Бівер (озеро)
| Бівер | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| 70°47′00″ пд. ш. 68°18′00″ сх. д. / 70.783305555556° пд. ш. 68.3° сх. д. | ||||
| Розташування | ||||
| Країна | ||||
| Регіон |
Територія Антарктичного договоруd  | |||
| Геологічні дані | ||||
| Тип |
Epishelf laked | |||
| Розміри | ||||
| Площа поверхні |
110 км² | |||
| Висота |
0 м | |||
| Довжина |
11 км | |||
| Ширина |
8 км | |||
| Вода | ||||
| Басейн | ||||
| Інше | ||||
| Geonames |
6622726 | |||
[[Файл:|296px|Бівер (озеро). Карта розташування: Земля|class=notpageimage]]  Бівер (озеро) (Земля) | ||||
| ||||
|
| ||||
Озеро Бівер — епішельфове озеро[pl], розташоване у Східній Антарктиді, найбільше з озер цього типу[1].
Озеро має пласку ділянку льоду, що межує з нерівною поверхнею південної частини шельфового льодовика Еймері. Озеро було відкрито в 1956 році членами австралійської антарктичної експедиції; Австралійці інтенсивно використовували його як посадковий майданчик для літака De Havilland Canada DHC-2 Beaver[2][3], від чого походить назва озера.
Озеро розташоване на Землі Мак-Робертсона в Оазі Еймері[pl], вільній від льоду території континенту на стику льодовика Ламберта і шельфового льодовика Еймер[4].
Вже в 1958 році австралійські дослідники помітили, що озеро Бівер зазнає припливи та відпливи, хоча знаходиться за 250 км від Південного океану. Озеро має гідравлічне сполучення з океаном[3]: прісна вода озера розташована над глибинною морською водою, а шельфовий льод є бар'єром, що перешкоджає її стіканню. Озеро Бівер — оліготрофне озеро, але є і живі організми, в тому числі Boeckella poppei, яка крім оази Еймері ніде не зустрічається у Східній Антарктиці[1].
Живеться водою, що витікає з невеликого, але глибокого озера Радок, розташованого в одній оазі. У минулому потік води був інтенсивним, про що свідчить глибока ущелина, висічена нею з крутими стінами — ущелина Пагодрома[3].
В 1957 році австралійці створили літню станцію на рівному льоду південної частини озера. Поверхня льоду використовувалася як летовище як дослідниками з Австралії, так і Радянського Союзу, які почали досліджувати гори Принс-Чарльза в 1970-х роках. В 1982 році радянські полярники заснували літню полярну станцію Союз на півострові Джетті[en][3]. З січня 1995 року на західному березі озера є австралійська літня станція, який може приймати до 10 осіб влітку з листопада по лютий[5]. Поруч була встановлена контрольна станція GPS[6].
- ↑ а б в J. Laybourn-Parry, D.A. Pearce. The biodiversity and ecology of Antarctic lakes: models for evolution. „Philosophical Transactions of the Royal Society B”, 2007-05-21 [] Помилка: {{Lang}}: немає тексту (допомога). [dostęp 2014-09-09].
- ↑ а б U.S. Geological Survey Geographic Names Information System: Beaver Lake
- ↑ а б в г д The Beaver Lake Region. Australian Antarctic Division. 7 серпня 2002. Процитовано 9 вересня 2014.
- ↑ а б The Amery Oasis, Northern Prince Charles Mountains. Australian Antarctic Division. 2 серпня 2002. Процитовано 9 вересня 2014.
- ↑ а б Australia – 2013/2014 Annual Information. Antarctic Treaty Electronic Information Exchange System. Процитовано 9 вересня 2014.
- ↑ а б Success at Beaver Lake. Australian Antarctic Division. 29 січня 2002. Процитовано 9 вересня 2014.
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |