Білий Владислав Сергійович
| Владислав Білий Владислав Сергійович Білий | ||
|---|---|---|
 Старший солдат | ||
 | ||
| Загальна інформація | ||
| Народження | 5 серпня 1993 Сімферопольський район, АР Крим | |
| Смерть | 29 липня 2022 (28 років) смт. Оленівка, Донецька область (Невідомо (можливо, вибух у будівлі або артобстріл)) | |
| Громадянство |  Україна | |
| Національність | українець | |
| Alma Mater | Таврійський Національний Університет, Острозька академія | |
| Псевдо | «Хоуп» | |
| Військова служба | ||
| Роки служби | 2015—2022 | |
| Приналежність | Україна | |
| Вид ЗС |  МВС | |
| Рід військ |  Національна гвардія | |
| Формування | ||
| Війни / битви | ||
| Нагороди та відзнаки | ||
| ||
Владисла́в Сергі́йович Бі́лий (5 серпня 1993, Сімферопольський район — 29 липня 2022, смт. Оленівка, Донецька область) — український військовик, військовослужбовець Окремого загону спеціального призначення НГУ «Азов» НГУ. Загинув в полоні внаслідок теракту здійсненого у ніч з 28 на 29 липня 2022 року російськими окупаційними військами на території колишньої Волноваської виправної колонії № 120.
З п'яти років виховувала тільки мати. Навчався в Гімназії № 1. Навчався на історичному факультеті Таврійського Національного Університету імені Вернадського. На першому курсі університету почав відвідувати домашні матчі локального футбольного клубу «Таврія». У 2014 році Владислав разом з ультрасом «Таврії» почав виходити на мирні акції у знак підтримки територіальної цілісності України, але через небезпеку покинув рідний Крим. Незабаром почав навчатися у Національному університеті «Острозька академія» на журналістиці. З 2015 року військовослужбовець Окремого загону спеціального призначення НГУ «Азов» НГУ. Брав участь в АТО на Донбасі.
Одружився в місті Маріуполь, яке стало його другою домівкою.
Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня[1][2].
Після боїв за Маріуполь і героїчної оборони на Азовсталі потрапив у колишнью Волноваську виправну колонії № 120, що знаходиться біля селища Оленівка, що за 20 кілометрів від Донецьку. Загинув в результаті терористичних акту російських сил[3]. Прах Героя поховали у колумбарну стіну Лук'янівського кладовища заповідника, на стінах почесних поховань. Це зробили задля того, аби виконати ще один заповіт азовця — у випадку загибелі, він просив розвіяти його прах в Криму над Чорним морем[4]. Залишилася дружина Ольга, яка пішла працювати в патронатну службу Азову[4].
|
Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |