Очікує на перевірку

Біловезька угода

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Біловезькі угоди)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Угода про створення Співдружності Незалежних Держав
Типбагатостороння угодаd[1]
міжнародний договір і Денонсація
Підготовлено8 грудня 1991
Підписано8 грудня 1991
МісцеБілорусь Вискулі, Біловезька Пуща, Берестейська область, Білорусь
Чинність
Втрата чинностіГрузія 18 серпня 2009
Підписанти
Сторони
ЗберігаєтьсяБілорусь Мінськ, Мінська область, Республіка Білорусь
Мовибілоруська
російська
українська
Сайтhttp://cis.minsk.by/reestrv2/doc/1
 Текст у Вікіджерелах
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі
Запит «Угода про створення Співдружності Незалежних Держав» перенаправляє сюди; див. також Алма-Атинська декларація.

Білове́зька уго́да (Білове́зькі уго́ди), офіційно Уго́да про ство́рення Співдру́жності Незале́жних Держа́в (рос. Соглашения о создании Содружества Независимых Государств) — угода, якою констатовано припинення існування Союзу Радянських Соціалістичних Республік та створено Співдружність Незалежних Держав замість нього як правонаступника. Документ був підписаний на державній дачі під Віскулями в Біловезькій пущі поблизу міста Берестя 8 грудня 1991 року, крім тоді неіснуючої ЗСФРР, керівниками трьох із чотирьох республік, які підписали Договір про утворення СРСР 1922 року:[2]

10 грудня Верховна Рада України 295 голосами[3] з застереженнями ратифікувала[4] Угоду про створення СНД[5], проти проголосувало 10 депутатів та 7 утрималося.[3] Угода, ратифікована всіма колишніми радянськими республіками, крім Грузії, Естонії, Латвії та Литви. 21 грудня 1991 року Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Таджикистан, Туркменія та Узбекистан підписали в Алма-Ати спільно з Білоруссю, Росією та Україною Алма-Атинську декларацію про цілі та принципи СНД та Протокол до Угоди про створення СНД.

У лютому 2013 Виконавчий комітет СНД, де за правилами мала зберігатися Біловезька угода, повідомив, що має лише її копію. Восени того ж року глава Державної архівної служби Ольга Гінзбург заявила, що жодна з держав-підписанток не володіє оригіналом угоди.

Угода про створення Співдружності Незалежних Держав досі чинна в Україні,[6] хоч Україна, як вважає уряд, не є членом СНД, адже не ратифікувала Статут СНД,[7][8][9] проте залишається досі членом Зони вільної торгівлі СНД.[10]

Зміст

[ред. | ред. код]
Ксерокопія угоди

Текст Біловезьких угод містить вступ і 14 статей. Оригінальний текст англійською доступний в офіційному перекладі на сайті Ради Європи, а українською на сайті Верховної Ради України.[11]

У преамбулі сторони костантували:

Союз РСР як суб'єкт міжнародного права та геополітична реальність припиняє своє існування.

Також підтверджувалася прихильність цілям і принципам Статуту ООН та Гельсінського заключного акту.

У статті 5 задекларовано:

Сторони визнають та поважають територіальну цілісність один одного та недоторканність існуючих кордонів в рамках співдружності.

Проте стаття 10 надавала право кожній зі сторін призупинити дію угоди або окремих статей із попереднім оповіщенням учасників співдружності за рік.

Наслідки

[ред. | ред. код]
Див. також: Парад суверенітетів

Наступні громадянські війни та паперові війни в Російській Федерації

[ред. | ред. код]

Декілька субреспублік СРСР взяли ініціативу зі Співочої революції (1987—1991) у балтійських країнах та побачили в Біловезьких угодах обіцянку права на самовизначення. З липня по грудень 1990 р. відбувся «парад суверенітетів» автономних республік і автономних областей СРСР. Більшість автономних республік проголосили себе радянськими соціалістичними республіками. 20 липня 1991 року Верховна Рада Північно-Осетинської АРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет. Слідом за цим 9 серпня була прийнята Декларація про державний суверенітет Карельської АРСР, 19 серпня 1991 спроба радянського державного перевороту, 29 серпня Комі АРСР, 20 вересня Удмуртської республіки, 27 вересня Якутсько-Сахської РСР, яка згодом розпалася на Якутську АРСР і Республіку Саха, 8 жовтня — Бурятської АРСР, 11 жовтня — Башкирської АРСР, 18 жовтня — Калмицької АРСР, 22 жовтня — Марійської АРСР, 24 жовтня — Чуваської АРСР, 25 жовтня — Гірсько-Алтайського автономного округу, 12 грудня — Тувинської АРСР. 18 жовтня 1991 року Ямало-Ненецький автономний округ проголосив суверенітет. Також перейменували і підвищили статус республік: Республіка Адигея, Республіка Дагестан, Кабардино-Балкарська Республіка, Карачаєво-Черкеська Республіка, Мордовська АРСР, Республіка Хакасія.

Ці операції рідко переростали у збройні конфлікти, тому що центральний уряд Росії мав переважну військову силу, про що свідчить Чеченська Республіка Ічкерія, яка в 1994 році впала у відкриту війну, відому як Перша російсько-чеченська війна. Приклад Чечні послужив для того, щоб стримати рухи за незалежність, наприклад, у:

У подальшому при оцінці окремих положень законодавства різних суб'єктів Російської Федерації на відповідність Конституції Російської Федерації Конституційний суд Російської Федерації неодноразово заявляв про конституційно-правову неможливість і незаконність "дворівневого суверенітету" Російської Федерації її суб'єкти. Так, зокрема, слід ознайомитися з постановою від 7 червня 2000 р. № 10-П «Про справу про перевірку конституційності окремих положень Конституції Республіки Алтай і Федерального закону "Про загальні засади організації законодавчої (представницької) влади і виконавчі органи державної влади суб'єктів Російської Федерації"». На цьому справу було закрито.

Подальші конфлікти

[ред. | ред. код]

Кілька ірредентистів побачили в Біловезькій угоді обіцянку права на самовизначення. Скрізь, де можна було призначити ці «горбачовські голосування», вони були. Це спричинило низку подальших збройних громадянських конфліктів, зокрема:

Конституційна криза в Російській Федерації

[ред. | ред. код]
Докладніше: Конституційна криза у Росії 1993

На думку деяких російських політиків, однією з причин політичної кризи 1993 р. стала неодноразова відмова З'їзду народних депутатів Росії ратифікувати Біловезьку угоду[12] і виключити з тексту Конституції та законів СРСР згадку про Біловезьку угоду. Конституції РРФСР.[13][14]

Втрата оригіналу угоди

[ред. | ред. код]

Першому голові Верховної Ради Республіки Білорусь Станіславу Шушкевичу в МЗС повідомили, що оригінали угод станом на 7 лютого 2013 року зникли. Він намагався отримати оригінал, щоб допомогти в написанні мемуарів.[15]

Оцінки

[ред. | ред. код]
  • Президент США Джордж Буш-старший у своїй заяві від 25 грудня 1991 року, після того, як президент СРСР Горбачов повідомив йому телефоном про свою відставку, наголосив: «Сполучені Штати вітають та підтримують історичний вибір на користь свободи, зроблений новими державами Співдружності. <…> Попри потенційну можливість для нестабільності та хаосу, ці події явно відповідають нашим національним інтересам» (газета «Известия» за 26 грудня 1991 р.).[16]
  • В інтерв'ю Радіо Свобода з нагоди 20-ї річниці підписання Біловезької угоди Леонід Кравчук визнав, що у Біловезькій пущі він, Борис Єльцин та Станіслав Шушкевич мирно здійснили державний переворот. Кравчук висловив упевненість, що Радянський Союз зберегти було неможливо і об'єктивні процеси все одно призвели б до його краху, однак у разі некерованого розпаду могли загинути мільйони людей, оскільки центральна влада мала намір здійснити повернення до «централізованої влади з усіма обставинами, що звідси випливають» — «зрозуміло , що це суперечило вже нашій філософії, баченню процесів, що відбувалися в СРСР… Тоді перед нами постало питання: чи погодиться український народ на такий сценарій, чи це не призведе до політичного вибуху в країні, під уламками якого можуть загинути мільйони».[17]
  • Американський геополітик Збігнєв Бжезінський вважав, що «саме дії України… завадили СНД стати просто новим найменуванням більш федерального СРСР».[18]

Цікаві факти

[ред. | ред. код]
Леонід Кравчук (ліворуч), Станіслав Шушкевич (центр) та Борис Єльцин (2 праворуч) після підписання угоди про створення СНД у Біловезькій пущі
  • 11 грудня 1991 р. Комітет конституційного нагляду СРСР, після підписання Біловезьких угод, виступив із заявою, в якій йшлося, що одні республіки не вправі вирішувати питання, що стосуються прав та інтересів інших республік. Органи СРСР можуть припинити своє існування тільки «після рішення в конституційному порядку питання про долю СРСР».[19].
  • 17 грудня 1991 р. Рада Союзу Верховної Ради СРСР прийняла заяву у зв'язку з підписанням угоди та ратифікацією її Верховними Радами Росії, Білорусі та України, в якій оголосила прийняті рішення про ліквідацію загальнодержавних органів влади та управління незаконними і які не відповідають ситуації, що склалася, життєвим інтересам народів і зажадав скликання надзвичайного З'їзду народних депутатів СРСР.[20].
  • 15 березня 1996 р. Державна дума Федеральних зборів Російської Федерації прийняла Постанову № 157-II ГД «„О юридической силе для Российской Федерации — России результатов референдума СССР 17 марта 1991 года по вопросу о сохранении Союза ССР“»; пункт третій свідчив: «Підтвердити, що Угода про створення Співдружності Незалежних Держав від 8 грудня 1991 року, підписана Президентом РРФСР Б. М. Єльциним і державним секретарем РРФСР Г. Є. Бурбуліс і не затверджена З'їздом народних депутатів РРФСР — вищим органом державної влади РРФСР — не мала і не має юридичної сили в частині, що відноситься до припинення існування Союзу РСР».[21]. Реальних політичних наслідків дане рішення не мало.
  • У 1996 р. Президент Росії Борис Єльцин заявив, що шкодує про підписання ним Біловезької угоди.[22]
  • Суперечки з приводу оцінки значення Біловезької угоди і подій, що відбулися потому, тривають донині. Біловезька угода стала одним з епізодів звинувачення проти Бориса Єльцина, при спробі усунути його від посади глави держави у травні 1999 р. Спеціальна комісія Державної думи Федеральних зборів Російської Федерації встановила, що Єльцин, підписавши Біловезьку угоду, пішов на грубе порушення статей 74-76 Конституції СРСР 1977 р., Закону СРСР від 03 квітня 1990 р. «О порядке решения вопросов, связанных с выходом союзной республики из СССР», статей 4, 5, 68, 70, 71, 76 Конституції РРФСР 1978 р., статей 4, 6 Закону РРФСР від 24 квітня 1991 року «О Президенте РСФСР», і скоїв зазначені дії всупереч волі народів РРФСР про необхідність збереження СРСР, висловленої під час всенародного голосування (референдуму), що відбувся 17 березня 1991 р. Також комісія прийшла до висновку, що, будучи Президентом РРФСР, Єльцин вчинив дії, що містять ознаки тяжкого злочину, передбаченого статтею 64 КК РРФСР, і полягають у зраді Батьківщині шляхом підготовки та організації змови з метою неконституційного захоплення союзної влади, скасування діявших тоді союзних інститутів влади, протиправної зміни конституційного статусу РРФСР.[23]. Однак ця спроба відмови Б. М. Єльцина від посади президента РФ не набрала достатньої кількості голосів у парламенті.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ (unspecified title)
  2. ↑ 14 Years of Belavezha Accords' Signing. Charter'97. 8 грудня 2005. Архів оригіналу за 3 лютого 2007.
  3. ↑ а б Исаков В. Б.. Расчленёнка. Кто и как развалил Советский Союз. Хроника. Документы. — М.: Закон и право, 1998.
  4. ↑ Постанова Верховної Ради України «Про ратифікацію Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав» №1958-XII від 10.12.1991
  5. ↑ Угода про створення Співдружності Незалежних Держав (укр/рос) №997_077 від 10.12.1991
  6. ↑ Угода про створення Співдружності Незалежних Держав (укр/рос). Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 15 травня 2023.
  7. ↑ Is Ukraine still in the CIS or not?. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 8 липня 2022.
  8. ↑ Ukraine Announces Plans To Quit CIS, Terminate Parts Of Russia Friendship Treaty. RadioFreeEurope/RadioLiberty.
  9. ↑ There is no "debt" of Ukraine to the CIS — the Ministry of Foreign Affairs of Ukraine. www.ukrinform.ua (укр.). Процитовано 8 липня 2022.
  10. ↑ Договір про зону вільної торгівлі (укр/рос). Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 15 травня 2023.
  11. ↑ AGREEMENTS OF THE END OF SOVIET UNION. "The Belovezh Accords". [Done at Minsk, December 8, 1991, and done at Alma Alta, December 21, 1991]. Council of Europe. Процитовано 16 травня 2022.
  12. ↑ Илья Константинов: «Додавить гной пока не получается». rusplt.ru. Архів оригіналу за 7 грудня 2019. Процитовано 8 грудня 2019.
  13. ↑ Павлов Н. А. Незаконченный переворот: причины и последствия
  14. ↑ Воронин Ю. М. Беловежское предательство [Архівовано 2020-08-12 у Wayback Machine.]
  15. ↑ Document proclaiming death of Soviet Union missing. The Daily Telegraph. London. 7 лютого 2013.
  16. ↑ «Известия», 1991 г., № 306 (23572) (рос.). Ельцин Центр. Архів оригіналу за 7 грудня 2019. Процитовано 7 грудня 2019.
  17. ↑ Леонид Кравчук – мирный заговорщик (рос.). Радио Свобода. Архів оригіналу за 7 грудня 2019. Процитовано 7 грудня 2019.
  18. ↑ Бжезинский З. Великая шахматная доска. Господство Америки и его геостратегические императивы. Пер. с англ. О. Уральская. — Серия: Мировой порядок. — Москва: АСТ, 2021. — С. 116. — 256 с. — ISBN 978-5-17-135174-8
  19. ↑ Комитет конституционного надзора СССР. 1989—1991. Архів оригіналу за 13 грудня 2007. Процитовано 17 вересня 2012.
  20. ↑ Съезд Народных депутатов СССР и Верховный Совет СССР. Архів оригіналу за 30 липня 2016. Процитовано 17 вересня 2012.
  21. ↑ Постановление Государственной Думы Федерального Собрания Российской Федерации от 15 марта 1996 г. № 157-II ГД «О юридической силе для Российской Федерации — России результатов референдума СССР 17 марта 1991 г. по вопросу о сохранении Союза ССР». Архів оригіналу за 24 грудня 2013. Процитовано 17 вересня 2012.
  22. ↑ Станислав Шушкевич: «Я ни о чем не жалею» [Архівовано 7 грудня 2019 у Wayback Machine.] // Независимая газета, 20 апреля 2010
  23. ↑ Заключение об оценке фактической обоснованности обвинения, выдвинутого против Президента Российской Федерации, в связи с подготовкой, заключением и реализацией им Беловежских соглашений. Архів оригіналу за 30 липня 2012. Процитовано 17 вересня 2012.

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Біловезька_угода&oldid=41758574