Перейти до вмісту

Будзиновський В'ячеслав Титович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з В'ячеслав Будзиновський)
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Будзиновський.
Будзиновський В'ячеслав Титович
ПсевдоНедоля В.
Народився30 січня 1868(1868-01-30)
с. Баворів, нині Тернопільський район
Помер14 лютого 1935(1935-02-14) (67 років)
м. Львів, нині Україна
ПохованняЛичаківський цвинтар
ГромадянствоАвстро-Угорщина Австро-Угорщина → ЗУНР ЗУНР → Польща Польща
Національністьукраїнець
Діяльністьісторик, публіцист, політик
Галузьлітература[1], видавнича справа[1], політика[1] і історія[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Відомий завдякипосол Української Національної Ради ЗУНР
Alma materВіденський університет
Знання мовукраїнська
Роки активності1889-1935
Посадапосол до Райхсрату
ПартіяУкраїнська радикальна партія (1890), Українська національно-демократична партія
ГоловувавУкраїнська Партія Праці
Конфесіягреко-католик
Батьковчитель
Брати, сестриБудзиновський Альфред Титович Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зОлена Стефурак

В'ячеслав Титович Будзиновський (псевдонім Недоля В.; 30 січня 1868, с. Баворів, нині Тернопільський район — 14 лютого 1935, м. Львів) — галицький український політик, публіцист, історик і популяризатор; один із засновників Української Радикальної Партії, потім — УНДП.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 30 січня 1868 року в с. Баворів (Тернопільський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, тепер Тернопільського району на Тернопільщині, Україна) в сім'ї вчителя.

Початкову школу та гімназію закінчив у Львові. Навчався на природничому відділенні філософського факультету Львівського університету. 21 березня 1889 р. відрахований за організацію зборів студентів Львова 8—9 березня у міській ратуші. Продовжив навчання на медичному факультеті університету у Відні. Тут познайомився з багатьма учасниками товариства «Січ», поглиблював свої знання з економіки, політології, соціології.

У 1890 р. видав у Львові науково-публіцистичну брошуру «Культурна нужда австрійської Русі». На неї написали свої рецензії: Володимир Охримович («Народ» — 1891, ч. 20—21), Іван Франко («Народ» — 1891, ч. 23). Протягом 1893–1894 у «Народі» публікує ряд актуальних праць, веде полеміку з польською шляхтою, з «москвофілами». Гарний розголос мала публікація в ЗНТШ «Аграрні відносини Галичини» (1894).

З упадком журналу «Народ» (після смерті Михайла Драгоманова) редагував органи Української Радикальної Партії — газети «Громадський голос» та «Радикал».

В'ячеслав Будзиновський

В. Будзиновський зі своїми ідеями «іде в маси», за що його 1 квітня 1896 р. був заарештований у Тернополі. Звільнений після двотижневого голодування, зустрівся з гімназійним товаришем Осипом Маковеєм, який запропонував приїхати до Чернівців редагувати газету «Праця» (саме в ній у 1897 р. завдяки В. Будзиновському з'явилися перші новели Василя Стефаника).

Після ліквідації газети «Праця» Будзиновський повернувся на початку 1898 р. до Львова, працював в редакції щоденної популярної газети «Діло», став невдовзі редактором «Видавничої спілки». Його політичний авторитет зріс під час виборів до австрійського парламенту (1897–1898).

Вийшовши 1899 р. з Української Радикальної Партії, В. Будзиновський при підтримці Михайла Грушевського та Івана Франка створив Українську Націонал-Демократичну Партію, основною метою якої було утворення самостійної незалежної української держави.

Згадував, що під час першого прочитання творів Василя Стефаника професор Степан Смаль-Стоцький заплакав і сказав: Я цікавий, яке вражіння зробить на Поліно (так називали Осипа Маковея через сталеві нерви).[2]

Посол до Райхсрату (австрійського парламенту), обраний у 1907, 1911 роках від округу № 60 Бучач — Монастириська — Підгайці — Вишнівчик;[3] очолював Український парламентський клуб[4]). Коли у вересні 1914 р. Львів зайняли російські війська генерала Брусилова, Будзиновський переїхав до у Відня, став членом Спілки визволення України у Відні.[4] Був делегатом Української Національної Ради ЗУНР як посол до Австрійського парламенту[5]

Гробівець родини Будзиновських на 72 полі Личаківського цвинтаря у Львові

1927 р. заснував ліву, із совєтофільськими тенденціями Українську Партію Праці, якою керував до її ліквідації (1930 р.).

Помер 14 лютого 1935 року в м. Львові. Похований на Личаківському цвинтарі Львова, поле № 72[6].

Доробок

[ред. | ред. код]

Будзиновський залишив опісля себе величезний літературний доробок. Він написав 33 історичні повісті, 29 економічно-політичних творів, а також 9 гумористичних повістей.[7]

Історичні повісті

[ред. | ред. код]

Автор і видавець великої серії історичних повістей і оповідань:

  • "Культурна злиденність австрійської Русі (1891), російською мовою
  • «Австрія чи Польща» (1903),
  • «Хмельниччина» (1906),
  • «Галицькі постулати» (1907),
  • «Наші гетьмани» (Львів, 1907. — 187 с),
    • Наші гетьмани. — Т.: Ред.-видав. відділ упр. по пресі, 1990. — 113 с.
  • «Гетьман Мазепа» (1909).
  • «Осаул Підкови» (1920),
    • Осаул Підкови: Уривок з повісті // Тернопіль: Тернопільщина літературна. — Т., 1992. — Дод. № 4. — С. 13–15.
  • «Під одну булаву» (1920)
  • Кров за кров! На Запорожжу (1922)
  • «Історія України» (Львів, 1924)
  • «Небіжчик ходить» (Львів, 1924)
  • Ішли діди на муки: введення в історію України (1925) (завантажити e-book з archive.org)
    • Йшли діди на муки: Введення в історію України. — Тернопіль, 1994. — 128 с.
  • Волю бути козачкою (1926)
    • Будзиновський В. Волю бути козачкою: Оповідання. — Нью-Йорк : Говерла, 1962. — 85 с.
  • «Пластун: життя запорожських скитальців» (1926),
  • «Кожух не на мене» (Львів, 1927)
  • Пригоди запорозьких скитальців (1927),
    • Пригоди запорозьких скитальців: Повість та оповідання. — К.: Дніпро, 1993. — 383 с.
  • Не будь звіром (Львів, 1927)
  • «Перед бурею» (1930)
  • Гримить (1934)
  • Пригоди запорожців. — Нью-Йорк, 1957. — 220 с.
  • Як Москва нищила Україну: На підставі старих народних пісень. — Відень, 1917. — 38 с.

Його перу також належать такі популярні брошури, як «Під крилами Габсбургів», «Хлопська земля», «Хлопським коштом», «Хлопський рай», «Державні будови водні і дороги», «Наші права», «Виборча програма», «Пересторога», «Новітні революції», «Злодійська рука», «Хрунь і чорт», «Держава і руське селянство», «Руський страйк в 1902 р.» та ін.

Автор науково-популярних праць на економічні теми:

  • «Аґрарні відносини в Галичині» (1984),
  • «Хлопська посілість» (1895),
  • «Хлопський страйк» (Чернівці, 1897. — 58 с),
  • «Ґрунтовий податок» (Чернівці, 1897. — 52 с.),
  • «Панщина: Єї початок і скасоване» (Чернівці, 1898. — 174 с).

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ Мандзюк Д. Пиши, як розказуєш. Ні на волос інакше // Газета по-українськи. — 2001. — № 67 (1220) (13 трав.). — С. 18.
  3. ↑ Kurzbiografie Budzynowskyj (Budzynovs‘kyi), Wjačeslaw (Vjačeslav). Архів оригіналу за 30 червня 2020. Процитовано 28 червня 2020.
  4. ↑ а б Мельничук Б., Уніят В. Іван Франко і Тернопільщина… — С. 234.
  5. ↑ Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАН України; видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. — С. 83. — ISBN 5-7707-7867-9.
  6. ↑ Криса Л., Фіголь Р. Личаківський некрополь. — Львів, 2006. — С. 393—394. — ISBN 966-8955-00-5.
  7. ↑ http://www.library.te.ua/library_content/calendar/kalendar08/01_4.htm [Архівовано 13 червня 2015 у Wayback Machine.] Тернопільська обласна універсальна наукова бібліотека: 140 років від дня народження В'ячеслава Титовича Будзиновського

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
S:
 Твори цього автора перебувають у суспільному надбанні. Ви можете допомогти проєкту, додавши їх у Вікіджерела.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Будзиновський_В%27ячеслав_Титович&oldid=43704548