Гра в жертву
 | Зауважте, Вікіпедія не дає медичних порад! Якщо у вас виникли проблеми зі здоров'ям — зверніться до лікаря. |
Гра в жертву (також відоме як «вдавання жертви», «картка жертви» або «самовіктимізація») — це вигадування або перебільшення пригніченого стану особою з різних причин, наприклад задля виправдання жорстокого поводження з иншими, маніпулювання иншими, або як стратегія розв'язання власних проблем, привернення уваги до себе чи розділення відповідальності[en]. Людина, яка неодноразово робить це, відома як «професійна жертва».
Жертва, яку грають насильники, має такі риси:[1][2]
- Дегуманізація, відведення уваги від факту вчиненого насильства, запевняючи, що насильство було виправдане через погану поведінку другої особи (як правило, жертви).
- Обумовлення насильницької влади та її контролю[en], через вимагання симпатії від инших, щоб отримати їхню поміч у підтримці або сприянні жорстокому поводженню з жертвою (відоме як насильство через довіру).
Насильники часто грають у роль жертви. Задля двох цілей:
- Виправдання для самих себе в транзакційному аналізі, відомому як екзистенціальна перевірка, як спосіб боротьби з когнітивним дисонансом, який є результатом невідповідності між тим, як вони ставляться до инших, і тим, у що вони вірять про себе.
- Виправдання перед иншими як стратегія уникнення або відхилення від суворого судження чи засудження, яких вони можуть боятися з боку инших.
Маніпулятори часто грають роль жертви («бідна я»), зображуючи себе жертвами обставин або чиєїсь поведінки, щоб отримати жалість чи симпатію або викликати співчуття і тим самим щось від когось отримати. Турботливі та сумлінні люди терпіти не можуть, коли хтось страждає, а маніпулятору часто легко й корисно грати на співчутті, щоб отримати допомогу.[3]
Хоча гра у жертву може бути дуже успішною у досягненні цілей у короткостроковій перспективі, цей метод, як правило, менш успішний у довгостроковій перспективі:
- Талант жертв до великої драми притягує людей до них. Їх постійний пригнічений стан виявляє в инших альтруїстичні почуття. Важко ігнорувати постійні крики про допомогу. Однак у більшості випадків допомога надається короткочасно. І помічники швидко фізично чи емоційно вигорають; ніщо не допомагає полегшити жалюгідне становище жертви; попри будь-яку допомогу ззовні покращення не відбувається. Будь-які зусилля рятівників ігноруються, применшуються або сприймаються вороже. Не дивно, що рятівники все більше розчаровуються — і йдуть геть.[4]
Гра у жертву також використовується як техніка привернення уваги (див. наприклад «синдром Мюнхгаузена»).
Трансакційний аналіз відрізняє реальних жертв від тих, хто недобросовісно приймає цю роль, ігноруючи власні можливості покращити свою ситуацію.[5] Серед передбачуваних міжособистісних «ігор», які психіатр Ерік Берн назвав поширеними серед акторів-жертв, є «Подивіться, як я старався» та «Дерев'яна нога».[6]
Рональд Девід Лейн вважав, що «на практиці важко визначити, чи є стосунки змовою, або до якої міри вони її мають» — коли «одна особа є здебільшого пасивною жертвою»[7], а коли вона просто грає роль жертви. Проблема посилюється, коли модель віктимізації була інтерналізована, можливо, у формі подвійних взаємних стосунків.[8]
Теорія об'єктних відносин дослідила, як опановування фальшивим «Я» може створити постійне відчуття віктимізації[9] — відчуття постійного перебування в руках зовнішньої долі.[10]
Щоб звільнитися від негативного комплексу та уникнути пасивності стану віктимності — потрібно взяти на себе відповідальність за власні бажання та дії у довгостроковій перспективі.[11]
- «Драматичний трикутник» Карпмана — тип деструктивних стосунків, які можуть відбуватися між людьми в конфлікті.
- ↑ Bailey-Rug C (2015) Life After Narcissistic Abuse
- ↑ Bailey-Rug C (2016) It's Not You, It's Them: When People Are More Than Selfish
- ↑ Simon, George K (1996). In Sheep's Clothing: Understanding and Dealing with Manipulative People. ISBN 978-0-9651696-0-8.
- ↑ Manfred F.R. Kets de Vries (2014). Are you a victim of the victim syndrome? Organizational Dynamics 43, pp 130-137 https://dx.doi.org/10.1016/j.orgdyn.2014.03.007
- ↑ Petruska Clarkson, Transactional Analysis in Psychotherapy (London 1997) p. 217
- ↑ Eric Berne, Games People Play (Penguin 1964) p. 92 and p. 141-2
- ↑ R. D. Laing, Self and Others (Penguin 1969) p. 108
- ↑ Laing, p. 145
- ↑ Neville Symington, Narcissism: A New Theory (London 1993) p. 116
- ↑ Michael Parsons, The Dove that Returns, the Dove that Vanishes (London 2000) p. 34
- ↑ Polly Young-Eisendrath, Women and Desire (London 2000) p. 201 and p. 30