Бікін (річка)
 | Ця стаття є сирим перекладом з іншої мови. Можливо, вона створена за допомогою машинного перекладу або перекладачем, який недостатньо володіє обома мовами. |
| Бікін | |
|---|---|
 | |
| 46°51′07″ пн. ш. 134°02′12″ сх. д. / 46.851944444444° пн. ш. 134.03666666667° сх. д. | |
| Витік | |
| • координати | 47°00′09″ пн. ш. 137°01′00″ сх. д. / 47.0025° пн. ш. 137.01666666667° сх. д. |
| Гирло | Уссурі |
| • координати | 46°51′07″ пн. ш. 134°02′12″ сх. д. / 46.851917° пн. ш. 134.036776° сх. д. |
| Басейн | басейн Амуру |
| Країни: |  Росія |
| Регіон | Приморський край |
| Довжина | 560 км |
| Площа басейну: | 22 300 км² |
| Середньорічний стік | 246 м³/с |
| Притоки: | Алчанd, Контроводd і Велика Сахалінкаd |
 | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Бікін (рос. Бики́н) — річка на Далекому Сході Росії в Приморському і Хабаровському краях, права притока Уссурі.
Бере початок на північних схилах хребта Кам'яного в центральній частині Сіхоте-Аліню. У верхів'ях тече в північному напрямку, після впадання річки Лівий Бікін повертає на схід, після впадання річки Малий Бікін тече в південному напрямку, до впадання річки Зеви змінює напрямок на західний, після впадання річки Сахалінки тече на північний захід. За 20 кілометрів від гирла стоїть місто Бікін. Біля села Василівка впадає в річку Уссурі справа, на 214 км від її гирла.
Найбільша притока — річка Алчан, що впадає у Бікін за 52 км від гирла.
Довжина річки — 560 км, площа басейну — 22,3 тис. км², загальне падіння річки — 1334 м, середній ухил — 2,4 ‰.
Долина річки Бікін у 2018 році занесена до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО[1].
Історично береги Бікіну були заселені удегейцями. «Бікін» удегейською означає «річка, що тече між гір, багата рибою, а прибережні гори — звіром». Є й інша версія — «Бікін — це старший брат, а численні притоки — це сестри». У середній течії річки розташоване національне село Красний Яр, населене представниками цієї народності.
|
Світова спадщина ЮНЕСКО, об'єкт №766 (англ.) |
У нижній і середній частинах долини річки — великі торф'яні болота з модринниками — «мари», які є місцем гніздування чорного журавля (20-26 пар). У цьому ж районі гніздяться: японський журавель, чернодзьобий лелека, чорний лелека, крех китайський (25 пар) і мандаринка. Крім того по берегах річки зустрічаються унікальні і рідкісні тварини, такі як ендемік далекосхідний пугач, амурський тигр, раніше зустрічався далекосхідний леопард. Флора басейну річки також включає в себе безліч унікальних видів, такі як женьшень, елеутерокок, аралія, евріала страхітлива, бразенія і інші.
У верхів'ях водиться харіус та ленок, у протоках — сазан, минь та щука, ближче до гирла — таймень та сом. Кета піднімається майже до самих витоків[2].
Лісова ділянка в нижній течії Бікіну площею понад 4 тис. км² є найбільшим у світі недоторканим масивом кедрово-широколистяних лісів і єдиним природним коридором, по якому відбувається дотик російської та китайської популяцій амурського тигра[3]. Цей лісовий масив в 1993 році був оголошений територією традиційного природокористування, а в червні 2009 року переданий в оренду громаді корінних нечисленних народів (удегейців) для заготівлі кедрового горіха. Також, в складі природного об'єкта «Долина річки Бикин» 19 листопада 2010 року він був внесений до попереднього списку Всесвітньої природної спадщини ЮНЕСКО[4]. Незважаючи на це в травні 2011 року управління лісового господарства Приморського краю передало вказаний лісовий масив в оренду лісопромислової компанії ЗАТ «Ліс експорт» для вирубки лісу, використовуваного при виробництві паркету. Це рішення викликало критику з боку природоохоронних організацій[5] і пізніше було скасоване[6]. У 2018 році долина річки Бікін була включена до списку Всесвітньої спадщини під номером 766.
Річка вважається складною для сплаву через велику кількість заломів. Сплав зазвичай починається з верхів'їв річки Зева, куди можна дістатися по автодорозі через село Світла Тернейского району Приморського краю. Витрата води в Бікіні дозволяє починати сплав від гирла річки Ада, але цей маршрут практично не використовується через складність закидання і глухих заломів, серед яких особливо виділяється залом в районі гирла річки Плотникова. Тут річка практично пропадає, розтікаючись по заплавному лісі невеликими струмками, зникає в завалах і буреломі. Навіть у середній течії Бікін, стаючи великою повноводною річкою, місцями перетворюється в мережу невеликих завалених топляком і колодами проток.
- ↑ Central Sikhote-Alin — UNESCO World Heritage Centre. Архів оригіналу за 8 липня 2018. Процитовано 11 червня 2020.
- ↑ Literatur. Medienlenkung in der DDR. Köln: Böhlau Verlag. 30 червня 2013. с. 453—486. ISBN 978-3-412-21055-7.
- ↑ От редакции: Тигры на паркете. // Ведомости, 09.06.2011, № 104 (2870). Архів оригіналу за 2 листопада 2011. Процитовано 2011-6-9.
- ↑ WWF обеспокоен передачей в аренду ценного леса в зоне обитания амурского тигра. // fedpress.ru. Архів оригіналу за 3 грудня 2021. Процитовано 2011-6-9.
- ↑ Бикин: в список Всемирного природного наследия ЮНЕСКО или в аренду лесозаготовителям?. // wwf.ru. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 2011-6-9. [Архівовано 2014-07-14 у Wayback Machine.]
- ↑ Бикин в безопасности. Но надолго ли?. Архів оригіналу за 19 вересня 2011. Процитовано 27 вересня 2011. [Архівовано 2011-09-19 у Wayback Machine.]
- Арсеньев В. К. В дебрях Уссурийского края. — М. : Московский рабочий, 1956. — 487 с. — 100000 прим.
- Бикин // Большая российская энциклопедия : [в 36 т.] / председ. ред. кол. Ю. С. Осипов, отв. ред. С. Л. Кравец. — М. : Науч. изд-во «БРЭ», 2005. — Т. 3. «Банкетная кампания» 1904 — Большой Иргиз. — С. 473. — ISBN 5-85270-331-1. (рос.)
- Бикин (река в Приморском и Хабаровском кр.) // Велика Радянська Енциклопедія : [В 30 т.] / Гл. ред. А. М. Прохоров. - 3-е изд. - М.: Радянська енциклопедія, 1969-1978.
- Бикин // Словник сучасних географічних назв / Рус. геогр. т-во. Моск. центр; За заг. ред. акад. В. М. Котлякова. Інститут географії РАН. — Єкатеринбург: У-Факторія, 2006.
- Верхній Бікин. XX-е століття. осколки історії [Архівовано 12 листопада 2012 у Wayback Machine.]
- Прімпогода: Річка Бікин [Архівовано 16 липня 2020 у Wayback Machine.]