Волкович Анатолій Васильович
| Анатолій Васильович Волкович | |||
|---|---|---|---|
| отець Анатолій | |||
| Народився | 2 липня 1866 с. Жукотки | ||
| Помер | 1923 | ||
| Поховання | Варшава | ||
| Країна | .svg){kind=small} УНР Польща Російська імперія | ||
| Діяльність | капелан  Російської імператорської арміїкапелан  Армії УНР | ||
| Alma mater | Духовна семінарія | ||
| Титул | протоієрей | ||
| Посада | полковий капелан | ||
| Конфесія | Московський патріархат, УАПЦ | ||
| Батько | Василь Волкович | ||
| Нагороди |
| ||
Волкович Анатолій Васильович (2 липня 1866 р., с. Жукотки Чернігівської губернії — †1923 р.)[1] — пан отець Армії УНР, капелан (душпастир) окремої Запорізької дивізії, член Головної управи військового духовенства, протоієрей.
За національністю українець. Православного віросповідання. За походженням — селянин. Уродженець с. Жукотки на Чернігівщині. Закінчив повний курс Духовної семінарії. Володів іноземними мовами: польською, російською та трохи німецькою.
9 грудня 1889 року висвячений у священики. З 3 лютого 1894 року служив панотцем 13-го гусарського Нарвського полку[ru] Російської імператорської армії. У Першій світовій війні, 14 листопада 1914 року, отримав контузію у с. Ліпкіське Нарвського повіту. Служив в полку до 12 лютого 1918 р. — дня його остаточного розформування. Одержав російській військові нагороди: Орден Святої Анни 3 ступеня, Орден Святої Анни 2 ступеня з мечами. 8 лютого 1917 року був затверджений у сані протоієрея, згодом одержав нагородний золотий наперсний хрест. Остання посада у російській армії — полковий протоієрей (капелан).
В Армії УНР з 17 березня 1918 року. Цього дня генералом Натіївим був зарахований до штату при штабі Окремої Запорізької дивізії.[2] 3 6 липня 1918 р. був відряджений для душпастирської праці на фронт в Кінний кошового отамана Костя Гордієнка полк, де служив до його повного розформування.[3] 30 вересня 1918 р. наказом отамана Окремої Запорізької дивізії був призначений на посаду панотця в 4-й Запорізький гетьмана Петра Дорошенка полк і служив в ньому до 12 січня 1919 року. 31 грудня 1918 р. згідно з персональним наказом отамана Лівобережної армії за сімейними обставинами був переведений в 2-гу легку Гарматну бригаду в м. Полтаву.[4] Наказом по 2-й Пішій дивізії від 14 лютого 1919 р. за ч.37 призначений в.о. благочинного дивізії. По розформуванні гарматної бригади, наказом отамана 1-ї пішої Запасової бригади від 22 березня 1919 р. ч.64 призначений на посаду панотця в 2-й піший Запасовий полк, в якому служив до його розформування. 5 травня 1919 року Головною управою військового духовенства, згідно з клопотанням, призначений на вільну посаду панотця до полку ім. Костя Гордієнка.[5] Служив у полку до його інтернування польською владою (7 грудня 1919 р.). 6 червня 1920 року повернувся з польського полону. За два тижні після цієї події, 22 червня 1920 року, був призначений до 4-ї Запасової бригади.
Наказ Головної команди військ УНР № 32 від 5 жовтня 1920 р.[6]:
На підставі висновків реєстраційної комісії на дійсну українську військову службу по військово-духовній офіції зараховуються: до складу штабу 4-ї Київської дивізії-протоієрей Микола Мариніч, до складу штабу 2-ї Волинської дивізії — протоієрей Василь Сукачів, до складу штабу 4-ї Київської запасної бригади — протоієрей Анатолій Волкович, до складу штабу Окремої кінної дивізії — протоієрей Михайло Овертович
У березні 1921 р. був на з'їзді українських військових капеланів у м. Тарнів організованому міністром ісповідань УНР Іваном Огієнко[7].
Згодом служив панотцем у 5-й Херсонській дивізії, з якою вийшов на еміграцію[8].
Похований у православному секторі цвинтаря «Воля», м. Варшава.
Був одруженим, мав чотирьох дітей. Станом на 1 серпня 1920 р., дві доньки були ще малолітніми: одній два рочки, а іншій — сім. З початку Першої світової війни родина Волковичів весь час мешкала у Полтаві. Доля родини лишається досі не з'ясованою.
- ↑ ЦДАВОУ. Ф. 1075. Реєстраційні картки різних військових осіб. — Оп. 1. — Спр. 68. — Арк. 23-24
- ↑ Наказ командира Окремої Запорізької дивізії З. Натіїва від 17 березня 1918 ч. 35
- ↑ Посвідка отамана Окремої Запорізької дивізії від 23 вересня 1918 р. ч.3396
- ↑ Наказ по 2-й Пішій дивізії від 9 січня 1919 р. ч.7
- ↑ Повідомленням корпусного благочинного від 5 травня 1919 р. ч.16
- ↑ Слюсаренко П. М., «Душпастирська служба в армії Української народної республіки періоду російсько-польської війни 1920 року» // Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості. Матеріали ХІІІ Міжнародної науково-практичної конференції 16 травня 2003 р. — Донецьк: ІПШІ «Наука і освіта», 2003. — С.290–292.
- ↑ Михалевич Віктор, Духівництво у військових структурах: історичний досвід і сучасністьPDF, 2012 р. // «Волинь і волиняни у Другій світовій війні: збірник наукових праць». —— С.130.
- ↑ З. Стефанів. Душпастирство у війську. Енциклопедія Українознавства, т. 2.
- Тинченко Я. Ю., Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2 [Архівовано 12 червня 2018 у Wayback Machine.] // «Військові священики Армії Української Народної Республіки: Біографічні дані найвідоміших військових священиків Армії УНР»
- Михалевич Віктор, Духівництво у військових структурах: історичний досвід і сучасністьPDF, 2012 р. // «Волинь і волиняни у Другій світовій війні: збірник наукових праць». —— С.129-130.
|
Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
