вдалося поспілкуватись із колегами. Що він розповів ➜ ZMINA. zmina.info. 22 серпня 2023. Процитовано 20 жовтня 2023.
  24. ↑ Допросы украинских военнослужащих, причастных к преступлениям в отношении мирного населения на YouTube архів
  25. ↑ а б Без права переписки. У російському полоні зник український правозахисник Максим Буткевич. BBC News Україна. 9 листопада 2023. Процитовано 10 листопада 2023.
  26. ↑ Апеляційний суд у Москві залишив чинним “вирок” правозахиснику Максиму Буткевичу, якого в полоні засудили до 13 років колонії ➜ ZMINA. zmina.info. 22 серпня 2023. Процитовано 20 жовтня 2023.
  27. ↑ Український правозахисник Буткевич після “вироку” окупантів перебуває в колонії на Луганщині. Українська правда. 5 грудня 2023. Процитовано 5 грудня 2023.
  28. ↑ Україна повернула з полону військового та правозахисника Максима Буткевича. Українська правда (укр.). 18 жовтня 2024. Процитовано 18 жовтня 2024.
  29. ↑ Громадське радіо (24 жовтня 2024), Росія перетворює міжнародне гуманітарне право на посміховисько — Максим Буткевич, процитовано 24 жовтня 2024
  30. ↑ Center for Civil Liberties. Nobel Lecture. the Nobel Prize organisation. 10 грудня 2022. Процитовано 12.12.2022.
  31. ↑ Senator Ben Cardin Presented with the 2023 Anne Frank Award for Human Dignity and Tolerance. netherlandsandyou.nl. 19-10-2023. Процитовано 20 жовтня 2023.
  32. ↑ Максим Буткевич, який перебуває у полоні РФ, став лауреатом Національної правозахисної премії. Українська Гельсінська спілка з прав людини. 11 грудня 2023. Процитовано 13 вересня 2024.
  33. ↑ Сила у сміливості. Українська правда оголошує переможців щорічної премії. Українська правда. Життя (укр.). 19 грудня 2024. Процитовано 19 грудня 2024.
  34. ↑ Jesús Silva VILAS (2023). European Film Awards 2022. Dmytro Sukholytkyy-Sobchuk – Director of Pamfir (Interview) (англ.). «Cineuropa». Процитовано 11 серпня 2023.
  35. ↑  Eurimages Co-Production Award 2022 – Producers of Ukraine (European Film Academy, 14 грудня 2022) на YouTube
  36. ↑ На Берлінале закликали звільнити Максима Буткевича з російського полону. Українська правда _Життя. 23 лютого 2023. Процитовано 23 лютого 2023.
  37. ↑ На відкритті фестивалю Docudays UA закликали звільнити з полону правозахисника Максима Буткевича. Громадське радіо. 2 червня 2023. Процитовано 2 червня 2023.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Буткевич Максим Олександрович
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Буткевич_Максим_Олександрович&oldid=44188749