Білоруська фонетика
Фонети́чна систе́ма суча́сної білору́ської мо́ви — звуковий лад білоруської літературної мови.
Фонетична система сучасної білоруської мови складається принаймні з 44 звуків: 5 голосних і 39 приголосних, приголосні при цьому також можуть бути подовженими. Не існує єдиної думки стосовно кількості звуків у білоруській мові: так, наприклад, згідно інших досліджень білоруська мова може включати 6 голосних і 39 приголосних звуків, інколи в склад основного звукового складу включають тільки 32 приголосні, тоді як останні 7 називають рідкісними.
Деякі приголосні можуть утворювати пари, які відрізняються тільки за ознакою палаталізації (тверді і м'які, для позначення м'якості останніх у МФА використовується символ ʲ). У деяких з таких пар місце артикуляції змінюється (див. нижче). В той же час існують непарні приголосні, які не мають своїх палаталізованих пар.
Наголос у білоруській мові вільний (може падати на будь-який склад у слові на відміну від, наприклад, ряду інших слов'янських мов, де він сталий на певному складі залежно від позиції) і рухомий (може міняти позицію в межах однієї словозмінної парадигми).
Через те, що білоруська мова входить до східнослов'янських мов, фонетика білоруської мови досить подібна до російської й української. Основні відмінності від фонетичних систем цих мов[1]:
- Акання — злиття ненаголошеного /o/ (етимологічного східнослов'янського *о) зі звуком /a/. На відміну від акання в російській мові, в білоруській акання реалізовується як неогублений голосний переднього ряду нижнього підняття — [a] (у тому числі й після м'яких приголосних і йота (/j/)). Варто зазначити, що в українській мові подібне злиття звуків не відбувається майже ніколи.
- відсутність ікання. Як і в українській (але на відміну від російської), в білоруській відсутнє злиття ненаголошених /e/ та /i/, відсутнє злиття ненаголошеного /a ~ o/ зі звуком /i/ після м'яких приголосних.
- На відміну від вимови в російській мові, після /j/ відсутній підкреслений поділ у вимові йотованих /ja/, /jo/, /je/, /ji/[2].
- Цекання, дзекання — перехід старих /tʲ/,/dʲ/ у м'які африкати [tsʲ], [dzʲ] (на письмі позначаються як ць, дзь або ц/дз перед голосною). Треба зазначити, що подібна вимова /tʲ/,/dʲ/ є найпоширенішою у російській мові, однак ця особливість не позначається на письмі.
- Сильна палаталізація звуків /sʲ/, /zʲ/.
- Усі постальвеолярні приголосні є твердими (виступають як ретрофлексні приголосні), тоді як в українській і російській вони можуть бути м'якими.
- Ствердіння приголосного /rʲ/ і в результаті цього, його злиття зі звуком /r/.
- На відміну від російської та ідентично українській, /v/ в кінці складів, перед приголосними, і /l/ у ряді позицій перейшли в [w][2].
- Практично повне оглушення дзвінких приголосних у кінці слів, яке не відображається на письмі (зуб, дождж).
- Широко розповсюджена регресивна асиміляція за м'якістю, яка впливає на всі свистячі перед будь-яким м'яким приголосним (окрім задньоязикових приголосних), наприклад: бяз сьмеху, де м'яке м пом'якшує попереднє с, яке, у свою чергу, пом'якшує попереднє з. Майже повністю не відображається в офіційному правописі.
Правопис білоруської мови є фонетичним, тобто більша частина згаданих особливостей позначається на письмі.
У білоруській мові наявні, як і в українській, 6 голосних звуків, які позначають літерами:
| Літера | Позначення в МФА | Тип | Приклад |
|---|---|---|---|
| і | /i/ | Неогублений голосний переднього ряду верхнього підняття | ліст |
| е | /ɛ/ | Неогублений голосний переднього ряду середньо-низького підняття | гэты |
| ы | /ɨ/ | Неогублений голосний середнього ряду верхнього підняття | мыш |
| а | /a/ | Неогублений голосний переднього ряду нижнього підняття | кат |
| у | /u/ | огублений голосний заднього ряду верхнього підняття | шум |
| о | /ɔ/ | огублений голосний заднього ряду середньо-низького підняття | кот |
Звук [ɨ] вважають не є окремою фонемою, а алофоном /i/ після твердих приголосних[3].
Голосні записуються, як правило, за фонетичним принципом.
| Ознаки | Губні | Зубні/ | Ретрофлексні | Палаталізовані | Лабіовелярні / Задньоязикові | |||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Тверді | М'які | Тверді | М'які | Тверді | М'які | Тверді | М'які | |
| Носові | /m/ | /mj/ | /n̪/ | /n̪j/ | ||||
| Проривні | /p/ /b/ | /pj/ /bj/ | /t̪/ /d̪/ | /k/ /ɡ/ | /kj/ /ɡj/ | |||
| Африкати | /t͡s̞/ /d͡z̞/ | /t͡s̞j/ /d͡z̞j/ | /ʈ͡ʂ/ /d͡ʐ/ | |||||
| Фрикативні | /f/ /v/ | /fj/ /vj/ | /s̪/ /z̪/ | /s̪j/ /z̪j/ | /ʂ/ /ʐ/ | /x/ /ɣ/ | /xj/ /ɣj/ | |
| Апроксиманти | /ɫ̪/ | /ɫ̪j/ | /j/ | /w/ | ||||
| Дрижачі | /r/ | |||||||
- Як і в російській мові, /t͡s̞/, /ʂ/ /ʐ/ стали твердими в усіх випадках: хлопцы (хлопці), мышы (миші), нажы (ножі). М'які /t͡s̞j/ і /d͡z̞j/ утворилися на місцях м'яких /t̪j/ та /d̪j/: жыццё (життя) дзесяць (десять);
- Після голосних, апострофа, літери ў, розділового м'якого знака й на початку деяких слів і позначає звуки /йі/: Украіна — Укра/йі/на, вераб'і — вераб/йі/, салаўі — салаў/йі/, іней — /йі/ней.
- Палаталізовані /t̪j/ та /d̪j/ перетворюються на відповідні палаталізовані африкати /t͡s̞j/ і /d͡z̞j/: цябе (тебе), дзея (дія);
- чергування свистячих і шиплячих: [ш]шытак (сшытак), мые[c’]ся (мыешся);
- у кінці слова або перед приголосним звуки /v/, /vj/, /ɫ̪/ після голосних переходять у /w/: каро[ў]ка, каро[ў] — каро[в]а, паста[ў]лю — ста[в’]іць, шо[ў]к, во[ў]к;
- чергування парних дзвінких і глухих приголосних перед згодним, що мають протилежний характер дзвінкости-глухости. гры[п]кі — гры[б]а, лё[х]ка — лё[г]енькі, про[з]ьба — пра[с]іць, ка[з]ьба — ка[с]іць, сто[х] — ста[г]і, во[с] — ва[з]ы;
- перед м'якими приголосними парні тверді приголосні чергуються з відповідними м'якими приголосними: ра[з’]біць — ра[з]даць, к вя[с’]не — вя[с]на, д[з’]ве — д[в]а;
- в офіційному правописі приголосні /n̪jn̪j/, /ɫ̪jɫ̪j/, /z̪jz̪j/, /s̪js̪j/, /d͡z̞jd͡z̞j/, /t͡s̞t͡s̞/, /ʐʐ/, /ʂʂ/, /ʈ͡ʂʈ͡ʂ/ у позиції між голосними насенне, голле, граззю, калоссе, суддзя, свацця, збожжа, узвышша, ноччу.
- Звуки /ɡ/ та /ɡʲ/ є рідкісними і зустрічаються тільки в запозичених словах (цегла, ганак, гузік, гандаль, нягеглы і т. п., а також майже всі слова західноєвропейського походження з літерою g). Зазвичай у правописі (академічному, класичний) цей звук не відрізняється від /ɣ/, /ɣʲ/ (які позначаються літерою Гг), однак класичний правопис допускає позначення звуків /ɡ/ та /ɡʲ/ літерою Ґґ, як це є в українській мові.
- Як і в українській мові, на кінці складів звук /v/ переходить у звук /w/ ([u̯], утворюючи дифтонги)[4]. Також у звук /w/ може переходити звук /ɫ̪/ (наприклад *vьlkъ > воўк). Питання щодо фонемного статусу /w/, залишається спірним: згідно правописних норм буква «ў» повинна писатися після голосної в одному слові або в слові, яке в словнику починається з «у», якщо перед ним є слово, яке закінчується на голосну, і якщо їх не розділяє павза; однак цьому правилу часто не підлягають деякі запозичення, з цих фактів випливає висновок, що /w/, якщо визнати дані норми відображенням вимови, має риси нескладового аллофону голосної фонеми /u/, як наприклад іспанська нескладова фонема /u̯/, є апроксимантом /w/ в висхідних дифтонгах, що позбавляє білоруську орфографію особливої потреби в літері «ў» взагалі; однак існує ряд випадків у білоруській літературі, наприклад, у К. Кропиви, де ці правила ігноруються, напр.:
ШТО Я БАЧЫЎ НА ТРЭКУ (1922)
…Так, як тыя парасяты,
Што вазіў калісь мой тата
У мястэчка на таржок,
Завязаўшы у мяшок…
ДАЙ ДЫ ДАЙ (1922)
А няхай ты праваліўся! —
Вось парадкі завяліся:
Дзе ні сунься, так і знай —
Ўсюды ў лапу дай ды дай…
Зважаючи на наведені приклади, можна допустити вільніше вживання фонем /u/ та /w/, як це відбувається з фонемами /i/ та /j/ (наприклад, допускаються фрази: «ён йшоў па дарозе» та «ён ішоў па дарозе»; «ён замёр на ймгненне» та «ён замёр на імгненне»).
У білоруській мові існують подовжені приголосні (див. вище), що позначаються подвоєнням приголосної на письмі. Наприклад:
- падарожжа [pad̪aˈroʐʐa]
- ззять згідно класичного правопису. У даному випадку подовження зазнає звук zʲ: з̅’̅ [z̪ʲz̪ʲat͡s̞ʲ]
- стагоддзе [s̪t̪aˈɣod̪d̪z̪ʲe]
- каханне [kaˈxan̪ʲn̪ʲe]
- расьсячы [ras̪ʲˈs̪ʲat̪ʂɨ]
- ліхалецце [lʲixaˈlʲet̪t̪s̪ʲe]
- сярэднявечча [s̪ʲarɛd̪n̪ʲaˈvʲet̪t̪ʂa].
Загальними риси артикуляційної бази білоруської мови є повна ненапруженість при звукотворенні, сильне пом'якшення (палаталізація) одних приголосних і твердість (веляризація) інших.
Серед принципів загальної ненапружаності відзначається заміна губно-зубного /v/ у певних місцях на губно-губний /w/, тверда вимова губних у кінці складів і перед приголосними в позиціях, де в інших східнослов'янських мовах зазвичай м'яка вимова, сем, дроб, сям'я). Ненапруженість кінчика язика при пом'якшенні зубних /d̪/, /t̪/ перехід їх у м'які проривно-щілинні /d͡z̞j/ і /t͡s̞j/.
Пераважна більшість звуків утворюється в центрі ротової порожнини при високому загальному піднесенні язика, найактивніша його частина — середня. У задній частині ротової порожнини утворюється незначна кількість звуків[5].
У порівнянні з фонетиками інших мов білоруська вирізняється наявністю великої кількості м'яких приголосних. При творенні більшості м'яких приголосних кінчик язика піднімається до піднебіння, що створює враження їх особливої м'якості (наприклад, палатальні /z̪j/ і інші). Водночас відзначаються тенденції до сильного пом'якшення приголосних і веляризації всіх твердих приголосних звуків.
У відсутності явища редукції голосних (скорочення, випадання) окреслюється явище т.зв. «співочості мови»[6].
- ↑ Sussex, Roland; Cubberly, Paul. The Slavic Languages. — Cambridge : Cambridge University Press. — ISBN 0-521-22315-6.
- ↑ а б Падлужны. Фанетыка беларускай літаратурнай мовы. — 1989. — 335 с. — ISBN 5-343-00292-7.
- ↑ Mayo, Peter. Belorussian // [1] / Comrie, Bernard; Corbett, G. G. — London : Routledge, 2002. — ISBN 0-415-28078-8. Архівовано з джерела 27 липня 2020
- ↑ S. Young (2006) Belorussian. Encyclopedia of language and linguistics, 2nd ed.
- ↑ Сучасная беларуская мова: Уводзіны. Фанетыка. Фаналогія. Арфаэпія. Графіка. Арфаграфія. Лексікалогія. Лексікаграфія. Фразеалогія. Фразеаграфія: Вучэб. дапам. / Я. М. Камароўскі, В. П. Красней, У. М. Лазоўскі і інш. — 2-е выд., дапрац. і дап. — Мн. : Выш. школа, 1995. — 334 с. ISBN 985-06-0075-6; C.34, 35.
- ↑ Сучасная беларуская мова; C.35.
- Беларуская граматыка. У 2-х ч. / АН БССР, Ін-т мовазнаўства імя Я. Коласа; [Рэд. М. В. Бірыла, П. П. Шуба]. — Мн. : Навука і тэхніка, 1985.
- Беларуская мова: Вучэбнач дапамога / Э. Д. Блінава, Н. В. Гаўрош, М. Ц. Кавалёва і інш.; Пад рэд. М. С. Яўневіча. — Мн. : Вышэйшая школа, 1991. ISBN 5-339-00539-9.
- Mayo, Peter. Belorussian // [2] / Comrie, Bernard; Corbett, G. G. — London : Routledge, 2002. — ISBN 0-415-28078-8. Архівовано з джерела 27 липня 2020
- Фанетыка беларускай літатурнай мовы / І. Р. Бурлыка, Л. Ц. Выгонная, Г. В. Лосік, А. І. Падлужны; Рэд. А. І. Падлужны. — Мн.:Навука і тэхніка, 1989. — 335 с ISBN 5-343-00292-7.
- Sussex, Roland; Cubberly, Paul. The Slavic Languages. — Cambridge : Cambridge University Press. — ISBN 0-521-22315-6.
- Сучасная беларуская мова: Уводзіны. Фанетыка. Фаналогія. Арфаэпія. Графіка. Арфаграфія. Лексікалогія. Лексікаграфія. Фразеалогія. Фразеаграфія: Вучэб. дапам. / Я. М. Камароўскі, В. П. Красней, У. М. Лазоўскі і інш. — 2-е выд., дапрац. і дап. — Мн. : Выш. школа, 1995. — 334 с. ISBN 985-06-0075-6.
