Перейти до вмісту

Моше Даян

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Даян.
Моше Даян
івр. משה דיין
Моше Даян
Моше Даян
5-й міністр оборони Ізраїлю
5 червня 1967 — 3 червня 1974
ПопередникЛеві Ешколь
НаступникШимон Перес
5-й міністр закордонних справ Ізраїлю
20 січня 1977 — 23 жовтня 1979
ПопередникІґаль Алон
НаступникІцхак Шамір
Народився20 травня 1915(1915-05-20)
киббуц Дганія, вілайєт Бейрут, Османська імперія
Помер16 жовтня 1981(1981-10-16) (66 років)
Тель-Авів-Яфо, Ізраїль
ПохованийNahalal Cemeteryd
Відомий яквійськовослужбовець, політик, археолог
КраїнаІзраїль
Alma materSenior Officers' Schoold (1952)
Політична партіяМапай
БатькоШмуель Даян
МатиDvora Dayand
У шлюбі зRuth Dayand
ДітиAssi Dayand, Яель Даян і Ehud Dayand
Професіявійськовий
Релігіяєврейський атеїзмd[1]
Нагороди
Орден "За видатні заслуги"

Орден Почесного легіону
Підпис
 Роботи у Вікіджерелах
 Висловлювання у Вікіцитатах
 Медіафайли у Вікісховищі

Моше́ Дая́н (івр. משה דיין; 20 травня 1915, кібуц Дганія, Бейрут, Османська імперія — 16 жовтня 1981, Тель-Авів, Ізраїль) — ізраїльський військовий та державний діяч. Рав Алуф (генерал-лейтенант, 1958). Міністр оборони Ізраїлю (1967—1974), начальник генерального штабу ЦАХАЛ (1953—1958), міністр закордонних справ (1977—1979), міністр сільського господарства (1959—1964). При Даяні, Ізраїль виграв чотири арабо-ізраїльські війни[2], в тому числі, блискуче Шестиденну війну[3].

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 20 травня 1915 року в кібуці Дґанія у Палестині, в родині Двори Затуловської та Шмуеля Китайгородського (Шмуеля Даяна), вихідців з України (м. Жашків, Черкаська область).[4]

З 1921 року жив у мошаві Нахалаль, після закінчення початкової школи вступив до сільськогосподарської школи.

З 1929 року був членом «Гаґани». 1935 року одружився з Рут Шварц. У 1936—1939 роках служив у єврейських загонах палестинської поліції під керівництвом Іцхака Саді. 1939 року було заарештовано британською владою за незаконне володіння зброєю і до лютого 1941 року утримувався у в'язниці міста Акко.

По виході з в'язниці був призначений командиром роти (однієї з двох сформованих рот) у щойно організованого озброєного угруповання «Пальмах». У складі Пальмаху брав участь у бойових діях у Сирії та Лівані проти французьких вішистів, під час диверсій був поранений — бінокль, у який дивився Даян, був розбитий французькою кулею, втратив око. Нагороджений британським орденом «За видатні заслуги».

1946 року був делегатом сіоністського конгресу в Базелі.

У квітні 1948 року уклав угоду про співпрацю з друзами.

Під час Війни за незалежність Ізраїлю (14 травня 1948 — 7 січня 1949) майор Даян відзначився 14—19 травня при обороні Дґанії, де вдалося зупинити просування сирійців. У серпні він був призначений командувачем Єрусалимським фронтом.

У січні 1949 Даян брав участь у переговорах з королем Йорданії Абдаллою, брав участь у переговорах на острові Родос про мир з Єгиптом, Ліваном, Йорданією та Сирією.

У 1950—1953 роках Моше Даян командував Південним, потім Північним військовим округом Ізраїлю, навчався у вищій офіцерській школі у Великій Британії, очолив оперативний відділ Генштабу.

З 1953 по 1958 — начальник Генштабу армії оборони Ізраїлю. На цій посаді зіграв ключову роль у плануванні операції «Кадеш» (Суецька криза), що завершилася блискучим успіхом.

1959 року обраний депутатом Кнесету 4-го скликання від правлячої партії МАПАЙ, був депутатом Кнесету 4-10 скликань, займав пост міністра сільського господарства у 1959–1964.

1966 року був військовим кореспондентом у Південному В'єтнамі під час В'єтнамської війни.

У 1967—1974 роках — міністр оборони Ізраїлю.

У реальності Даян не встиг сильно вплинути на планування та хід Шестиденної Війни. Як міністр оборони, він розділив з головою уряду Ґолдою Меїр відповідальність за значні втрати у перші дні Війни Судного Дня (1973), бо відкинув пропозицію генштабу про мобілізацію армії та нанесення превентивного удару.

Незважаючи на войовничу репутацію, багато дій Даяна були спрямовані на умиротворення арабів: передача Храмової Гори під контроль ісламських релігійних організацій, повернення Синая Єгипту в обмін на мирний договір, підтримка ідеї відступу з територій Самарії, Юдеї та Гази.

У 1978–1979 роках — міністр закордонних справ, брав участь у виробленні Кемп-Девідських угод.

Хобі — археологія, колекціювання старожитностей.

Твори

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ https://books.google.co.il/books?id=C8h_VjG4ucsC&pg=PA10&lpg=PA10&dq=%E2%80%9CBen-Gurion+and+Moshe+Dayan+were+self-proclaimed+atheists.%E2%80%9D&source=bl&ots=eLOe9QNFFp&sig=ACfU3U2gp0R2y2bQuDrE6cO9Ap6YCSwrSw&hl=en&sa=X&ved=2ahUKEwj5g8rLyszhAhUO16QKHWK4D9IQ6AEwB3oECAgQAQ#v=onepage&q=%E2%80%9CBen-Gurion%20and%20Moshe%20Dayan%20were%20self-proclaimed%20atheists.%E2%80%9D&f=false
  2. ↑ — Як начальник Генштабу: Суецька криза (1956). — Як міністр оборони: Шестиденна війна (1967), Війна на виснаження (1967—1970), Війна Судного дня (1973).
  3. ↑ Crompton, Samuel Willard; Worth, Richard (2007). Ariel Sharon (англ.). Infobase Publishing. ISBN 978-1-4381-0464-5.
  4. ↑ Soldier of Israel: the story of General Moshe Dayan, издательство Funk and Wagnalls, 1969, стр. 8

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Моше Даян
у сестринських Вікіпроєктах
q: Цитати у Вікіцитатах?
s: Теми у Вікіджерелах?
CMNS: Моше Даян у Вікісховищі?


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Моше_Даян&oldid=43924280