Перейти до вмісту

Вальтер Тіррінґ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Тіррінґ.
Вальтер Тіррінґ
нім. Walter Thirring
Народився29 квітня 1927(1927-04-29)
Відень
Помер19 серпня 2014(2014-08-19) (87 років)
Відень
ПохованняМацлайнсдорфський лютеранський цвинтарd
КраїнаАвстрія Австрія
Діяльністьфізик, фізик-теоретик, викладач університету
Alma materВіденський університет
Галузьквантова теорія поля,
математична фізика
ЗакладВіденський університет
Науковий керівникFelix Ehrenhaftd
Відомі учніHarald Grossed[1]
Аспіранти, докторантиПітер Фройндd
Peter Grassbergerd
Peter C. Aichelburgd[1]
Karl Schilcherd
Heide Narnhoferd[1]
Michael Reekend[1]
Franz Schwabld[1]
Gerhard Eckerd[1]
Herbert Pietschmannd[1]
Roberto Percaccid[1]
Фрітьйоф Капраd[1]
Christian Dieter Jäkeld
ЧленствоЛеопольдина
Австрійська академія наук
Європейська академія[2]
Папська академія наук[3]
Національна академія наук США
Угорська академія наук
Відомий завдяки:модель Тіррінґа,
модель Тіррінґа-Весса
БатькоГанс Тіррінґ
Нагородимедаль Етвеша
премія Шредінгера
медаль Планка
премія Пуанкаре

Ва́льтер Ті́ррінґ (нім. Walter Thirring; нар. 29 квітня 1927, Відень — пом. 18/19 серпня 2014[4][5][6], Відень) — австрійський фізик-теоретик.

Біографія

[ред. | ред. код]

Вальтер Тіррінґ народився 29 квітня 1927 року в сім'ї відомого австрійського фізика Ганса Тіррінґа[7]. Вальтер вивчав фізику в Інсбрукському, а пізніше у Віденському університеті, де вже в 1949 році під керівництвом Фелікса Еренхафта отримав ступінь доктора філософії. Після цього він працював із Ервіном Шредінгером у Дубліні, Бруно Тушеком у Глазго та Вернером Гайзенберґом в інституті Макса Планка в Ґетінґені. В 1951–1952 роках Тіррінґ працював у Федеральній вищій технічній школі Цюриха з Вольфгангом Паулі, де займався теорією збурень у квантовій електродинаміці, а в 1953–1954 роках — у інституті перспективних досліджень у Прінстоні, де зустрічався з Альбертом Ейнштейном. Пізніше Тіррінґ викладав у Бернському університеті, Массачусетському технологічному інституті, Вашингтонському університеті, а в 1959 року став професором Віденського університету, звідки його звільнили в 1997 році. В 1968–1971 роках Вальтер Тіррінґ був головою відділу теоретичної фізики в CERN, узявши участь у започаткуванні будівництва протонного суперсинхротрону[8].

З 1952 року Вальтер Тіррінґ одружений, має двох синів. Грає на органі та фортепіано, пише музику.

Наукові досягнення

[ред. | ред. код]

Основні внески Вальтер Тіррінґ зробив у математичну фізику, зокрема разом із Елліотом Лібом дослідив стійкість матерії й оцінив нижню границю енергії системи ферміонів[9], та квантову теорію поля, розробивши декілька точно розв'язуваних моделей (моделі Тіррінґа[10] й Тіррінґа-Весса[11]). В 1954 році разом із Маррі Гелл-Маном та Марвіном Гольдбергером він написав одну з своїх перших робіт, де був представлений метод дисперсійних співвідношень у фізиці високих енергій[12], який пізніше строго обґрунтував для випадку піон-нуклонного розсіяння М. М. Боголюбов. У 1969 році був нагороджений премією Шредінгера Австрійської академії наук, а в 2000 році — премією Пуанкаре.

Вальтер Тіррінґ відомий як автор одного з перших підручників із квантової електродинаміки та «Курсу математичної і теоретичної фізики», який вже багато років є одним із стандартних підручників із математичної фізики. Також перу Тіррінґа належать багато науково-популярних книг, зокрема сумісна з Корнелією Фаустман книга «Ейнштейн без формул», де спеціальна теорія відносності пояснюється простою мовою, з малюнками, діаграмами та мінімальною кількістю формул.

У 1976–1978 роках Тіррінґ був першим президентом Міжнародної асоціації математичної фізики, а в 1993 році став одним із засновників Інституту математичної фізики імені Ервіна Шредінгера у Відні.

Праці

[ред. | ред. код]
  • Тирринг В. Курс математической и теоретической физики = Lehrbuch der Mathematischen Physik. — К. : TIMPANI, 2004. — 1040 с.
  • Тирринг В. Принципы квантовой электродинамики = Principles of Quantum Electrodynamics. — М. : Высшая школа, 1964. — 228 с.
  • Хенли Э., Тирринг В. Элементарная квантовая теория поля = Elementary Quantum Field Theory. — М. : ИЛ, 1963. — 316 с.
  • Faustmann C., Thirring W. Einstein entformelt. Wie ein Teenager ihm auf die Schliche kam. — Wien : Seifert Verlag, 2007.
  • Thirring W. Kosmische Impressionen. Gottes Spuren in den Naturgesetzen. — Wien : Molden, 2004.
  • Thirring W. Lust am Forschen: Lebensweg und Begegnungen. — Wien : Seifert Verlag, 2008.

Виноски

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е ж и к Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
  2. ↑ www.ae-info.org
  3. ↑ www.pas.va
  4. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 3 вересня 2014. Процитовано 3 вересня 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  5. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 22 грудня 2014. Процитовано 5 грудня 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  6. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 10 грудня 2014. Процитовано 5 грудня 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  7. ↑ Thirring W. The Joy of Discovery: Great Encounters Along the Way. — World Scientific Publishing, 2010.
  8. ↑ Grosse H. Walter Thirring 1927—2014 // CERN Courier. — 2014. — Т. 54, вип. 10. — С. 45.
  9. ↑ Lieb E., Thirring W. Bound for the kinetic energy of fermions which proves the stability of matter // Physical Review Letters. — 1975. — Т. 35. — С. 687.
  10. ↑ Thirring W. A soluble model in relativistic field theory // Annals of Physics. — 1958. — Т. 3. — С. 91-112.
  11. ↑ Thirring W., Wess J. Solution of a field theoretical model in one space one time dimensions // Annals of Physics. — 1964. — Т. 27. — С. 331-337.
  12. ↑ Gell-Mann M., Goldberger M., Thirring W. Use of causality conditions in quantum theory // Physical Review. — 1954. — Т. 95. — С. 1612.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вальтер_Тіррінґ&oldid=37124885