Білошиці
село Білошиці | |
---|---|
![]() | |
Країна | ![]() |
Область | Житомирська область |
Район | Коростенський район |
Тер. громада | Ушомирська сільська громада |
Код КАТОТТГ | UA18060230040059123 ![]() |
Основні дані | |
Засноване | 1570 |
Населення | 638 |
Площа | 2,287 км² |
Густота населення | 278,97 осіб/км² |
Поштовий індекс | 11570 |
Телефонний код | +380 4142 |
Географічні дані | |
Географічні координати | 50°53′44″ пн. ш. 28°35′46″ сх. д. / 50.89556° пн. ш. 28.59611° сх. д. |
Середня висота над рівнем моря |
194 м |
Найближча залізнична станція | Білошиці |
Місцева влада | |
Адреса ради | вул. Березюка, 17, с. Ушомир, Коростенський р-н, Житомирська обл., 11571 |
Карта | |
Мапа | |
![]() | |
|
Білошиці (pl. Białoszyce) — село в Україні, в Ушомирській сільській територіальній громаді Коростенського району Житомирської області. Населення становить 638 осіб.
З радянського часу і до 2016 року — с. Щорсівка.
Селом протікає річка Славута, права притока Ужу.
Перша писемна згадка — 1570 р. як володіння шляхтичів Білошицьких[джерело?].
На карті боліт Полісся Даніеля Цвікера 1650 року, де позначено розповсюдження кошенілі, має позначки як місце збору червця і як містечко давнє християнське з фортецею[1], з назвою Bialoszyce.
За «Словником географічним Королівства Польського та інших країв слов'янських»[2], 1880 року в селі 226 дворів 1513 мешканців, дерев'яна церква з 1776 року і школа. Про село сказано: «Це поселення дрібної шляхти, гніздо Білошицьких». В 1579 році тут було 10 «домів боярських („Заушани“)».
У 1906 році село Іскоростської волості Овруцького повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 47 верст, від волості 6. Дворів 258, мешканців 1490[3].
7 листопада 1921 року під час Листопадового рейду через Вигів проходив відділ Леоніда Ступницького Волинської групи (командувач — Юрій Тютюнник) Повстанської армії УНР.
19 травня 2016 року селу повернули його історичну назву[4].
До 4 грудня 2018 року — адміністративний центр Білошицівської сільської ради Коростенського району Житомирської області[5].
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[6]:
Мова | Кількість | Відсоток |
---|---|---|
українська | 633 | 99.22% |
російська | 4 | 0.63% |
білоруська | 1 | 0.15% |
Усього | 638 | 100% |
-
При в'їзді до села
-
Пам'ятник загиблим в роки війни
-
Фельдшерсько-акушерський пункт
-
Магазин
-
Церква Св. Великомученика Дмитра
-
Образ Святого Великомученика Дмитрія Солунського покровителя сіл Білошиці та Ходачки
-
Бюст М.О. Щорсу на початку села Білошиці (демонтовано)
-
Ліс поблизу колишнього монумента Щорсу
-
Монумент на місці загибелі М.О. Щорса (демонтовано)
-
Малюнок на гранітній плиті на монументі, встановленому на місці загибелі М. Щорса (демонтовано)
-
СП "Северянський гранітний кар'єр Укооппостачмашу"
.
- Верига Василь. Листопадовий рейд 1921 року. — Київ: Видавництво «Стікс», 2011.
- Погода в селі Білошиця [Архівовано 11 серпня 2016 у Wayback Machine.]
- ↑ Овруч. Сторінки історії. КАРТА ПОЛІССЯ ДАНІЕЛЯ ЦВІККЕРА, Марія ВАВРИЧИН. Архів оригіналу за 12 листопада 2021. Процитовано 12 листопада 2021.
- ↑ Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich Tom XV cz.1, Warszawa, 1880. Архів оригіналу за 25 жовтня 2021. Процитовано 12 листопада 2021.
- ↑ Список населених місць Волинської губернії. — Житомир: Волинська губернська типографія, 1906. — 219 с. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 14 грудня 2017. Процитовано 3 червня 2019.
- ↑ Постанова ВР України. Архів оригіналу за 12 червня 2016. Процитовано 14 червня 2016.
- ↑ Картка постанови. Офіційний портал Верховної Ради України. Архів оригіналу за 24 квітня 2021. Процитовано 15 вересня 2021.
![]() |
Це незавершена стаття про Житомирську область. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |