Перейти до вмісту

Білий кінь Шептало

Додати посилання
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Білий кінь Шептало
Жанроповідання
АвторДрозд Володимир Григорович
Написано1965
Опубліковано1967

Білий кінь Шептало — одне з ранніх оповідань Володимира Дрозда, написане у 1965 р.[1].

Твір написаний в метафоричній манері[2] та має філософський підтекст[3].

З 2002 р. оповідання включене до вивчення у курсі «Української літератури» у 8 класі загальноосвітніх навчальних закладів[4].

Проблематика твору

[ред. | ред. код]

Оповідання «Білий кінь Шептало» уособлює дилему між власною гідністю і потребою вижити[2]. В основі твору — проблема людини, протиставлення особистості і натовпу, дійсності і мрії, свободи і неволі[5]. В образі головного героя твору втілено образ інтелігента-самітника, чутливої, творчої натури, яка свідомо протиставляє себе сірій безликій масі[6][2].

Крізь призму сприйняття гордого білого коня Шептала, якого обставини змушують прикидатися сірим — таким, як інші, автор піднімає проблему уніфікації людини, нівеляції, роздвоєння та пристосуванства, неможливості самореалізації людини в тоталітарному суспільстві[2]. Оповідання в алегоричній формі передає стан людини в радянському суспільстві часів застою та пропонує читачам віднайти власну позицію та шлях вирішення проблеми внутрішнього роздвоєння[1].

Головною ідеєю твору є осуд пристосуванства та свідомої відмови від мрії, що призводить до краху індивідуальності[3].

Образ головного героя

[ред. | ред. код]

Герой твору — Білий кінь Шептало. Його ім'я, як і усі антропоніми у прозі В.Дрозда, мають семантичне наповнення, розкриваючи особливості характеру[6]. На думку дослідниці Наталії Манюх, етимологія імені «Шептало», що виводиться від слів шепотіти, говорити в півголосу, замовчувати, має глибокі смислові відтінки: людина не може висловити свої думки та переконання, а її свобода обмежена невидимим табу[6]. Такий прийом значно увиразнює авторську позицію, створює простір для активної читацької уяви[7].

Алегоричність образу коня Шептала розкривається і через його колір: він уособлює яскраву людську особистість, яка під впливом повсякденного життя втрачає свою індивідуальність, втрачає кращі риси свого характеру, пристосовується, починає діяти «як усі»[3]. Щасливим Білий кінь Шептало відчув себе лише тоді, коли ненадовго вирвався з неволі. Проте він добровільно повернувся у неволю до конюха Степана, вирішивши, що краще бути покірним і слухняним під захистом сильнішого, надавати перевагу реальності, а не мрії[3].

Оцінки твору

[ред. | ред. код]

На думку дослідниці Людмили Тарнашинської, "вся цінність цього метафоричного оповідання, що уособлює дилему між власною гідністю і потребою вижити (а також роль письменницької прозірливості), в тому, що воно — над часами й ідеологіями, оскільки жодною мірою не втратило своєї актуальності: суспільство завжди насторожено (а то й вороже) ставиться до тих, хто чимось відрізняється з-поміж інших, хто бунтує й обстоює свою винятковість, а відтак нав'язує свій набір соціальних масок, прийнятних для «загального користування»[2].

Публікації твору

[ред. | ред. код]

Новела «Білий кінь Шептало» була вперше опублікована у журналі «Жовтень» у 1967 р.(Вип. 1, с. 69-75)[2].

У 1969 р. новела увійшла до збірки оповідань «Білий кінь Шептало» (Видавництво Радянський письменник), в якій також були опубліковані оповідання письменника «Смерть пророка», «Фашизм», «Сонце», «Совість», «Небо», «Сюжет для повісті», «Мерин», «Малюнки дитинства»[2]. У 1981 р. оповідання було опубліковане у збірці оповідань автора «Три чарівні перлини» (Видавництво Дніпро)[2].

У 1994 р. оповідання було включене до тритомної хрестоматії української літератури та літературної критики ХХ століття «Українське слово» (Видавництво Рось)[2][8][9], у 2001 — до другого видання хрестоматії[2][10], у 2003 — до третього[2][11]

У 2000 р. оповідання було видане у збірці творів українських письменників ХХ століття «Три зозулі з поклоном» (Видавництво Український письменник)[2][12]. Як самостійний твір «Білий кінь Шептало» був опублікований у журналі «Літературний Чернігів» у 2006 р., разом із останнім твором В. Дрозда — віршем «Білий кінь у лузі» (на прохання удови письменника Ірини Жиленко)[2][13]. У 2008 р. оповідання увійшло до збірки творів автора «Ирій», виданої видавництвом Фоліо[2][14]

Після введення твору у 2002 р. у шкільну програму з української літератури для 8 класу його текст постійно вміщується до підручників та хрестоматій для учнів загальноосвітніх навчальних закладів.

Продовження твору

[ред. | ред. код]

Продовженням твору «Білий кінь Шептало» є оповідання «Кінь Шептало на молочарні», написане у 1967 р.[1] і надруковане в журналі «Київ» у 1986 році та у збірці «Подих чудесного» у 1988 р.[2]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Авраменко, Олександр (2021). Українська література: підр. для 8 класу закладів загальної середньої освіти. Київ: Грамота. с. 163—172. ISBN 978-966-349-864-5.
  2. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с Тарнашинська, Л. Б. (2013). Володимир Дрозд: «Письменник — лише уста народу»: біобібліогр. нарис / М-во культури України, Нац. парлам. б-ка України ; авт. нарису  ; упоряд. Г. В. Волянська, Т. М. Заморіна ; наук. ред. І. О. Негрейчук. — Київ: Нац. парлам. б-ка України, 2013. — 175 с. — (Шістдесятництво: профілі на тлі покоління ; вип. 15). Київ: Національна парламентська бібліотека України.
  3. ↑ а б в г https://osvita.ua/school/hrestomatiya/8class/88388/
  4. ↑ Жулинський, Микола, ред. (2004). Українська література : хрестоматія нововвед. творів за прогр. 2002 р. У 3 ч. Ч. 2 (7–8 кл.). Київ: Генеза. с. 420—428. ISBN 966-504-370-6.
  5. ↑ Мовчан, Р.В.; Івасюк, О.М; Кавун, Л. І; Неживий, О. І. Українська література, 5-9 класи. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів (PDF). с. 58.
  6. ↑ а б в Манюх, Н.Б. (2008). Поетика характеротворення у прозі В.Дрозда : автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.01 / Н.Б. Манюх ; Прикарпат. нац. ун-т ім. В.Стефаника. — Івано-Франківськ, 2008. — 19 с. — укp. Івано-Франківськ.
  7. ↑ https://litgazeta.com.ua/articles/rozip-yatyj-mizh-dvoh-epoh-4/#google_vignette
  8. ↑ https://library-service.com.ua:8443/kvdbuy/DocumentDescription;jsessionid=B76CC7AA7AB8C15826D9B12FE4F3D21D?docid=KvDBUY.BibRecord.201328
  9. ↑ Яременко, В.; Федоренко, Є., ред. (1994). Українське слово : хрестоматія укр. л-ри та літ. критики ХХ ст. : (у трьох кн.). - Кн. 3. Київ: Рось. с. 513—522. ISBN 5-7707-4895-8.
  10. ↑ Українське слово : хрестоматія укр. л-ри та літ. критики ХХ ст. В 4 кн. Кн. 4. Культурно-історична епоха модернізму. Пізній модернізм (1961–1991). Постмодерна література дев’яностих років. Київ. 2001. с. 167—176. ISBN 966-7173-03-8.
  11. ↑ Українське слово : хрестоматія укр. л-ри та літ. критики ХХ ст. В 4 кн. Кн. 4. Культурно-історична епоха модернізму. Пізній модернізм (1961–1991). Постмодерна література дев’яностих років. Київ. 2003. с. 185—194. ISBN 966-8001-04-4.
  12. ↑ Зленко, В., ред. (2000). Три зозулі з поклоном. Публіцистика. Оповідання. Новели. Київ: Український письменник. с. 131—140. ISBN 966-579-068-4.
  13. ↑ Дрозд, Володимир (2006). Білий кінь Шептало. Літературний Чернігів.№ 4(36). с. 62—71.
  14. ↑ Дрозд, Володимир (2008). ИРІЙ. Українська література. Фоліо. ISBN 978-966-03-4571-3.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Білий_кінь_Шептало