Вальтер фон Лютвіц

Вальтер фон Лютвіц
нім. Walther Freiherr von Lüttwitz
Народився	2 лютого 1859(1859-02-02) Ключборк, Ключборський повіт, Опольське воєводство, Республіка Польща
Помер	20 вересня 1942(1942-09-20) (83 роки) Бреслау, Нижня Сілезія (провінція), Вільна держава Пруссія
Країна	Німецький Райх
Діяльність	політик, офіцер
Знання мов	німецька
Учасник	Перша світова війна
Титул	барон
Військове звання	Генерал піхоти
Батько	Ernst Freiherr von Lüttwitzd
Діти	Сміло фон Лютвіц
Нагороди	Орден «Pour le Mérite» з дубовим листям (Пруссія) Залізний хрест 1-го класу Залізний хрест 2-го класу Хрест «За вислугу років» (Пруссія) Почесний хрест 2-го класу ордена дому Гогенцоллернів Орден Фрідріха (Вюртемберг) Офіцер ордена Святих Маврикія й Лазаря Орден Церінгенського лева Орден Османіє 3 ступеня Столітня медаль Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій)
Медіафайли у Вікісховищі

Барон Вальтер фон Лютвіц (нім. Walther Freiherr von Lüttwitz; 2 лютого 1859, Бодланд, район Розенберг, Сілезія — 20 вересня 1942, Бреслау) — німецький генерал, відомий завдяки своїй участі в Каппському заколоті.

Біографія

Під час Першої світової війни займав ряд високих військових посад, у тому числі неодноразово — командира бригади. Після оголошення перемир'я в 1918 був призначений тимчасовим революційним урядом — Радою народних уповноважених — на посаду головнокомандувача рейхсвером в Берліні і його околицях. Перебуваючи на цій посаді, в січні 1919 керував придушенням за допомогою фрайкора так званого Повстання спартакістів.

Як і багато інших в рейхсвері, був рішучим противником Версальського договору, найбільше — вимогам скоротити німецьку армію до 100 тисяч чоловік, ліквідувати фрайкор і видати державами-переможницями близько 900 службовців рейхсверу, що звинувачувалися у скоєнні військових злочинів. Активний опір вимогам мирного договору розпочав після 11 березня 1920, коли був зміщений з посади головнокомандувача рейхсміністром оборони Густавом Носке. У ніч з 12 на 13 березня морська бригада Ергардта, яка підлягала розформуванню, а перед цим знаходилася в підпорядкуванні Лютвіца, увійшла в урядовий квартал Берліна. Лютвіц був призначений заколотниками рейхсміністром оборони. Не підтримані старою елітою і населенням, заколотники протрималися лише кілька днів, 17 березня, вбачаючи придушення заколоту, Лютвіцу вдалося втекти.

Після втечі кілька років прожив в Угорщині, після оголошення амністії в 1925 повернувся на батьківщину.

Звання

• Фенріх (15 квітня 1878)
• Другий лейтенант (15 грудня 1876)
• Перший лейтенант (12 червня 1886)
• Гауптман (21 січня 1892)
• Майор (27 січня 1898)
• Оберст-лейтенант (15 вересня 1904)
• Оберст (14 квітня 1907)
• Генерал-майор (20 або 23 березня 1911)
• Генерал-лейтенант (1 січня 1914)
• Генерал піхоти (18 серпня 1918)

Нагороди

• Столітня медаль
• Хрест «За вислугу років» (Пруссія) (1903)
• Князівський орден дому Гогенцоллернів, почесний хрест 2-го класу
• Орден Корони (Пруссія) 2-го класу
• Орден Фрідріха (Вюртемберг) 2-го класу
• Почесний хрест дому Шварцбургів 2-го класу
• Орден Святих Маврикія та Лазаря, офіцерський хрест (Італія)
• Орден Червоного орла 2-го класу з дубовим листям і мечами
• Орден Церінгенського лева (Велике герцогство Баден)
• Орден Меча, командорський хрест 1-го класу
• Орден «Османіє» 3-го ступеня (Османська імперія)
• Залізний хрест 2-го і 1-го класу
• Pour le Mérite з дубовим листям
  • орден (24 серпня 1916)
  • дубове листя (24 березня 1918)
• Почесний хрест ветерана війни з мечами

Бібліографія

• Im Kampf gegen die November-Revolution. Vorhut-Verlag O. Schlegel, Berlin. 1934