Бєляєв Володимир Ілліч

Бєляєв Володимир Ілліч
Бєляєв Володимир Ілліч
Народився	28 липня 1910; Шостка, Глухівський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія
Помер	26 травня 2001 (90 років); Москва, Росія
Поховання	Троєкуровське кладовище
Діяльність	інженер
Нагороди	;
	; ; ;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бєляєв.

Володимир Ілліч Бєляєв (28.07.1910 — 26.05.2001) — інженер, організатор виробництва пороху, лауреат державних премій.

Біографія

Народився 28 липня 1910 року в Шостці в родині робітника Михайлівського порохового заводу. Після навчання в школі фабрично-заводського учнівства при заводі № 9 ВРНГ (1925—1928) працював майстром на тому ж заводі.

У 1930—1934 роках студент Казанського хіміко-технологічного інституту ім. С. М. Кірова. За розподілом направлений на Котовський завод пластмас (завод № 204 Наркомату важкої промисловості), працював начальником зміни. У 1935—1936 роках служив у РСЧА.

У 1936 році повернувся до Шостки на завод № 9 Наркомату боєприпасів, де незабаром був призначений начальником виробництва нітроклітковини. У серпні 1941 року брав участь в евакуації заводу. У 1941—1943 роках начальник цеху з виробництва піроксиліну на комбінаті № 392 Наркомату боєприпасів у м. Кемерово, з 1943 року головний інженер. Після війни разом із директором Гречищевим керував організацією виробництва цивільної продукції.

Із 1950 року директор заводу ім. С. М. Кірова (завод № 98 Міністерства сільгоспмашинобудування СРСР), де було організовано виробництво нітроклітковини і спільно з вченими Казані налагоджений випуск сферичних порохів.

Із 1951 року заступник міністра сільськогосподарського машинобудування (в це відомство входила тоді порохова промисловість). У 1952 році голова Державної комісії, що визначила вибір майданчика під будівництво комбінату порохів і вибухових речовин в Бійську.

Із 1957 року заступник голови Татарського раднаргоспу, курирував роботу оборонної та хімічної промисловості, сільського господарства.

У квітні 1959 року призначений головним інженером 3-го Головного управління Держкомітету з оборонної техніки СРСР, а в 1965 році — головним інженером 3-го ГУ Міністерства оборонної промисловості.

Із 1967 року начальник 3-го ГУ Міністерства оборонної промисловості, а з 1968 по 1976 рік — начальник 3-го ГУ Міністерства машинобудування (виробництво пороху).

Із 1977 року персональний пенсіонер союзного значення.

Член Спілки художників РРФСР (1970), автор понад 50 картин.

Помер 26 травня 2001 року. Похований на Троєкуровському кладовищі (ділянка № 4, могила № 426).

Нагороди

Сталінська премія (1950) — за розробку конструкції, освоєння і впровадження у виробництво пересувних механізованих зерносушарок ЗСП-1 і ЗСП-2 «Кузбас».

Державна премія СРСР (1967) — за розробку технології спеціальних матеріалів.

Заслужений хімік Російської Федерації (06.05.1993)

Нагороджений орденами Леніна (21.08.68), Червоного Прапора (16.10.45), Трудового Червоного Прапора (12.02.51), Жовтневої революції (11.10.76); медалями «За перемогу над Німеччиною», «За трудову доблесть» (1945), «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні», «За перемогу над Японією», «Ветеран праці» (1977).

Джерела

Л. И. Забелин «Из истории отечественной пороховой промышленности», — Краткие биографические очерки. М.: 1999 г. с.7-15.
В. Васильев «Владимир Ильич Беляев» Выставка произведений. Каталог. Управление культуры Мособлисполкома. МОСХ РСФСР, с.5-10.
http://museum.shostka.org/publ/historical_works/vladimir_ilich_belyaev/4-1-0-60(рос.)