Бутон троянди (яйце Фаберже)
| Яйце Фаберже «Бутон троянди» | |
|---|---|
 | |
| Рік | 1895 |
| Замовник | Микола II |
| Перший власник | Олександра Федорівна Романова |
| Теперішній власник | |
| Країна |  Росія |
| Особа чи установа | Фонд Віктора Вексельберга «Зв'язок часів», Москва |
| Рік придбання | 2004 |
| Дизайн та матеріали | |
| Майстер | Михайло Перхін |
| Матеріали | золото, емаль, оксамит, діаманти, рубіни |
| Висота | 7,4 см |
| Сюрприз | |
| Бутон троянди | |
Імператорське великоднє яйце «Бутон троянди» — ювелірний виріб фірми Карла Фаберже, виготовлений на замовлення російського імператора Миколи II у 1895 році. Став першим великоднім подарунком Миколи II дружині, Олександрі Федорівні.[1]
Яйце «Бутон троянди» виконане в неокласичному стилі у вигляді бонбоньєрки та оздоблене характерними для XVIII століття символами кохання (червоний колір, діаманти, стріли, троянди тощо).
Основа яйця покрита прозорою темно-червоною емаллю по гільйошованій поверхні. Смужки із діамантів розділяють його на вісім сегментів. Кожен сегмент у верхній частині прикрашений лавровим вінком із зеленого золота, пов'язаним стрічками із червоного золота і діамантів. Сегменти у нижній частині прикрашені лавровими гірляндами та стрілами Амура, спрямованими догори. На верхньому кінці яйця укріплений великий плоский діамант, під яким розміщений мініатюрний портрет Миколи II; на нижньому кінці яйця під плоским діамантом — дата «1895». Верхня частина яйця відкривається на шарнірі.[1]
.jpeg)
Всередині яйця зберігається бутон троянди з пелюстками, які можуть відкриватися. Пелюстки вкриті жовтою емаллю, чашечка — зеленою емаллю.[1] Ще два сюрпризи, які наразі загублені, містились всередині бутону: золота корона, інкрустована діамантами і рубінами, та рубінова підвіска.[2]
Після смерті російського царя Олександра III, його син Микола одружився з принцесою Гессен-Дармштадтською, Алексіс, яка після сходження на престол чоловіка стала російською імператрицею Олександрою Федорівною[3]. Перше подароване Миколою своїй дружині, великоднє яйце «Бутон троянди» мало їй нагадати про троянди, що пишно квітли на її батьківщині, за якою вона сумувала вже перебуваючи в Росії, а також про розарій «Rosenhöhe» в її рідному місті Дармштадті, який був закладений 1810 році великою герцогинею гессенською Вільгельміною[1]. Відомою жовтою трояндою в 1895 році була жовта Китайська чайна троянда, яка була привезена до Європи з Китаю в 1824 році; вона повторно розцвітала восени і була головним елементом помірних садів, на відміну від Санкт-Петербургу, де клімат був суворішим[4]. Жовті троянди високо цінувались у рідній для імператриці Німеччині.
В рахунку Фаберже щодо яйця «Бутон троянди» зазначено: «31 березня. Покрите червоною емаллю яйце з короною. Санкт-Петербург, 9 травня 1895». 3250 руб.»[1].
У 1917 році яйце було конфісковано Тимчасовим урядом, а близько 1927 року продане через організацію «Антикваріат» Еммануелю Сноуману з лондонської галереї Wartski[2]. У 1930-х його власником був Чарлз Парсонс, але пізніше воно було загублено на кілька десятиліть[5]. Ходили чутки, що воно було пошкоджене під час подружньої сварки. Завдяки цим пошкодженням Малькольму Форбсу вдалося ідентифікувати яйце, коли він отримав його в лондонській галереї Fine Art Society в 1985 році. У 2004 році воно було продано у складі колекції Форбса російському олігарху Віктору Вексельбергу. Вексельберг придбав дев'ять імператорських яєць Фаберже з колекції приблизно за 100 мільйонів доларів[6].
- ↑ а б в г д The Rosebud Egg, Chapter 4. Faberge: Treasures of Imperial Russia. The Link of Times Foundation. 2005. Архів оригіналу за 19 липня 2013. Процитовано 5 лютого 2013.
- ↑ а б 1895 Rosebud Egg [Архівовано 5 листопада 2011 у Wayback Machine.] (англ.)
- ↑ The Bay Tree Egg, Chapter 9. Faberge: Treasures of Imperial Russia. The Link of Times Foundation. 2005. Архів оригіналу за 19 липня 2013. Процитовано 5 лютого 2013.
- ↑ Henry Curtis, Beauties of the Rose (1850-1853) [Архівовано 8 лютого 2012 у Wayback Machine.].
- ↑ Пасхальное яйцо «Бутон розы». Культурно-исторический фонд «Связь времён». Архів оригіналу за 5 серпня 2013. Процитовано 2012-14-05. [Архівовано 2013-08-05 у Wayback Machine.]
- ↑ Economides, Michael (23 березня 2006). Energy Security from Russia. Energy Tribune. Архів оригіналу за 9 грудня 2007. Процитовано 2012-14-05.