Перейти до вмісту

Ванда Мейбаум-Каценелленбоґен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Ванда Мейбаум-Каценелленбоґен
Wanda Mejbaum-Katzenellenbogen
Народилася1 січня 1914(1914-01-01)
Львів
Померла19 серпня 1986(1986-08-19) (72 роки)
Вроцлав
ПохованняЦвинтар святого Лаврентія, Вроцлавd Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Республіка Польща Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьбіохімік Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materУніверситет Яна Казимира
Галузьбіохімія
ЗакладВроцлавський університет Редагувати інформацію у Вікіданих
Вчене званняпрофесор
Науковий ступіньдоктор медичних наук
Науковий керівникЯків Парнас
ЧленствоPolish Biochemical Societyd[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Відома завдяки:заснуванню Вроцлавської школи біохімії
БатькоВацлав Мейбаум[pl]
МатиМарія Валерія (Деринґ)
У шлюбі зЄжи Каценелленбоґен
ДітиЕва, Марія
Нагороди
Хрест Заслуги (Польща)
Хрест Заслуги (Польща)
Орден Відродження Польщі (Лицарський Хрест)
Орден Відродження Польщі (Лицарський Хрест)
CMNS: Ванда Мейбаум-Каценелленбоґен у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Ванда Люцина Мейбаум-Каценелленбоґен (пол. Wanda Lucyna Mejbaum-Katzenellenbogen[2]; 1 січня 1914, Львів — 19 серпня 1986, Вроцлав) — польська біохімікиня, засновниця вроцлавської біохімічної школи, професор медичних наук.

Біографія

[ред. | ред. код]

Дитинство

[ред. | ред. код]

Ванда Мейбаум народилася у Львові в родині Вацлава Мейбаума[pl], історика, вчителя та діяча партії наацдемів, та Марії Валерії (до шлюбу Деринґ, пол. Deryng, 1889—1962), вчительки співу та гри на фортепіано. Вона була найстаршою дитиною в сім'ї. Мала братів Мествіна (1918—1926) і Вацлава[pl] (1933—2002)[3].

У Львові познайомилася з Єжи Каценелленбоґеном, із котрим разом навчалася на медичному факультеті університету Яна Казимира (він став психіатром), а пізніше одружилася. Єжи мав єврейське походження і під час німецької окупації Львова переховувався в домі Мейбаумів на Замарстинові[4][5]. У 1946 році в м. Гливиці народила доньку Еву, а згодом у Вроцлаві Марію[4].

Львівський період життя

[ред. | ред. код]
Докторський диплом Ванди Мейбаум-Каценелленбоґен

Закінчила університет у 1938 році. На третьому році навчання, після зданого іспиту з медичної хімії, стала стажисткою Якова Парнаса[4] й надалі продовжувала працю в його колективі. Це дало їй змогу ще під час навчання написати докторську працю в галузі фізіологічної хімії[6] Mikrometoda oznaczania pentoz oraz jej zastosowanie do kozymazy i fosfokozymazy (укр. Мікрометод визначення пентоз та його застосування для козимази і фосфокозимази), яку захистила у 25 років, отримавши 27 червня 1939 року ступінь доктора медичних наук[4].

Того ж року в науковому часописі «Hoppe-Seyler's Zeitschrift für physiologische Chemie» опублікувала статтю Über die Bestimmung kleiner Pentosemengen insbesondere in Derivaten der Adenylsäure (укр. Визначення малої кількості пентоз, зокрема в похідних аденозинмонофосфату)[7], яка опиралася на її докторську дисертацію[8]. Ця стаття протягом 1945—1988 років була восьмою за цитованістю (2655 цитувань) науковою роботою в галузі біологічних наук[9] і єдиною польською публікацією в так званих citation classic видавництва Current Contents of Life Sciences[10].

Вроцлавський період

[ред. | ред. код]

До 1946 року займалася науковою та викладацькою діяльністю у Львові (на кафедрі неорганічної хімії у реорганізованому з медичного факультету Львівського університету Львівському державному медичному інституті)[11], а згодом переїхала до Вроцлава, де працювала у Вроцлавському університеті та заснованій згодом Медичній академії. В ті роки вона разом з Іреною Мохнацькою допомагала Тадеушеві Барановському відбудувати та організувати у Вроцлаві наукове життя[12]. Протягом 1946—1958 років[13] Ванда Мейбаум-Каценелленбоґен працювала в очолюваному Барановським Відділі фізіологічної хімії Медичного університету і Вроцлавської політехніки (від 1950 року підрозділ Медичної академії[10]). У 1959 році перейшла на факультет фармації Медакадемії, паралельно працюючи у Вроцлавському університеті[14].

Була старшою асистенткою, згодом ад'юнктом, а в 1954 році обійняла посаду доцентки, захистивши наукову працю про хімічний склад і ензими гладенької м'язової тканини[10]. В 1961 році стала екстраординарним, а в 1973 році ординарним професором. З її ініціативи у 1959 році були створені кафедри біохімії на факультеті фармації Медакадемії та на факультеті природничих наук Вроцлавського університету, які вона ж і очолила[14]. Протягом 1959—1968 років також очолювала Відділ фізіологічної хімії факультету фармації Медичної академії[2]. Крім організації кафедр в обох навчальних закладах, займалася й іншою організаційною діяльністю. В 1961 році відкрила біохімію як новий напрямок навчання у Вроцлавському університеті[4]. Протягом 1962—1964 років була деканом факультету фармації, а згодом директором Інституту ботаніки (протягом 1964—1968 років[2]) та Ботаніки і біохімії Вроцлавського університету (1971—1973[2])[14]. В 1969 році припинила працю в Медичній академії і працювала лише в університеті[10].

Окрім праці в навчальних закладах, входила до редколегії польського наукового квартальника «Postępy Biochemii» (1968—1983[6]), наукових часописів «Acta Biochimica Polonica» і «Wiadomości Chemiczne», а також очолювала вроцлавське відділення Польського товариства лабораторної діагностики[10] (1962—1976[6]) і VIII відділення (біологічних наук) Вроцлавського наукового товариства (1970—1974[6])[14]. Була активною учасницею Польського біохімічного товариства, Польського ботанічного товариства, Польського фізіологічного товариства[13] та Комітету біохімії та біофізики ПАН[10]. У 1974 році за її ініціативою були організовані перші Наукові сесії випускників біохімії, які згодом перетворилися на Наукові сесії випускників молекулярної біології[14].

Наукові досягнення

[ред. | ред. код]

Більшість досліджень Ванди Мейбаум-Каценелленбоґен належать до галузей біохімії та біохімічної аналітики; переважно проведені у Вроцлавському університеті[14]. Вона розробила оригінальні аналітичні методи визначення пентоз, білків, алкілрезорцинів[en], дубильних речовин і глікопротеїнів у біологічних препаратах. Розпочала також працю над структурою та функціями полімерів. Цікавилася протеолітичними ферментами та їх інгібіторами з тканин рослин та тварин, а також роллю білків у структурі та функціях ДНК та полісахаридів[10]. В подальшому працю в цих та інших напрямках (зокрема дослідження фенолових сполук та глікопротеїнів) продовжили її учні[14].

Винайшла практичний та недорогий турбідиметричний метод маркування білків за допомогою танінів, пізніше знаний як «вроцлавський метод»[15], який уможливив працю навіть у погано обладнаних аналітичних та наукових лабораторіях. Іншим методом, розробленим Мейбаум-Каценелленбоґен, була преципітація білків та глікопротеїнів за допомогою таніну та кофеїну, що полегшило виділення цих макрочастинок з біологічних рідин[16]. Вона також дослідила ендогенну функцію орозомукоїдів[en] у сироватці крові хворих та здорових людей, що дозволило відкрити їх взаємодію з антитілами. Також започаткувала і розвинула у Вроцлаві дослідження природних дубильних речовин, які, як стверджувала, могли в умовах in vivo знерухомити активні білки та інші макрочастинки[14].

Розпочала також виробництво біохімічних реагентів для компанії Polskie Odczynniki Chemiczne[pl]. У 1970-х роках Інститут біохімії Вроцлавського університету був єдиним у Польщі виробником уреази, кислої фосфатази[en], рибонуклеази, кількох інгібіторів протеази та низки інших реагентів для аналізу та діагностики[13].

Мейбаум-Каценелленбоґен опублікувала в польських та закордонних наукових часописах сумарно майже 150 наукових праць та оглядових статей[14], включаючи публікацію у Nature[17]. Видала навчальний посібник з біохімії[18] та переклала (разом із чоловіком) польською мовою підручник з фізіологічної хімії Гарпера[19]. Протягом своєї наукової та викладацької роботи вивчила понад 150 випускників, 35 докторів, 8 габілітованих докторів (більшість із них пізніше стали професорами)[20].

Відзнаки та нагороди

[ред. | ред. код]

За науково-викладацьку, виховну та організаційну діяльність отримала низку державних нагород, серед яких: Золотий Хрест Заслуги (1959), Відзнака XV-ліття визволення Нижнього Шльонську (1960), Відзнака 1000-ліття Держави Польської (1969), Кавалерський хрест Ордену Відродження Польщі (1973), Медаль 10-ліття ПНР (1975)[прим. 1], Медаль комісії народної освіти[pl] (1975). Також вона отримала звання Заслуженого вчителя Польської Народної Республіки (1982)[14][20]. Багато разів отримувала відзнаки Міністерства науки, вищої освіти та техніки та Міністерства охорони здоров'я Польщі[10]. Польське біохімічне товариство надало їй статус Почесного члена Товариства (1983)[10][21].

Коментарі

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Інформацію про нагородження даною відзнакою Ванди Мейбаум-Каценелленбоґен подано за вказаними джерелами, але Медаль 10-ліття ПНР видавалася виключно протягом 1954-55 років. Тобто або в джерелі міститься хибна дата, або, ймовірніше, йдеться про Медаль 30-ліття ПНР[pl], якою нагороджували від 1974 року.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ https://ptbioch.edu.pl/index.php?option=com_contentview=articleid=461Itemid=193
  2. ↑ а б в г Encyklopedia Wrocławia. Wyd. 3. Wrocław: Wydawnictwo Dolnośląskie, 2006, s. 524. ISBN 83-7384-561-5. 
  3. ↑ Marian Tyrowicz: Mejbaum, Wacław. W: Polski Słownik Biograficzny, Tom 20. Wrocław-Warszawa-Kraków-Gdańsk: Zakład Narodowy imienia Ossolińskich/Wydawnictwo PAU, 1975, ss. 396–398. 
  4. ↑ а б в г д W sobotę orzechowe rogaliki. W: Wanda Dybalska: Taki zwyczajny: o profesorach Uniwersytetu Wrocławskiego. Wrocław: Oficyna Wydawnicza „Atut”, 2005, ss. 299–306. ISBN 83-7432-012-5. 
  5. ↑ Joanna Halaubrener-Lisowska. Moje lwowskie dzieciństwo na Górze św. Jacka (1939–1945). „Cracovia Leopolis”. 2 (58), s. 42, 2009. 
  6. ↑ а б в г Renate Strohmeier: Lexikon der Naturwissenschaftlerinnen und naturkundigen Frauen Europas : von der Antike bis zum 20. Jahrhundert. Frankfurt a. Main: Thun, 1998, s. 192. ISBN 3817115679. 
  7. ↑ W. Mejbaum. Über die Bestimmung kleiner Pentosemengen, insbesondere in Derivaten der Adenylsäure. „Hoppe-Seyler's Zeitschrift für physiologische Chemie”. 258 (2–3), ss. 117–120, 1939. doi:10.1515/bchm2.1939.258.2-3.117. ISSN 0018-4888. 
  8. ↑ Obituary. „Acta Biochimica Polonica”. 33 (4), ss. 232–233, 1986. ISSN 1734-154X. 
  9. ↑ David Pendelbury. Venerable Papers: Ten Classic Articles Over 50 Years Old. „The Scientist”. 4 (2), s. 14, 1990-01-20 [] Помилка: {{Lang}}: немає тексту (допомога). 
  10. ↑ а б в г д е ж и к Wspomnienia pośmiertne. Prof. W. Mejbaum-Katzenellenbogen. „Diagnostyka laboratoryjna”. XXII (6), ss. 225–226, 1986. Polskie Towarzystwo Diagnostyki Laboratoryjnej. 
  11. ↑ Лариса Дедишина. Жінки у медицині та фармації. „Фармацевт Практик”. 3, ss. 54-55, 2014. Київ. ISSN 2409-2584. [dostęp 2015-07-31]. 
  12. ↑ Giorgio Semenza (red.): Comprehensive biochemistry: Stories of success – personal recollections. Elsevier, 2007, s. 194. ISBN 9780444522467. 
  13. ↑ а б в Professor Wanda Mejbaum-Katzenellenbogen 1911–1986. „Acta Biochimica Polonica”. 34 (4), ss. 333–335, 1987. ISSN 1734-154X. 
  14. ↑ а б в г д е ж и к л Profesor dr med. Wanda Mejbaum-Katzenellenbogen 1914–1986. Twórczyni Biochemii Uniwersyteckiej we Wrocławiu. „Postępy Biochemii”. 33, ss. 3–5, 1987. Polskie Towarzystwo Biochemiczne. ISSN 0032-5422. 
  15. ↑ W. Mejbaum-Katzenellenbogen. Turbidymetryczna mikrometoda oznaczania białek taniną. „Acta Biochim Pol”. 2 (3), ss. 279–296, 1955. PMID 13326092. 
  16. ↑ W. Mejbaum-Katzenellenbogen, B. Morawiecka & W. Dobryszycka (1960). [Study on the regeneration of proteins from insoluble protein-tannin compounds. III. Proteins soluble in sulfosalicylic acid (glycoproteins)]. Acta biochimica Polonica. 7: 401—414. PMID 13769124.
  17. ↑ W. Mejbaum-Katzenellenbogen & W. M. Dobryszycka (March 1962). Immunochemical properties of the serum proteins after regeneration from the protein-tannin compounds. Nature. 193: 1288—1289. PMID 14472285.
  18. ↑ red. Wanda Mejbaum-Katzenellenbogen: Ćwiczenia z biochemii dla biologów. Wrocław: Wydawnictwo Uniwersytetu Wrocławskiego, 1981, 1982, 1989, 1992. 
  19. ↑ Harold A. Harper: Zarys chemii fizjologicznej. tłum. Wanda Mejbaum-Katzenellenbogen i Jerzy Katzenellenbogen. Warszawa: Państwowy Zakład Wydawnictw Lekarskich, 1972. 
  20. ↑ а б Bronisława Morawiecka: Wanda Mejbaum-Katzenellenbogen. W: Jan Trzynadlowski (red.): Uczeni wrocławscy. T. 2. (1974–1994). Wrocław: Wrocławskie Towarzystwo Naukowe, 1994, s. 154. ISBN 8304000377. 
  21. ↑ Wiecej Informacji o PTBioch (пол.). Polskie Towarzystwo Biochemiczne. Процитовано 12 жовтня 2009.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ванда_Мейбаум-Каценелленбоґен&oldid=43200222