Біотехнологічне виробництво водню

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Біотехнологічне виробництво водню — виробництво біоводню методами біотехнології.

Огляд методів

[ред. | ред. код]

Біотехнологічні методи виробництва біоводню включають ферментацію біомаси, біофотоліз, біоелектрохімічні методи; та їх комбінації.

  • Методи ферментації (бродіння) органічних сполук поділяють на 2 категорії, в залежності від потреби сонячного світла: темнова ферментація та фотоферментація.
  • Методи біофотолізу використовують мікроорганізми, такі як зелені водорості та ціанобактерії, які виробляють водень з води, поглинаючи енергію сонячного світла.
  • Біоелектрохімічні методи включають електрогідрогенез. У цьому процесі застосовують мікробний електролізний елемент (Microbial electrolysis cell) для отримання біоводню з різних органічних відходів. Мікробний електролізний елемент (МЕЕ) — це технологія, пов’язана з мікробними паливними елементами. Мікробні паливні елементи виробляють електричний струм від мікробного розкладання органічних сполук, тоді як МЕЕ генерують водень або метан з органічного матеріалу, застосовуючи електричний струм.

Сировина

[ред. | ред. код]

Біоводень виробляється або з води (методом біофотолізу), або з органічних сполук (методами ферментації та електрогідрогенезу), зазвичай, відходів, чим ще й вирішується проблема забруднення довкілля, і часто разом з біометаном[1][2], чи разом з біобутанолом та біополімерами[3][4], з органічної речовини:

Ферментація біомаси

[ред. | ред. код]

Методи ферментації (бродіння) поділяють на 2 категорії, в залежності від потреби сонячного світла: темнова ферментація[18] та фотоферментація[19].

Воднеутворюючі мікроорганізми широко поширені в природі. Наприклад, зростаюча культура Rhodopseudomonas capsulata виділяє 200–300 мл водню на 1 г сухої біомаси[20]. Мікробіологічне утворення водню може йти із сполук вуглеводного характеру (крохмаль, целюлоза).

З 1 кг твердих органічних відходів, таких як харчові та сільськогосподарські відходи, можливо отримати 100-110 літрів біоводню та 50-60 літрів біометану; а твердий залишок (30 г/кг відходів) можливо використовувати як тверде біопаливо або перетворити на біодобриво.[1]

Виробництво біоводню за допомогою мікробів забезпечує відновлюваний запас водню за рахунок використання таких сировинних матеріалів, як невичерпне природне сонячне світло, вода і органічні відходи, що, як передбачається, одночасно вирішить дві проблеми «енергопостачання та захисту навколишнього середовища». Гідрогенази та нітрогенази є двома класами ключових ферментів, які беруть участь у виробництві біоводню і можуть застосовуватися в різних біологічних умовах.[21]

Потенціал для вилучення біоводню з твердих органічних відходів і стічних вод великий. Рігетті та ін. (2020), в італійському дослідженні, зосередженому на темній ферментації та анаеробному зброджуванні гною великої рогатої худоби та трав’яного силосу з отриманням суміші H2–CH4 (називається біогітан) і летких жирних кислот як попередників біопластику, продемонстрували можливість збільшити додану вартість спільного виробництва біоводню й біопластику у циркулярній біоекономіці. Ще у двох роботах з Італії автори працювали з сироваткою (відходи молочної промисловості) і патокою (відходи цукрового заводу) для отримання біоводню та біопластику — полігідроксибутирату або PHB — через темну ферментацію та фотоферментацію.[22]

Для очищення та відділення біоводню перед зберіганням необхідні такі заходи, як кріогенна адсорбція, адсорбція при зміні тиску та мембранне відділення.[23]

Підвищення ефективності ферментації

[ред. | ред. код]

Незважаючи на кілька переваг, пов’язаних із застосуванням біоводню як палива, його виробництво наразі стикається з кількома практичними проблемами, деякі з яких включають неефективну ферментацію біомаси та низьку швидкість виробництва. Щоб збільшити ефективність виробництва біоводню, необхідно оптимізувати деякі фактори, що впливають на виробництво, як-от склад субстрату, попередня обробка субстратів, фізико-хімічні параметри тощо.

Було виявлено, що ключовими складовими ферментативного виробництва біоводню є вуглеводи, тоді як білки не настільки ефективні. Крім того, було виявлено, що серед іонів металів (Ni, Fe, Cu, Mg, Zn і Na), Магній (Mg) є одним із важливих кофакторів, який активує більше десяти ферментів, залучених у водневе бродіння. Метод біологічної попередньої обробки субстрату має більше переваг порівняно з іншими з точки зору низької токсичності, м’якої реакції та низької вартості. Зниження парціального тиску до оптимального рівня може збільшити вихід біоводню. Інтеграція наночастинок у субстрат для відновлення виробництва біоводню (H2) може також підвищити ефективність виробництва.[24]

Експерименти ферментації проводилися з використанням різних співвідношень двох типів наночастинок у межах від 50 до 500 мг/л, щоб визначити вплив цих наночастинок на вихід біоводню. Використання 200 мг/л наночастинок фериту нікелю підвищило вихід біоводню на 47%, тоді як 200 мг/л наночастинок фериту кобальту збільшило його на 41%.[25]

Досліджується використання підходів машинного навчання для різних цілей оптимізації виробництва біоводню.[26]

Масштабування ферментативних систем

[ред. | ред. код]

Пілотний проект фабрики з виробництва біоводню шляхом темнової ферментації та фотоферментації у Китаї показав, що оцінювана система споживає 171 530 МДж енергії та викидає 9,37 т CO2-екв при виробництві 1 т H2, а період окупності становить 6,86 років (порівняно з 10,28 років при виробництві методом електролізу з використанням відновлюваної енергетики). Ціна, з урахуванням заробітніх плат та інших витрат за цінами регіону, склала дешевше виробництва електролізом з використанням сонячної чи вітрової енергії, але трохи дорожче виробництва газифікацією біомаси. Порівняно з виробництвом екологічно чистого водню за допомогою електролізу води, система виробництва біоводню методом ферментації демонструє переваги у переробці ресурсів, з одночасною утилізацією відходів і виробництвом чистої енергії.[27]

Біофотоліз води

[ред. | ред. код]

Біофотоліз води — розщеплення води на водень і кисень за участю мікробіологічних систем.

Виробництво водню відбувається в біореакторі, що містить зелені водорості, ціанобактерії та інші мікроорганізми, які за певних умов виробляють водень.

У цьому процесі спеціальні ферменти, такі як гідрогенази, каталізують відновлення протонів (H+) до молекулярного водню (H2), тоді як кисень виділяється як побічний продукт. Біофотоліз поділяється на прямий і непрямий.[28]

Наприкінці 90-х років XX ст. було показано, що в умовах нестачі сірки біохімічний процес виробництва кисню, тобто нормальний фотосинтез, перемикається на виробництво водню.

Особливості конструкції біореактора

[ред. | ред. код]
  • Обмеження фотосинтетичного виробництва водню шляхом акумулювання протонного градієнту.
  • Конкурентне інгібування фотосинтезу водню з боку вуглекислого газу.
  • Ефективність фотосинтезу зростає, якщо бікарбонат пов'язаний з фотосистемою II (PSII)
  • Економічна реалізованість. Енергетична ефективність — коефіцієнт перетворення сонячного світла на водень — має досягти 7-10% (водорості в природних умовах досягають в кращому випадку 0,1%).

Основні етапи

[ред. | ред. код]

2006 рік — дослідники з Університету Білефельда і Університету Квінсленда генетично модифікували одноклітинну водорость Chlamydomonas reinhardtii таким чином, що вона стала виробляти істотно більші кількості водню[29]. Отримана водорость-мутант Stm6 може, протягом довгого часу продукувати в п'ять разів більше водню, ніж її предок, і давати 1,6-2,0% енергетичної ефективності.

2006 рік — неопублікована робота з Каліфорнійського університету в Берклі (програма реалізується організацією MRIGlobal[en], За контрактом з Національною лабораторією поновлюваних джерел енергії[en] обіцяє розробку технології з 10-відсотковою енергетичною ефективністю. Стверджується, що шляхом укорочення стеку хлорофілу Tasios Melis можливо подолати 10-відсотковий бар'єр[30].

2006 — В Університеті Карлсрує розробляється прототип біореактора, що містить 500–1000 л культури водоростей. Цей реактор використовується для доказу реалізованості економічно ефективних систем такого роду протягом найближчих п'яти років.

Економічність

[ред. | ред. код]

Ферма воднепродукуючих водоростей площею рівний площі штату Техас виробляла б достатньо водню для покриття потреб усього світу. Близько 25 000 км² достатньо для відшкодування споживання бензину в США. Це в 10 разів менше, ніж використовується в сільському господарстві США для вирощування сої[31].

Історія

[ред. | ред. код]

У 1939 р. німецький дослідник Ганс Ґаффрон[en], працюючи у Чиказькому університеті, виявив, що водорость Chlamydomonas reinhardtii іноді перемикається з виробництва кисню на виробництво водню[32]. Гаффрон не зміг виявити причину цього перемикання. Протягом багатьох років причину перемикання не вдавалося виявити і іншим вченим. Наприкінці 1990-х років професор Анастасіс Меліс[en], працюючи дослідником в Берклі, виявив, що в умовах нестачі сірки біохімічний процес виробництва кисню, тобто нормальний фотосинтез, перемикається на виробництво водню. Він виявив відповідальний за таку поведінку фермент гідрогенази, який втрачає ці функції в присутності кисню. Меліс виявив, що сірчане голодування перериває внутрішню циркуляцію кисню, змінюючи оточення гідрогенази таким чином, що воно стає здатним синтезувати водень[33]. Інший вид водоростей Chlamydomonas moeweesi також перспективний для виробництва водню.

Мікробні електролізні елементи

[ред. | ред. код]
Мікробний електролізний елемент

Мікробні електролізні елементи (МЕЕ, або електрогідрогенез, або мікробні електрохімічні елементи, або біокаталізований електроліз) — це біоелектрохімічні системи, які поєднують мікробний метаболізм з електрохімічними реакціями для виробництва водню з органічних субстратів або стічних вод. МЕЕ складаються з анода, де відбуваються реакції окислення, і катода, де відбуваються реакції відновлення, розділених протонообмінною мембраною.[34]

Широкий спектр органічних відходів, зокрема побутові стічні води, стоки цукрової промисловості, стічні води харчової промисловості, промислові стічні води, ацетат натрію, глюкоза, гліцерин тощо можуть бути використані як субстрати в системах MEЕ.

В системах МЕЕ органічні субстрати подаються в анодний відсік, де електроактивні мікроорганізми окислюють їх, вивільняючи електрони та протони. Електрони, що утворюються під час цього процесу, передаються на анодний електрод, створюючи електричний струм. Тим часом протони мігрують через протонообмінну мембрану до катодного відсіку. На катоді протони й електрони з’єднуються з молекулами води, утворюючи водень. Цей процес утворення водню керується електричним потенціалом, прикладеним до клітини. Газоподібний кисень одночасно утворюється на катоді шляхом відновлення іонів кисню або молекул води.

Виробництво біоводню на основі МЕЕ пропонує кілька переваг, включаючи високі показники виробництва водню, ефективне використання субстрату та здатність очищати органічні стічні води, виробляючи при цьому відновлювану енергію. Крім того, МЕЕ можуть працювати при температурах і тиску навколишнього середовища, зменшуючи потреби в енергії, порівняно з традиційними методами електролізу.

Гібридні системи

[ред. | ред. код]

Гібридні методи використовують для збільшення ефективності систем як у виробництві самого біоводню, так і шляхом виробництва додаткових цінних продуктів (біометан, біополімери та інші)[35]. Вони включають: поєднання темнової ферментації з МЕЕ, поєднання темнової і фотоферментації[36], поєднання фотоферментації з біофотолізом, та інші.

Див. також

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]

Ресурси Інтернету

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Таширев, Олександр; Говоруха, Віра; Гаврилюк, Олеся; Біда, Ірина; Гладка, Галина; Ястремська, Лариса (24 січня 2024). БІОТЕХНОЛОГІЯ ЗБРОДЖУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНО НЕБЕЗПЕЧНИХ ОРГАНІЧНИХ ВІДХОДІВ ТА ОТРИМАННЯ ЦІННИХ ПРОДУКТІВ. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції "Екологія. Людина. Суспільство". с. 54—56. doi:10.20535/EHS2710-3315.2023.292074. ISSN 2710-3315. Процитовано 1 червня 2024.
  2. ↑ Nawaz, Ali; Aamir, Farheen; Huang, Rong; Haq, Ikram ul; Wu, Fangyu; Munir, Marium; Chaudhary, Rida; Rafique, Ayesha; Jiang, Kankan (2023). Co-production of biohydrogen and biomethane utilizing halophytic biomass Atriplexcrassifolia by two-stage anaerobic fermentation process. Frontiers in Chemistry. Т. 11. doi:10.3389/fchem.2023.1233494. ISSN 2296-2646. PMC 10360132. PMID 37483269. Процитовано 28 листопада 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  3. ↑ Brindha, Kothaimanimaran; Mohanraj, Sundaresan; Rajaguru, Palanichamy; Pugalenthi, Velan (10 лютого 2023). Simultaneous production of renewable biohydrogen, biobutanol and biopolymer from phytogenic CoNPs-assisted Clostridial fermentation for sustainable energy and environment. Science of The Total Environment. Т. 859. с. 160002. doi:10.1016/j.scitotenv.2022.160002. ISSN 0048-9697. Процитовано 20 листопада 2023.
  4. ↑ Carlozzi, Pietro; Touloupakis, Eleftherios; Di Lorenzo, Tiziana; Giovannelli, Alessio; Seggiani, Maurizia; Cinelli, Patrizia; Lazzeri, Andrea (10 вересня 2019). Whey and molasses as inexpensive raw materials for parallel production of biohydrogen and polyesters via a two-stage bioprocess: New routes towards a circular bioeconomy. Journal of Biotechnology. Т. 303. с. 37—45. doi:10.1016/j.jbiotec.2019.07.008. ISSN 0168-1656. Процитовано 23 листопада 2023.
  5. ↑ Hovorukha, Vira; Havryliuk, Olesia; Gladka, Galina; Tashyrev, Oleksandr; Kalinichenko, Antonina; Sporek, Monika; Dołhańczuk-Śródka, Agnieszka (2021-01). Hydrogen Dark Fermentation for Degradation of Solid and Liquid Food Waste. Energies (англ.). Т. 14, № 7. с. 1831. doi:10.3390/en14071831. ISSN 1996-1073. Процитовано 31 травня 2024.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  6. ↑ Tashyrev, Oleksandr; Hovorukha, Vira; Havryliuk, Olesia; Sioma, Iryna; Gladka, Galina; Kalinichenko, Olga; Włodarczyk, Paweł; Suszanowicz, Dariusz; Zhuk, Hennadiy (2022-01). Spatial Succession for Degradation of Solid Multicomponent Food Waste and Purification of Toxic Leachate with the Obtaining of Biohydrogen and Biomethane. Energies (англ.). Т. 15, № 3. с. 911. doi:10.3390/en15030911. ISSN 1996-1073. Процитовано 31 травня 2024.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  7. ↑ Kukharets, S.; Sukmanyuk, O.; Yarosh, Y.; Kukharets, М. (28 грудня 2020). ОЦІНКА ПОТЕНЦІАЛУ ТА ШЛЯХІВ ВИРОБНИЦТВА ВОДНЮ ІЗ АГРАРНОЇ БІОМАСИ. Vidnovluvana energetika (укр.). № 4(63). с. 89—99. doi:10.36296/1819-8058.2020.4(63).89-99. ISSN 2664-8172. Процитовано 20 листопада 2023.
  8. ↑ Козар, Марина Юріївна; Щурська, Катерина Олександрівна; Саблій, Лариса Андріївна; Кузьмінський, Євгеній Васильович (11 грудня 2013). Очищення стічних вод солодового заводу з одержанням біоводню. Eastern-European Journal of Enterprise Technologies (укр.). Т. 6, № 10(66). с. 33—36. doi:10.15587/1729-4061.2013.19141. ISSN 1729-4061. Процитовано 20 листопада 2023.
  9. ↑ Cassol, Gabriela Scheibel; Shang, Chii; An, Alicia Kyoungjin; Khanzada, Noman Khalid; Ciucci, Francesco; Manzotti, Alessandro; Westerhoff, Paul; Song, Yinghao; Ling, Li (23 березня 2024). Ultra-fast green hydrogen production from municipal wastewater by an integrated forward osmosis-alkaline water electrolysis system. Nature Communications (англ.). Т. 15, № 1. с. 2617. doi:10.1038/s41467-024-46964-8. ISSN 2041-1723. Процитовано 31 травня 2024.
  10. ↑ Haque, Naimul; Azad, Abul Kalam (2023-01). Comparative Study of Hydrogen Production from Organic Fraction of Municipal Solid Waste and Its Challenges: A Review. Energies (англ.). Т. 16, № 23. с. 7853. doi:10.3390/en16237853. ISSN 1996-1073. Процитовано 28 червня 2024.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  11. ↑ Говоруха, Віра Михайлівна (20 лютого 2023). Універсальна біотехнологія знешкодження токсичних органічних відходів і металів з отриманням цінних продуктів: За матеріалами наукового повідомлення на засіданні Президії НАН України 28 грудня 2022 року. Visnik Nacional noi academii nauk Ukrai ni (укр.). № 2. с. 85—90. doi:10.15407/visn2023.02.085. ISSN 2518-1203. Процитовано 31 травня 2024.
  12. ↑ Korniyenko, Irina; Yastremska, Larysa; Kuznietsova, Olena; Baranovskyy, Mykhailo; Vizer, Anna (6 жовтня 2022). БІОКОНВЕРСІЯ ОРГАНІЧНИХ ВІДХОДІВ ‒ ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД ТА УКРАЇНСЬКІ ПРАКТИКИ. Technologies and Engineering (укр.). № 3. с. 37—51. doi:10.30857/2786-5371.2022.3.4. ISSN 2786-538X. Процитовано 20 листопада 2023.
  13. ↑ Samrot, Antony V.; Rajalakshmi, Deenadhayalan; Sathiyasree, Mahendran; Saigeetha, Subramanian; Kasipandian, Kasirajan; Valli, Nachiyar; Jayshree, Nellore; Prakash, Pandurangan; Shobana, Nagarajan (2023-01). A Review on Biohydrogen Sources, Production Routes, and Its Application as a Fuel Cell. Sustainability (англ.). Т. 15, № 16. с. 12641. doi:10.3390/su151612641. ISSN 2071-1050. Процитовано 21 листопада 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  14. ↑ Dari, Dayana Nascimento; Freitas, Isabelly Silveira; Aires, Francisco Izaias da Silva; Melo, Rafael Leandro Fernandes; dos Santos, Kaiany Moreira; da Silva Sousa, Patrick; Gonçalves de Sousa Junior, Paulo; Luthierre Gama Cavalcante, Antônio; Neto, Francisco Simão (2024-03). An Updated Review of Recent Applications and Perspectives of Hydrogen Production from Biomass by Fermentation: A Comprehensive Analysis. Biomass (англ.). Т. 4, № 1. с. 132—163. doi:10.3390/biomass4010007. ISSN 2673-8783. Процитовано 1 червня 2024.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  15. ↑ Rady, Hadeer A.; Ali, Sameh S.; El-Sheekh, Mostafa M. (2024-04). Strategies to enhance biohydrogen production from microalgae: A comprehensive review. Journal of Environmental Management. Т. 356. с. 120611. doi:10.1016/j.jenvman.2024.120611. ISSN 0301-4797. Процитовано 5 липня 2024.
  16. ↑ Cavelius, Philipp; Engelhart-Straub, Selina; Mehlmer, Norbert; Lercher, Johannes; Awad, Dania; Brück, Thomas (30 березня 2023). The potential of biofuels from first to fourth generation. PLOS Biology. Т. 21, № 3. с. e3002063. doi:10.1371/journal.pbio.3002063. ISSN 1544-9173. PMID 36996247. Процитовано 5 липня 2024.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  17. ↑ Zhang, Huaiwen; Yao, Yiqing; Deng, Jun; Zhang, Jian-Li; Qiu, Yaojing; Li, Guofu; Liu, Jian (2022-04). Hydrogen production via anaerobic digestion of coal modified by white-rot fungi and its application benefits analysis. Renewable and Sustainable Energy Reviews. Т. 157. с. 112091. doi:10.1016/j.rser.2022.112091. ISSN 1364-0321. Процитовано 26 червня 2024.
  18. ↑ Cao, Yujin; Liu, Hui; Liu, Wei; Guo, Jing; Xian, Mo (19 серпня 2022). Debottlenecking the biological hydrogen production pathway of dark fermentation: insight into the impact of strain improvement. Microbial Cell Factories. Т. 21, № 1. с. 166. doi:10.1186/s12934-022-01893-3. ISSN 1475-2859. PMC 9389701. PMID 35986320. Процитовано 5 липня 2024.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  19. ↑ Gupta, Soumya; Fernandes, Annabel; Lopes, Ana; Grasa, Laura; Salafranca, Jesús (2024-01). Photo-Fermentative Bacteria Used for Hydrogen Production. Applied Sciences (англ.). Т. 14, № 3. с. 1191. doi:10.3390/app14031191. ISSN 2076-3417. Процитовано 5 липня 2024.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  20. ↑ Кондратьева Е. Н., Гоготов И. Н. Молекулярный водород в метаболизме микроорганизмов. — М.: Наука, 1981. — 342 с.
  21. ↑ Xuan, Jinsong; He, Lingling; Wen, Wen; Feng, Yingang (2023-01). Hydrogenase and Nitrogenase: Key Catalysts in Biohydrogen Production. Molecules (англ.). Т. 28, № 3. с. 1392. doi:10.3390/molecules28031392. ISSN 1420-3049. PMC 9919214. PMID 36771068. Процитовано 5 липня 2024.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  22. ↑ Venkatesh, G. (2022-03). Circular Bio-economy—Paradigm for the Future: Systematic Review of Scientific Journal Publications from 2015 to 2021. Circular Economy and Sustainability (англ.). Т. 2, № 1. с. 231—279. doi:10.1007/s43615-021-00084-3. ISSN 2730-597X. Процитовано 23 листопада 2023.
  23. ↑ Chusut, Wichayaporn; Kanchanasuta, Suwimon; Inthorn, Duangrat (13 жовтня 2023). Optimization for biohydrogen purification process by chemical absorption techniques. Sustainable Environment Research. Т. 33, № 1. с. 35. doi:10.1186/s42834-023-00196-5. ISSN 2468-2039. Процитовано 23 листопада 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  24. ↑ Ayodele, David Temitope; Ogunbiyi, Olutobi Daniel; Akamo, Damilola Olayinka; Otun, Kabir Opeyemi; Akinpelu, David Akorede; Adegoke, John Adeola; Fapojuwo, Dele Peter; Oladoye, Peter Olusakin (19 серпня 2023). Factors affecting biohydrogen production: Overview and perspectives. International Journal of Hydrogen Energy. Т. 48, № 71. с. 27513—27539. doi:10.1016/j.ijhydene.2023.04.001. ISSN 0360-3199. Процитовано 24 листопада 2023.
  25. ↑ Yildirim, Oznur; Ozkaya, Bestami (16 лютого 2024). Enhancing fermentation yield for biohydrogen production using eco-friendly nickel and cobalt ferrite nanoparticles. Biomass Conversion and Biorefinery (англ.). doi:10.1007/s13399-024-05354-2. ISSN 2190-6823. Процитовано 3 червня 2024.
  26. ↑ Alagumalai, Avinash; Devarajan, Balaji; Song, Hua; Wongwises, Somchai; Ledesma-Amaro, Rodrigo; Mahian, Omid; Sheremet, Mikhail; Lichtfouse, Eric (1 червня 2023). Machine learning in biohydrogen production: a review. Biofuel Research Journal. Т. 10, № 2. с. 1844—1858. doi:10.18331/BRJ2023.10.2.4. Процитовано 3 червня 2024.
  27. ↑ Zhang, Quanguo; Jiao, Youzhou; He, Chao; Ruan, Roger; Hu, Jianjun; Ren, Jingzheng; Toniolo, Sara; Jiang, Danping; Lu, Chaoyang (28 травня 2024). Biological fermentation pilot-scale systems and evaluation for commercial viability towards sustainable biohydrogen production. Nature Communications (англ.). Т. 15, № 1. с. 4539. doi:10.1038/s41467-024-48790-4. ISSN 2041-1723. Процитовано 3 червня 2024.
  28. ↑ Samrot, Antony V.; Rajalakshmi, Deenadhayalan; Sathiyasree, Mahendran; Saigeetha, Subramanian; Kasipandian, Kasirajan; Valli, Nachiyar; Jayshree, Nellore; Prakash, Pandurangan; Shobana, Nagarajan (2023-01). A Review on Biohydrogen Sources, Production Routes, and Its Application as a Fuel Cell. Sustainability (англ.). Т. 15, № 16. с. 12641. doi:10.3390/su151612641. ISSN 2071-1050. Процитовано 5 липня 2024.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  29. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 27 вересня 2007. Процитовано 29 серпня 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  30. ↑ Christopher Williams (24.02.2006). Pond life: the future of energy - Hydrogen-producing algae breakthrough. Архів оригіналу за 5 березня 2008. Процитовано 29.8.2014. (англ.)
  31. ↑ There has been an error — New Scientist. Архів оригіналу за 24 липня 2008. Процитовано 29 серпня 2014.
  32. ↑ Algae: Power Plant of the Future?. Архів оригіналу за 24 лютого 2007. Процитовано 29 серпня 2014.
  33. ↑ It Came From the Swamp [Архівовано 2011-08-28 у Wayback Machine.] (англ.)
  34. ↑ Arun, Jayaseelan; SundarRajan, PanneerSelvam; Grace Pavithra, Kirubanandam; Priyadharsini, Packiyadoss; Shyam, Sivaprasad; Goutham, Rangarajan; Hoang Le, Quynh; Pugazhendhi, Arivalagan (2024-01). New insights into microbial electrolysis cells (MEC) and microbial fuel cells (MFC) for simultaneous wastewater treatment and green fuel (hydrogen) generation. Fuel. Т. 355. с. 129530. doi:10.1016/j.fuel.2023.129530. ISSN 0016-2361. Процитовано 5 липня 2024.
  35. ↑ Chandrasekhar, Kuppam; Lee, Yong-Jik; Lee, Dong-Woo (2015-04). Biohydrogen Production: Strategies to Improve Process Efficiency through Microbial Routes. International Journal of Molecular Sciences (англ.). Т. 16, № 4. с. 8266—8293. doi:10.3390/ijms16048266. ISSN 1422-0067. PMC 4425080. PMID 25874756. Процитовано 5 липня 2024.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  36. ↑ Zhang, Quanguo; Jiao, Youzhou; He, Chao; Ruan, Roger; Hu, Jianjun; Ren, Jingzheng; Toniolo, Sara; Jiang, Danping; Lu, Chaoyang (28 травня 2024). Biological fermentation pilot-scale systems and evaluation for commercial viability towards sustainable biohydrogen production. Nature Communications (англ.). Т. 15, № 1. с. 4539. doi:10.1038/s41467-024-48790-4. ISSN 2041-1723. PMC 11133433. PMID 38806457. Процитовано 5 липня 2024.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Біотехнологічне_виробництво_водню&oldid=42980191