Сукачів Василь Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сукачів Василь Миколайович
отець Василь
Народився1868(1868)
с. Лимани
Країна УНР
Польща Польща Російська імперія
Діяльністькапелан Російської імператорської армії
капелан Армії УНР
Титулпротопресвітер
КонфесіяМосковський патріархат,
УАПЦ
БатькоМикола Сукачів
Нагороди
Орден Святого Володимира III ступеня з мечами
Орден Святого Володимира III ступеня з мечами
Орден Святого Володимира 2 ступеня
Орден Святого Володимира 2 ступеня
Орден Святого Володимира 1 ступеня
Орден Святого Володимира 1 ступеня

Сукачів Василь Миколайович (рос. Василий Николаевич Сукачев; нар.1868 р. —?) — православний священик, протоієрей, капелан Армії УНР.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився в с. Лимани Ізюмського повіту Харківської губернії Російської імперії.

Завершив навчання в духовній семінарії РПЦ МП.

Отримав хіротонію 17 січня 1892 р.

Золотий наперсний хрест на Георгіївській стрічці (1787-1917 рр.)

Від 1903 р. служив священиком у Кубанській пластунській бригаді 1-го Кавказького армійського корпусу Російської імператорської армії.

У Першу світову війну служив полковим священиком 123-го піхотного Козловського полку та благочинним 31-ї піхотної дивізії.

Мав нагороду Золотий наперсний хрест на Георгіївській стрічці з Кабінету Його Імператорської Величності (найвища нагорода для капеланів Російської імперії), палицю та всі ордени ордену Святого Володимира до 3-го ступеня з мечами включно.

У 1918 р. — капелан 55-го (пізніше 42-го) пішого Валкського полку та благочинний 14-ї пішої дивізії Армії Української Держави. Потім був призначений на полкового священика 51-го пішого дієвого полку імені Северина Наливайка та благочинним 17-ї пішої дієвої дивізії Дієвої армії УНР[1].

Від травня 1919 р. служив капеланом 3-го пішого Подільського полку ДАУНР, від 21 липня 1919 р. — капелан Волинської групи ДАУНР, від кінця 1919 р. — капелан Збірної (згодом 2-ї) Волинської дивізії АУНР.

З 6 грудня 1919 р. був учасником 1-го Зимового походу.

Наказ Головної команди військ УНР № 32 від 5 жовтня 1920 р.[2]:

На підставі висновків реєстраційної комісії на дійсну українську військову службу по військово-духовній офіції зараховуються: до складу штабу 4-ї Київської дивізії-протоієрей Микола Мариніч, до складу штабу 2-ї Волинської дивізії — протоієрей Василь Сукачів, до складу штабу 4-ї Київської запасної бригади — протоієрей Анатолій Волкович, до складу штабу Окремої кінної дивізії — протоієрей Михайло Овертович

29 липня 1920 р. у м. Ямполі мав подяку від Головного Отамана С. Петлюри та військового міністра В. Сальського[3]. 12 липня 1921 р. Павло Пащевський подав лист міністрові І. Огієнку про нагородження о. В. Сукачіва, о. М. Маринича та інших відзнакою лицарів Залізного Хреста[4].

Звертався до міністра І. Огієнка 12 липня 1921 р. у справі використання для таборових церков Армії УНР похідних церков залишених по церквах після розвалу Російської імперії[5].

Потрапив до Польщі разом з інтернованими військовиками Армії УНР[6].

9 січня 1922 р. був на 2-му з'їзді військового духовенства у м. Каліші, де затвердили текст Статуту Братства та моральний кодекс, були представлені українські національні ризи для капеланів[7].

Родина

[ред. | ред. код]

Був одруженим та мав 4 дітей.


Примітки

[ред. | ред. код]
  1. «Військові священики Армії Української Народної Республіки [Архівовано 16 листопада 2017 у Wayback Machine.]» // Тинченко Я., Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга II.
  2. Слюсаренко П. М., «Душпастирська служба в армії Української народної республіки періоду російсько-польської війни 1920 року» // Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості. Матеріали ХІІІ Міжнародної науково-практичної конференції 16 травня 2003 р. — Донецьк: ІПШІ «Наука і освіта», 2003. — С.290–292.
  3. Забзалюк Дмитро, Душпастирська служба українських військових формацій першої половини ХХ ст. [Архівовано 12 червня 2018 у Wayback Machine.] (Монографія), Львівський державний університет внутрішніх справ. Львів, 2012. — С.71. — ISBN 978-611-511-089-6.
  4. Тинченко Я., Нагородна справа урядів Української Народної Республіки, 1917-1992PDF, НАНУ Інститут історії України, К., 2006. — С.101.
  5. Забзалюк Дмитро, Душпастирська служба українських військових формацій першої половини ХХ ст. [Архівовано 12 червня 2018 у Wayback Machine.] (Монографія), Львівський державний університет внутрішніх справ. Львів, 2012. — С.76. — ISBN 978-611-511-089-6.
  6. Забзалюк Дмитро, Душпастирська служба українських військових формацій першої половини ХХ ст. [Архівовано 12 червня 2018 у Wayback Machine.] (Монографія), Львівський державний університет внутрішніх справ. Львів, 2012. — С.79. — ISBN 978-611-511-089-6.
  7. Забзалюк Дмитро, Душпастирська служба українських військових формацій першої половини ХХ ст. [Архівовано 12 червня 2018 у Wayback Machine.] (Монографія), Львівський державний університет внутрішніх справ. Львів, 2012. — С.78. — ISBN 978-611-511-089-6.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]