Перейти до вмісту

Беньямін Нетаньягу

Редагувати посилання
Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Біньямін Нетаньяху)
Беньямін Нетаньягу
івр. בנימין נתניהו
Беньямін Нетаньягу
Беньямін Нетаньягу
Нетаньягу 2023 року
Прем'єр-міністр Ізраїлю
Нині на посаді
На посаді з29 грудня 2022
ПрезидентІцхак Герцоґ
ПопередникЯїр Лапід
31 березня 2009 — 13 червня 2021
ПрезидентШимон Перес
Реувен Рівлін
ПопередникЕгуд Ольмерт
НаступникНафталі Бенет
18 червня 1996 — 6 липня 1999
ПрезидентЕзер Вейцман
ПопередникШимон Перес
НаступникЕгуд Барак
Міністр юстиції Ізраїлю
18 червня 1996 — 4 вересня 1996
Народився21 жовтня 1949(1949-10-21) (75 років)
Тель-Авів, Ізраїль Ізраїль
Відомий якполітик, дипломат, державний діяч, військовослужбовець, політичний публіцист, політолог
КраїнаІзраїль
Національністьєврей
Alma materCheltenham High Schoold (1967), Массачусетський технологічний інститут (1975) і MIT Sloan школа менеджментуd (1977)
Політична партіяЛікуд
БатькоБенцּіон Нетаньягуd
МатиZila Netanyahud[1]
У шлюбі зМіхель Герен
Флор Кейтс
Сара Бен-Арці
ДітиNoa Rothd, Yair Netanyahud і Avner Netanyahud
Релігіяюдаїзм
Нагороди
Підпис
netanyahu.org.il
 Роботи у Вікіджерелах
 Висловлювання у Вікіцитатах
 Медіафайли у Вікісховищі

Беньямін Нетаньягу або Нетаньяху[2][3][4][5][6] (івр. בנימין נתניהוⓘ; нар. 21 жовтня 1949, Тель-Авів, Ізраїль) — ізраїльський політик і державний діяч, прем'єр-міністр Ізраїлю з 29 грудня 2022 року, до цього обіймав посаду в 1996—1999 і 2009—2021 роках. Міністр оборони (2018—2019, одночасно з головою уряду), міністр фінансів (2003—2005), міністр закордонних справ (2002—2003). Депутат Кнесету (1988—1996, 1999—2003). Капітан Армії оборони Ізраїлю (1972).

Перший прем'єр-міністр країни, народжений після проголошення незалежності[7][8]. Навчався в Массачусетському технологічному інституті та Гарвардському університеті, де здобував ступені бакалавра з архітектури та політології та ступінь магістра з менеджменту. Служив з перервами в ЦАХАЛ в 1967—1973 роках, де взяв участь в Шестиденній війні (1967) та Війні Судного дня (1973). В 1974—1976 роках працював в міжнародній консалтинговій компанії Boston Consulting Group. У 1986—1988 роках був представником Ізраїлю при ООН.

Між двома прем'єрськими термінами (1999—2009) був лідером опозиції, а також, міністром юстиції (1996), будівництва (1996—1999, науки культури і спорту (1996—1997), зв'язку (2014—2017), міністра діаспори (2019—2020) та був міністром по справам релігій Ізраїлю (1996). Лідер політичної партії Лікуд (1993—1999, з 2005).

Переміг на парламентських виборах 2022 року і втретє став прем‘єр-міністром. Зазнав критики через намагання ввести судову реформу[англ], які призвели до масових протестів[9] та за свої рішення з початку війни Хамасу проти Ізраїлю, бойові дії якої тривають з 7 жовтня 2023, де пізніше Ізраїль вторгся в Ліван та окупував частину Сирії, за що Нетаньягу отримав критику і від міжнародної спільноти[10].

Має найбільший термін перебування на посаді прем'єр-міністра в історії держави Ізраїль (понад 15 років).

Життєпис

[ред. | ред. код]
Молодий Нетаньягу в Армії оборони Ізраїлю, 1967.

Ранні роки

[ред. | ред. код]

Син професора історії Бенціона Нетаньягу. Молодший брат ізраїльського офіцера спеціальних військ Йонатана Нетаньягу та старший брат лікаря й письменника Ідо Нетаньягу. Дитинство провів у Ізраїлі та США.

Служба в армії

[ред. | ред. код]

В 1967—1972/1973 роках служив в ЦАХАЛ (Армії оборони Ізраїлю), де брав участь у Шестиденній війні[11] та війні Судного дня[12][13]. Закінчив службу в званні капітана[14].

Освіта

[ред. | ред. код]

В 1972 році повернувся до США, де вчився на архітектурі у Массачусетському технологічному інституті, в лютому 1975 році отримав ступінь бакалавра архітектора[15][16], а в червні 1976 р. ступінь магістра[15] менеджменту. Пізніше, вивчав політологію на бакалавраті Гарвардському університеті[13][17]. Під час навчання Нетаньяху деякий час працював у консалтинговій компанії Boston Consulting Group[18].

Кар'єра дипломата

[ред. | ред. код]

Після закінчення 1977 року навчання Нетаньяху повернувся до Ізраїлю. Після повернення до Ізраїлю зацікавився політикою, став членом правої партії «Лікуд». Був представником Ізраїлю при ООН. 1988 р. вперше став депутатом Кнесету від «Лікуда». Тут він деякий час працює топ-менеджером з маркетингу у меблевій компанії. Паралельно він створює «Інститут антитерору імені Й. Нетаньяху», проводить міжнародні конференції по боротьбі з терором. У цей же час він знайомиться з деякими ізраїльськими політиками, зокрема, з тодішнім послом Ізраїлю в США Моше Аренсом, заступником Нетаньяху якого став 1982 року.

Політична діяльність

[ред. | ред. код]

Перший термін прем'єр-міністра

[ред. | ред. код]

На перших в історії прямих виборах прем'єр-міністра Ізраїлю у травні 1996 р. здобув перемогу над Шимоном Пересом. Став наймолодшим очільником уряду в історії країни. Очолював коаліційний уряд з 1996 до 1999 р. На каденцію цього уряду випало протистояння з палестинськими терористами, спроби переговорів з палестинським лідером Ясіром Арафатом за посередництва США та внутрішні ізраїльські суперечності. Зрештою відбулися позачергові вибори, які закінчилися поразкою Нетаньягу та «Лікуда».

Лідер опозиції

[ред. | ред. код]

У 2000-х роках обіймав міністерські посади в уряді Арієля Шарона. Виступав проти «плану розмежування». У серпні 2007 р. був обраний головою партії «Лікуд» та став лідером парламентської опозиції.

Другий термін прем'єр-міністра

[ред. | ред. код]

У лютому 2009 р. очолювана ним політсила отримала друге місце в національних виборах до Кнесету вісімнадцятого скликання та сформувала коаліційний уряд разом з партією Авігдора Лібермана «Наш дім Ізраїль», лівоцентристською партією «Авода» та двома релігійними партіями[19].

Внутрішні розбіжності в панівний коаліції призвели до позачергових виборів 22 січня 2013 р. Перемогу отримав «Лікуд», який утворив коаліцію з правими та релігійними політичними силами[20].

17 березня 2015 року відбулися нові позачергові вибори до Кнесету двадцятого скликання на яких «Лікуд» отримав тридцять мандатів і сформував нову коаліцію та уряд на чолі з Нетаньягу[21].

Після того як урядова коаліція розпалася через конфлікти щодо розподілу бюджету та життя релігійного сектору населення, 9 квітня 2019 року в країні відбулися вибори до Кнесету. «Лікуд» отримав на один мандат більше, ніж головний суперник, партія «Кахоль лаван». Попри тривалі коаліційні перемовини, консенсусу щодо нового уряду не вдалося дійти, головне через непоступливість щодо низки питань лідера партії «Наш дім Ізраїль» Авігдора Лібермана. Проіснувавши рекордно короткий термін у півтора місяця, Кнесет двадцять першого скликання був розпущений[22]. 17 вересня 2019 року в країні відбулись позачергові парламентські вибори[23]. Нетаньяху програв вибори, зі 120 місць в парламенті його партія отримає 31[24].

25 вересня 2019 року президент Ізраїлю Реувен Рівлін доручив Нетаньягу сформувати новий уряд країни[25].

На посаді Прем'єр-міністра Ізраїлю Беньямін Нетаньягу двічі відвідував Україну. Візити відбувалися у березні 1999 та 19 серпня 2019 року.

Нетаньягу під час візиту в Україну в серпні 2019.

25 грудня 2019 року Нетаньягу проводив передвиборчу кампанію в місті Ашкелон, коли туди запустили ракету з сектора Гази. Політика евакуювали до бомбосховища[26].

2 січня 2020 року Нетаньяху назвав звинувачення в корупції, висунуті проти нього, політично вмотивованими, і повідомив, що планує звернутися до Кнесету з проханням надати йому імунітет у трьох справах, що перебувають на розгляді в генерального прокурора Ізраїлю[27]. Проте 24 травня 2020 року, в Єрусалимі розпочався суд у справі за звинуваченням Нетаньягу в справі про корупцію[28], у лютому 2021 року судовий процес було відновлено[29].

Поразка на парламентських виборах і прем'єрська пауза

[ред. | ред. код]

13 червня 2021 року Кнесет затвердив новий уряд, до якого вперше за 12 років не ввійшла партія Нетаньягу — Лікуд, посаду прем'єра обійняв Нафталі Бенет[30][31].

Третій діючий термін прем'єр-міністра

[ред. | ред. код]

На парламентських виборах, що відбулись 1 листопада 2022 року, блок Нетаньягу здобув 64 місця в Кнесеті[32]. 13 листопада Президент Ізраїлю Іцхак Герцоґ вручив йому мандат на формування уряду[33]. 21 грудня оголосив про формування уряду[34].

29 грудня 2022 року його уряд склав присягу[35].

Нова каденція Нетаньягу була присвячена реформам судової влади, які викликали широку критику та хвилю масових протестів[36][37].

20 травня 2024 року, за повідомленням телеканалу CNN, Головний прокурор Міжнародного кримінального суду Карім Хан запросив ордери на арешт премʼєра Ізраїлю Беньяміна Нетаньягу та деяких інших осіб[38][39][40].

Звинувачення у воєнних злочинах

[ред. | ред. код]

20 травня 2024 року Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт Йоав Ґаланта і Беньяміна Нетаньягу за злочини проти людства на території Палестини (сектора Гази), вчинені після 7 жовтня 2023 року[41].

21 листопада 2024 року, І Палата попереднього провадження Міжнародного кримінального суду (ICC Pre-Trial Chamber I) в своєму складі, у справі про ситуацію в Державі Палестина одноголосно ухвалила два рішення, якими відхилила оскарження Держави Ізраїль, порушеного відповідно до статей 18 і 19 Римського статуту. Суд видав ордер на арешт прем'єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньягу та ексглави Міноборони Йоава Галанта. У повідомленні суду зазначено, що Нетаньягу обвинуватять «у воєнних злочинах і злочинах проти людяності, скоєних з 8 жовтня 2023 року до 20 травня 2024 року»[42][43].

Погляди

[ред. | ред. код]

Виступає за ідею вільного ринку[44], рішучу й безкомпромісну боротьбу проти тероризму[45]. Нетаньяху казав:

«Сутність демократичних суспільств і те, що відрізняє їх від диктатур, полягає в прагненні розв'язувати конфлікти ненасильницьким шляхом шляхом вирішення проблем шляхом суперечок і дебатів… Важливим моментом, який необхідно підкреслювати знову і знову, є те, що ніщо не виправдовує тероризм, що він є злом сам по собі — що різноманітні реальні чи вигадані причини, які наводять терористи для виправдання своїх дій, безглузді»[45].

Політик неодноразово заявляв про підтримку прав ЛГБТ[46][47] і вважає, що це не суперечить релігійним цінностям ізраїльського суспільства[48].

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Дружина — Сара Бен-Арці Нетаньягу, виховують трьох дітей: доньку Ноа (від попереднього шлюбу), синів Яіра й Авнера[49].

Вільно володіє івритом та англійською мовою[50].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Geni.com — 2006.
  2. ↑ Ордери на арешт Нетаньяху і Галанта: ФРН ще не має рішення – DW – 22.11.2024. dw.com (укр.). Процитовано 22 листопада 2024.
  3. ↑ Байден відреагував на ордер МКС на арешт Нетаньяху: Викликає обурення. Українська правда (укр.). Процитовано 22 листопада 2024.
  4. ↑ МКС видав ордери на арешт Нетаньяху та Галланта. РБК-Украина (укр.). Процитовано 22 листопада 2024.
  5. ↑ «Поспішне рішення». США відкинули ордери МКС на арешт Нетаньяху і Галанта. New Voice (укр.). Процитовано 22 листопада 2024.
  6. ↑ Байден розкритикував ордери МКС на арешт Нетаньяху і Галланта. espreso.tv (укр.). Процитовано 22 листопада 2024.
  7. ↑ Netanyahu makes history as Israel's longest-serving leader. AP NEWS (англ.). 21 квітня 2021. Процитовано 20 лютого 2023.
  8. ↑ Bruised but driven, Netanyahu becomes Israel's longest-serving PM. Reuters (англ.). 18 липня 2019. Процитовано 20 лютого 2023.
  9. ↑ Hendrix, Steve (28 березня 2023). "Netanyahu fires defense minister who called for halt to judicial overhaul" (англ.). Washington Post.
  10. ↑ Stephanie van den Berg, Anthony Deutsch, Charlotte Van Campenhout (20 травня 2024). "Prosecutor seeks arrest warrants for Israel's Netanyahu and Hamas leaders" (англ.). Reuters.
  11. ↑ Ginsburg, Mitch. Saving Sergeant Netanyahu. www.timesofisrael.com (амер.). Процитовано 20 лютого 2023.
  12. ↑ Buhbut, Amir. "Sayeret Matkal is 50 years old". NRG Maariv. Архів оригіналу за 14 жовтня 2012. Процитовано 20 лютого 2023.
  13. ↑ а б Professor recalls Netanyahu's intense studies in three fields. MIT News | Massachusetts Institute of Technology (англ.). Процитовано 20 лютого 2023.
  14. ↑ 40 שנה לאחור: היכן היו אז, המנהיגים של היום? - וואלה! חדשות. וואלה! (івр.). 13 вересня 2013. Процитовано 20 лютого 2023.
  15. ↑ а б Statistics & Reports | MIT Registrar. registrar.mit.edu. Процитовано 20 лютого 2023.
  16. ↑ The MIT 150. Boston.com (англ.). Процитовано 20 лютого 2023.
  17. ↑ Profile: Benjamin Netanyahu (брит.). 20 лютого 2009. Процитовано 20 лютого 2023.
  18. ↑ Netanyahu's rhetoric brings same old message - Al-Monitor: Independent, trusted coverage of the Middle East. www.al-monitor.com (англ.). Процитовано 20 лютого 2023.
  19. ↑ І «Лікуд», і «Кадіма» називають себе переможцями виборів в Ізраїлі. Радіо Свобода. 11 лютого 2009. Архів оригіналу за 12 червня 2021. Процитовано 27 січня 2023.
  20. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 19 серпня 2019. Процитовано 19 серпня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  21. ↑ Прокопчук, Дмитро (17 березня 2015). В Ізраїлі проходять позачергові парламентські вибори. Deutsche Welle. Архів оригіналу за 19 серпня 2019. Процитовано 25 січня 2022.
  22. ↑ Вибори в Ізраїлі. Чому мінімальний розрив краще для Нетаньяху? (брит.). 10 квітня 2019. Архів оригіналу за 19 серпня 2019. Процитовано 20 вересня 2019.
  23. ↑ Парламент Ізраїлю розпустили за півтора місяця після виборів. Перевибори призначено на 17 вересня. Гордон. 30 травня 2019. Архів оригіналу за 19 серпня 2019. Процитовано 25 січня 2022.
  24. ↑ Нетаньяху програв вибори до Кнесету, підраховано майже всі голоси. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 20 вересня 2019. Процитовано 20 вересня 2019.
  25. ↑ Нетаньяху отримав право формувати новий уряд. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 25 вересня 2019. Процитовано 25 вересня 2019.
  26. ↑ Нетаньяху евакуювали під час виступу через запуск ракети з Гази. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 26 грудня 2019. Процитовано 26 грудня 2019.
  27. ↑ Нетаньяху попросить парламент надати йому імунітет від розслідувань. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 2 січня 2020. Процитовано 2 січня 2020.
  28. ↑ Прем’єр-міністр Ізраїлю Нетаньягу постав перед судом у справі про корупцію. 24.05.2020, 13:04
  29. ↑ Ізраїль: Нетаньягу не визнав себе винним за звинуваченням у корупції. 08.02.2021, 10:57
  30. ↑ Нетаньяху змістили з посади прем'єра Ізраїлю після 12-річного правління. Українська правда (українською) . 13 червня 2021. Архів оригіналу за 13 червня 2021. Процитовано 14 червня 2021.
  31. ↑ В Ізраїлі призначили новий уряд. РБК-Україна (українською) . 13 червня 2021. Архів оригіналу за 13 червня 2021. Процитовано 13 червня 2021.
  32. ↑ Benjamin Netanyahu wins majority in Israeli election. Deutsche Welle (англійською) . 3 листопада 2022. Процитовано 15 листопада 2022.
  33. ↑ Президент Ізраїлю доручив Нетаньягу формування уряду. Радіо Свобода (українською) . 14 листопада 2022. Процитовано 15 листопада 2022.
  34. ↑ Нетаньягу за 12 хвилин до «дедлайну» доповів президентові Ізраїлю про формування нового уряду. Укрінформ (українською) . 22 грудня 2022. Процитовано 23 грудня 2022.
  35. ↑ Беньямін Нетаньягу приведений до присяги як лідер найправішого уряду Ізраїлю за всю історію. УНН (українською) . 29 грудня 2022. Процитовано 29 грудня 2022.
  36. ↑ The Override Clause Explainer. en.idi.org.il (івр.). 2022-11. Архів оригіналу за 31 січня 2023. Процитовано 22 вересня 2023.
  37. ↑ Test of reasonableness. The Jerusalem Post | JPost.com (амер.). Архів оригіналу за 11 лютого 2023. Процитовано 22 вересня 2023.
  38. ↑ Statement of ICC Prosecutor Karim A.A. Khan KC: Applications for arrest warrants in the situation in the State of Palestine. Statement: 20 May 2024
  39. ↑ Exclusive interview: ICC prosecutor seeks arrest warrants against Sinwar and Netanyahu for war crimes over October 7 and Gaza. // By Ivana Kottasová and Madalena Araujo, CNN. Updated 3:09 PM EDT, Mon May 20, 2024
  40. ↑ Прокурор МКС вимагає видати ордери на арешт Нетаньягу та лідерів ХАМАС. // Автор: Карина Бовсуновська. 20.05.2024, 14:38
  41. ↑ Statement of ICC Prosecutor Karim A.A. Khan KC: Applications for arrest warrants in the situation in the State of Palestine
  42. ↑ Situation in the State of Palestine: ICC Pre-Trial Chamber I rejects the State of Israel’s challenges to jurisdiction and issues warrants of arrest for Benjamin Netanyahu and Yoav Gallant. // Press Release: 21 November 2024
  43. ↑ МКС видав ордер на арешт Нетаньягу через події в Секторі Гази. 21.11.2024, 14:06
  44. ↑ Netanyahu: Corporate Media Is Responsible for Israeli Crony Capitalism. Haaretz (англ.). Процитовано 20 лютого 2023.
  45. ↑ а б Internet Archive, Binyamin (1995). Fighting terrorism : how democracies can defeat domestic and international terrorists. New York : Farrar Straus Giroux. ISBN 978-0-374-15492-9.
  46. ↑ News from Israel | The Jerusalem Post. www.jpost.com (амер.). Процитовано 20 лютого 2023.
  47. ↑ נתניהו בירך את קהילת הלהט"ב: "ישראל - מהפתוחות בעולם" - וואלה! חדשות. וואלה! (івр.). 11 червня 2015. Процитовано 20 лютого 2023.
  48. ↑ «Кнесет відзначає День прав геїв; прем'єр-міністр Нетаньяху: «Ми повинні керуватися переконанням, що кожна людина створена за образом Бога».
  49. ↑ Зеленський та Нетаньягу проводять переговори у Києві. День. 19 серпня 2023. Архів оригіналу за 2 травня 2022. Процитовано 21 жовтня 2023.
  50. ↑ Is mother-tongue English now a prerequisite for prime minister? -analysis. The Jerusalem Post | JPost.com (амер.). Процитовано 20 лютого 2023.

Посилання

[ред. | ред. код]
Беньямін Нетаньягу
у сестринських Вікіпроєктах
q: Цитати у Вікіцитатах?
s: Теми у Вікіджерелах?
n: Новини у Вікіновинах?
Родовід: Генеалогія на Родоводі?
CMNS: Беньямін Нетаньягу у Вікісховищі?
Попередник: Прем'єр-міністр Ізраїлю
Наступник:
Ехуд Ольмерт Нафталі Бенет
Прапор Ізраїлю Це незавершена стаття про Ізраїль.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Беньямін_Нетаньягу&oldid=44173220